ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Забезпечення прав і свобод людини в адміністративній діяльності органів внутрішніх справ

Принципове значення для попередження і припинення порушення прав і свобод людини – учасника адміністративно-юрисдикційного процесу – має момент набуття цими особами своїх процесуальних прав і обов\'язків. Юридичним фактом, який може бути взятий за основу виникнення процесуальних прав особи – учасника адміністративно-юрисдикційного процесу, і в першу чергу особи, яка притягується до відповідальності, має бути визнано висловлення правових претензій з боку уповноважених на те посадових осіб [4].

Розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється на засадах рівності перед законом та органом (посадовою особою), який розглядає справу, всіх людей незалежно від їхнього походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин [7, с. 829].

Процесуальні повноваження учасників адміністративно-юрисдикційного процесу у своїй сукупності повинні скласти основу концепції необхідного самозахисту. Створення та організація діяльності різних державних і громадських правоохоронних і правозахисних структур, судячи з реального стану справ з дотриманням прав і свобод людини, не дали бажаних результатів. Позитивний ефект у цьому питанні може бути досягнутий тільки за умови надання в розпорядження самих людей реальних правових та інших засобів самоза-хисту від необґрунтованого вторгнення в сферу їхніх прав, свобод і законних інтересів [8].

Реалізація висунутої ідеї може бути здійснена практично без будь-яких матеріальних і фінансових витрат. Потрібні тільки добра воля та істинне бажання держави в особі її представницьких, виконавчих та інших органів дійсно змінити поки що безвихідну ситуацію.

Для цього, на нашу думку, у руслі концепції необхідного захисту людини наділити її такими можливостями і правами:

а) на інформування про своє затримання тих, кого адміністративно затриманий вважає за потрібне повідомити. На органи, які здійснюють затримання, потрібно покласти обов\'язок сприяти реалізації затриманими зазначеного права;

б) на ознайомлення в разі обвинувачення в протиправній поведінці з текстом норматив-них актів, порушення яких особі інкримінується;

в) користуватися юридичною допомогою не тільки адвоката, але й будь-якої іншої особи. Причому законодавством необхідно передбачити спрощений порядок вступу в процес цих осіб для надання допомоги обвинуваченому;

г) на обов\'язкову участь захисника у визначених випадках;

д) користуватися послугами представника як законного, так і за договором;

е) знайомити осіб, які притягуються до відповідальності, з матеріалами справи на будь-якій стадії перевірки обставин правопорушення і здійсненням розгляду справи, а також мати копії процесуальних документів;

ж) на застосування поручительства і застави як самостійних запобіжних заходів;

з) на відвід осіб, в об\'єктивності яких вони сумніваються [4].

Характерною ознакою адміністративно-юрисдикційної діяльності міліції є також те, що в її системі значна кількість посадових осіб має адміністративно-юрисдикційні повнова-ження. Отже, до її здійснення певною мірою причетна значна кількість працівників міліції, дотримання якими адміністративно-процесуальних норм, великий професіоналізм і культура є важливим чинником забезпечення прав і свобод людини [7].

Одним із принципів адміністративно-юрисдикційної діяльності є оперативність. Для підвищення оперативності розгляду справ необхідне прийняття досить значущої компетен-ційної норми, яка надає право вищому органу приймати до свого розгляду кожну із справ про адміністративне правопорушення, підвідомчу підлеглому органу. Досягненню тієї ж мети оперативності розгляду справ про адміністративні правопорушення сприяло б надання права вищим органам перерозподіляти справи про адміністративні правопорушення „по горизонталі\" у порядку, встановленому законом.

Істотне значення для максимально коректного поводження з правами людини мають раціональні строки розгляду справ про адміністративні правопорушення. При вирішенні цього завдання необхідно керуватися правилом, відповідно до якого строки розгляду справ повинні визначатися з таким розрахунком, щоб протягом цього часу людина могла б скористатися наданими законом засобами самозахисту. КУпАП (ст. 277) передбачено загаль-ний п\'ятнадцятиденний з дня одержання протоколу про адміністративне правопорушення строк розгляду справи. Законом не визначено підстави та порядок продовження строків розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також зупинення провадження у справі [8, с. 909–910].

Є й інша сторона проблеми щодо строків розгляду справи. Йдеться про випадки притяг-нення до відповідальності на місці вчинення правопорушення. Ухвалення рішення на місці вчинення правопорушення приховує у собі реальну загрозу правам і свободам людини. Вихід із становища вбачається в детальній регламентації підстав, порядку та умов ухвалення рішення на місці вчинення правопорушення.

Найбільшу обережність юрисдикційні органи повинні виявляти при обмеженні волі особи. Тому цілком слушною є пропозиція закріплення в законодавчому порядку можливості здійснення адміністративного затримання на строк понад три години тільки у разі вчинення тих адміністративних правопорушень, за які передбачається застосування адміністративного арешту. Така пропозиція заслуговує на підтримку, якщо мати на увазі, що до строку адмініст-ративного арешту зараховується час адміністративного затримання під час виконання адміністративного арешту (ст. 32). Тим самим законодавець ніби прирівняв зміст двох різних примусових заходів – адміністративного затримання (захід припинення) та адміністратив-ного арешту (захід адміністративного стягнення). Правопорушник повинен сплатити вартість свого утримання, харчування та охорони. Особи, які відбувають адміністративний арешт, використовуються на фізичних роботах на основі договорів, які органи внутрішніх справ укладають з підприємствами.