ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Забезпечення прав і свобод людини в адміністративній діяльності органів внутрішніх справ

Реферат на тему:

Забезпечення прав і свобод людини в адміністративній діяльності органів внутрішніх справ

Проблеми забезпечення прав людини досліджувало багато вітчизняних учених-юристів: О.М. Бандурка, І.Л. Бородін, А.С. Васильєв, Ю.Ф. Кравченко, О.Ф. Фрицький, О.Г. Фролова, В.К. Шкарупа, О.Н. Ярмиш та ін. Разом з тим необхідно на державному рівні розробити концепцію правового забезпечення прав і свобод людини в адміністративній діяльності. Метою концепції повинно стати перетворення адміністративного права на право „забезпечення прав людини\".

Метою статті є визначення на основі переосмислення поглядів на проблему забезпечення прав і свобод людини у сфері адміністративної діяльності. У зв\'язку з цим необхідно розробити нову концепцію, що забезпечує правами органи внутрішніх справ, і створити рекомендації щодо шляхів удосконалення організаційно-правового забезпечення правоохо-ронної діяльності.

Важливим напрямом адміністративної діяльності органів внутрішніх справ є діяльність адміністративно-юрисдикційна, яка полягає у здійсненні провадження у справах про адміністративні правопорушення. Аналіз чинного КУпАП, кодифікованих процесуальних актів інших галузей права свідчить про те, що першою стадією провадження у справах про адміністративні правопорушення, безсумнівно, є стадія порушення справи про адміністративний проступок. Актом про порушення такої справи визнається протокол про адміністративний проступок або постанова прокурора чи судді про порушення справи. Це означає, що правом здійснення провадження в справі про адміністративне правопорушення володіють винятково представники держави. Людина та інші недержавні суб\'єкти не можуть ініціювати провадження в справі про адміністративні правопорушення [1, с. 73–75].

Протокол про адміністративне правопорушення є актом порушення справи і вважається основним документом на усіх стадіях провадження в справі, який не тільки закріплює факт та є підставою для його розгляду, але й містить у собі попередню негативну оцінку діяння. Тому, на нашу думку, Д.М. Бахрах справедливо називає протокол про адміністративне правопорушення обвинувальним документом: він містить у собі результати проведеного розслідування, а саме – дані про сутність правопорушення та особу правопорушника [2, с. 153]. Іншими словами, зміст протоколу повинен давати чітке уявлення про характер адміністративного проступку та можливість правильної оцінки його з погляду закону.

Оскільки протокол про адміністративне правопорушення є актом порушення справи про адміністративне правопорушення, необхідно визначитися з питанням про компетенцію щодо складання протоколу, а відтак і щодо порушення справи. Повноваження посадових осіб щодо складання протоколів про адміністративні правопорушення визначено ст. 255 КУпАП. Відповідно до цієї статті досить широкі права надано посадовим особам органів внутрішніх справ.

Правильність складання протоколу про адміністративне правопорушення є однією з гарантій законності притягнення порушника до адміністративної відповідальності. Форма протоколу про адміністративне правопорушення встановлена наказом МВС України [3].

На жаль, до складання протоколу на практиці працівники нерідко ставляться без належ-ної уваги, формально, непрофесійно, що, безумовно, негативно впливає на ефективність правозастосовної практики органів внутрішніх справ, дотримання при цьому законності, прав і свобод людини [4].

При складанні протоколу працівники органів внутрішніх справ повинні роз\'яснити порушнику його права і обов\'язки, передбачені статтею 268 КУпАП, про що обов\'язково робиться відмітка в протоколі. Але працівники міліції не завжди дотримуються цієї норми закону, просто дають корінець від складеного протоколу, де зазначені ці права, але ж їх необхідно роз\'яснити, тобто озвучити.

Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. За відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

Справи розглядаються відкрито. Доказами в справі про адміністративні правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи у його вчиненні, інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, іншими документами, речовими доказами (ст. 251 КУпАП). Орган (посадова особа) оцінює докази, враховуючи результати всебічного, повного та об\'єктивного дослідження усіх обставин справи в їхній сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

На думку Є.В. Додіна, яку ми повністю підтримуємо, оцінка доказів включає з\'ясування таких питань: а) чи допустимим є використання отриманої інформації як доказу у справі у тих випадках, коли законом коло допустимих доказів визначене з вичерпною повнотою;б) чи належить досліджуваний доказ до справи; в) у якому зв\'язку перебуває даний доказ для встановлення дійсного стану справи [5, с. 46].

Однією із основних ідей, практичне втілення якої покликано сприяти ефективному захисту прав і свобод людини в юрисдикційному процесі, є докладна регламентація правово-го статусу кожного з учасників провадження в справі про адміністративне правопорушення [6, с. 10].

Особливістю провадження в справах про адміністративні правопорушення є те, що елемент змагальності існує не тільки між винним у вчиненні правопорушення і потерпілим, але й між юрисдикційним органом, з одного боку, та іншими учасниками юрисдикційного процесу – з іншого. Це обумовлено тим, що у більшості адміністративних правопорушень потерпілий у класичному його розумінні відсутній (так, складно назвати потерпілого у випадках, коли йдеться про порушення правил паспортної системи, правил дорожнього руху, якщо відсутня моральна чи матеріальна шкода, а також інших загальнообов\'язкових правил). У той же час представник юрисдикційного органу в ряді випадків опиняється в ролі потерпілого і одночасно виступає арбітром у справі (таке категорично не допускається кримінально-процесуальними нормами). Тому важливо, щоб повноваження посадової особи як учасника процесу врівноважувалися хоча б сукупними повноваженнями інших учасників юрисдикційного процесу.