ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Еволюція поняття ”податок”

Реферат на тему:

Еволюція поняття \"податок\"

У різні періоди існування людського суспільства постійно робилися спроби пояснити термін \"податок\" з різних позицій: економічної, юридичної, моральної тощо.

У теоретичне розуміння податку вчені різних шкіл у всі часи вкладали різний зміст. Більшістю з них податки сприймаються як примусові стягнення у вигляді обов\'язкових грошових платежів з фізичних та юридичних осіб, що вилучаються державою через її переважну владу для забезпечення колективних потреб суспільства. Але існували і полярні теорії, за якими оподаткування асоціюється з прямим захопленням державою приватного фонду чи майна, а податок трактується як легальний грабунок згідно з санкцією влади.

Поняття \"податок\" сягає своїм корінням у глибину віків. У дослідженні природи податку і змісту цього поняття необхідно притримуватися логіки поступового і послідовного проникнення в суть явищ і процесів, які асоціюються в сучасній свідомості з відчуженням індивідуальних доходів і зосередженням їх у загальнонаціональному фонді коштів.

Щодо еволюції поняття \"податок\", можна виділити приблизно шість етапів його розвитку.

На першому етапі податок можна трактувати як дарування. Дари (поклон) були добровільними. Індивідуум сам робив подарунок державі. Дарунок носив випадковий, а не систематизований характер.

На другому етапі, що припадає на ранні стадії державної організації, податком можна вважати данину з переможеного народу, військову здобич. Переважно це була плата натуральними продуктами. На цьому етапі формою оподаткування можна вважати жертвопринесення, але не потрібно вважати, що воно було засновано на добровільних засадах. Жертвопринесення було неписаним законом і, таким чином, ставало примусовою платою або збором.

Третій етап розвитку припадає на виникнення і розвиток рабовласницьких держав (Стародавня Греція, Стародавній Єгипет, Стародавній Рим). У цей період було встановлено плату за користування різними благами: за користування джерелами питної води, мито за ввіз товарів тощо.

У той же час вільні громадяни, зокрема в Афінах, вважали, що податки свідчать про залежність і готові були вносити добровільні пожертвування. Наприклад, заможне населення античних міст-держав Північного Причорномор\'я було звільнене від сплати податків, але вносило великі добровільні внески на розвиток міста. Навіть обрані до ради міста та до колегій не отримували від держави платні, а самі дарували частину своїх доходів місту.

Якщо на перших трьох етапах податки були свого роду \"індульгенцією\" за користування певними благами, то на четвертому з\'являється ідея про пожертвування, яке приноситься громадянами в інтересах держави і платник \"добровільно\" відмовляється від суспільного блага.

На п\'ятому етапі у платника розвивається почуття обов\'язку.

І тільки на шостому етапі виникає ідея системи податків, яку встановлює держава незалежно від волі платника.

Характеризуючи всі етапи розвитку податку, можна зробити висновок, що податок – це елемент суспільного буття.

На початковому етапі людської цивілізації філософи трактували податок як суспільно необхідне і корисне явище, незважаючи на те, що відомі їм податкові форми були варварськими: військові трофеї, використання праці рабів, жертвопринесення тощо.

З розвитком суспільства податкові форми постійно змінювалися, наближаючись до їх сучасного змісту. Незмінною залишалася глибинна сутність поняття \"податок\" – процес усуспільнення частини індивідуальних доходів.

Довгий час сплата податків мала хаотичних характер. Тому чіткого розмежування в поняттях \"податок\", \"платіж\", \"збір\" не було.

Відсутнє було чітке визначення податку і в Стародавньому Римі, де склалася одна із перших організованих податкових систем.

В Європі до ХVI–XVII ст. розвинені податкові системи були відсутні. Податкові платежі мають характер разових вилучень.

У кінці XVII–XVIII ст. податки стають основним джерелом дохідної частини бюджету. Відбувається формування перших податкових систем, що включають прямі і непрямі податки. Але держава все більше потребує не тільки системи, але й наукової теорії оподаткування, оскільки, за словами французького письменника і вченого Шарля Луї Монтеск\'є, ніщо не потребує стільки мудрості і розуму, як визначення тієї частини, яку із підданих забирають, і тієї, яку залишають їм.

Починає формуватися наукова теорія оподаткування. Засновником такої теорії вважається визначний шотландський економіст і вчений Адам Сміт. У своїй праці \"Дослідження про природу і причини багатства народів\" він формулює принципи оподаткування, дає визначення податковим платежам, визначає їх місце у фінансовій системі держави. На противагу Фомі Аквінському, який трактував податок \"як дозволену форму грабунку\" [2, с. 367] і називав його ознакою рабства, він стверджував, що податки – ознака не рабства, а свободи.

Адам Сміт називає податки платою державі за послуги, визначає чотири принципи оподаткування, які він формулює як закони, яким повинен відповідати кожен податок:

– принцип справедливості (\"Піддані держави зобов\'язані брати участь у підтримці уряду, кожен по можливості своїх власних коштів, тобто в розмірах доходів, які він отримує під захистом держави\");

– принцип визначеності (\" Податок, що сплачує кожна окрема особа, повинен бути точно визначений, а не довільний. Термін сплати, спосіб стягнення та розмір внеску – все це повинно бути чітко і суворо визначено для платника\");

– принцип зручності (\"Кожен податок повинен стягуватися у такий час і у такий спосіб, що є найбільш зручним для платника\");

– принцип економії (\"Податок повинен стягуватися таким чином, щоб він забирав у народу якомога менше грошей, понад те, що потрапляє в державне казначейство, і в той же час, щоб зібрані гроші залишались якомога менше часу в руках збирачів\") [3, с. 341–343].

У кінці XVIII ст. великий вклад в основи оподаткування внесли вчені різних країн. У зв\'язку зі змінами в поглядах на основі оподаткування розвивалось і визначення податку.

Податки порівнювали зі страховою премією, що сплачується за безпеку і гарантію власності ( Ш. Монтеск\'є) [4].

У міру розширення державних завдань у податках почали вбачати правильні, періодичні, законом встановлені внески громадян, які вони роблять відповідно до їх доходів на користь держави (Л. Штейн) [4].

Д. Рікардо визначає податки як частину доходів від землі і промисловості держави, яку віддають піддані в розпорядження держави [4].

Найбільш повним на той час було визначення, дане професором А. Вагнером, який трактує податки як примусові внески приватних господарств, що частково ідуть на покриття державних (суспільних) витрат, а частково є засобом, який змінює розподіл народного доходу [4].

Оригінальною є думка Прудона П\'єр Жозефа, який називає податок обміном. Характеризуючи державу як орган, який своєю діяльністю повинен задовольнити колективні потреби населення, Прудон П\'єр Жозеф вважає, що держава не повинна втручатись у діяльність, відведену приватній ініціативі. Але разом з тим він підкреслює, що є ряд благ, виробництво яких на себе не можуть взяти приватні особи. Їх виробляє суспільство, вони складають спеціальність держави, а тому в обмін на це особи повинні сплачувати податки.