ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Деякі проблеми допиту обвинуваченого та підозрюваного у кримінальному судочинстві

Але на практиці дуже часто зустрічаються випадки, коли обвинувачений чи підозрюваний взагалі не бажають давати показання.

Тактичними прийомами під час такого допиту є наступні:

– переконання обвинуваченого або підозрюваного у помилковості обраної ними позиції;

– використання факту дачі показань співучасниками обвинуваченого, якщо такі є у справі;

– використання протиріч між інтересами допитуваних осіб.

Для того, щоб переконати обвинуваченого у помилковості обраної ним позиції та спонукати змінити її, слідчий повинен пояснити, до яких наслідків веде така позиція.

До прийомів емоційного впливу на підозрюваного або обвинуваченого, які дають неправдиві показання, необхідно віднести такі:

– спонукання до каяття та визнання себе винними у скоєнні злочину шляхом пояснення негативних наслідків брехні;

– пояснення позитивних наслідків, якщо вони визнають себе винними у скоєнні злочину;

– вплив на позитивні сторони особи, яка допитується;

  • використання фактора несподіваності при постановці раптових запитань.

Проте тактичні прийоми під час допиту обвинуваченого та підозрюваного повинні бути направлені не тільки на отримання правдивих показань та встановлення істини у справі, а також і на викриття винних у скоєнні злочину. Під час допиту необхідно застосовувати лише допустимі тактичні прийоми, які б не порушували прав та законних інтересів допитуваних.

Кримінальний кодекс України (ст. 373) передбачає кримінальну відповідальність за примушування давати показання шляхом незаконних дій, із застосуванням насильства або із знущанням над особою з боку особи, яка проводить дізнання або досудове слідство.

Межі допустимості тактичних прийомів потрібно охарактеризувати таким чином: недопустимі такі прийоми допиту обвинуваченого та підозрюваного, які суперечать закону і особливо ті, які можуть призвести до того, що обвинувачений або підозрюваний не зможуть захистити свої законні інтереси; невинний визнає себе винним або відбудеться обмова невинного.

Під час підготовки до допиту необхідно передбачити, чи не будуть під час допиту задані запитання, для розуміння яких потрібні спеціальні знання.

Під рукою у слідчого повинні знаходитися речові докази та документи, які можна буде пред\'явити під час допиту.

Відповідно повинно бути підготовлене і приміщення, де проводитиметься допит.

Успіх цієї слідчої дії залежить від його початку, від того, як себе веде допитуваний та слідчий. Якщо у слідчого немає терпіння, допит не буде результативним.

Підводячи підсумок, необхідно зазначити, що підготовка, планування і проведення допиту обвинуваченого та підозрюваного повинні допомогти слідчому вирішити такі завдання:

– по-перше, дати можливість перевірити правильність та законність притягнення особи до кримінальної відповідальності;

– по-друге, перевірити правильність застосування запобіжного заходу;

– по-третє, допит обвинуваченого та підозрюваного повинен забезпечити реальну можливість захищатися від підозри та обвинувачення і дати можливість пояснити обставини, що пом\'якшують їх відповідальність;

– по-четверте, допит цих осіб може бути ефективним засобом отримання як нових обвинувальних, так і виправдовувальних доказів, які були невідомі слідчому до проведення цієї слідчої дії.

Вдала підготовка, планування та професійне проведення допиту повинні допомогти слідчому вирішити ці завдання під час допиту обвинуваченого або підозрюваного.

На нашу думку, слідчий повинен використовувати такі загальні тактичні прийоми допиту:

1) повідомити особу, яка допитується, про причини допиту та надати йому можливість вільної розповіді, не перебиваючи його навіть тоді, коли він говорить неправду. Потім задавати уточнюючі питання і за наявності доказів, що підтверджують неправдивість його показань, пред\'явити їх, вимагаючи при цьому відповідні пояснення;

2) після вільної розповіді допитуваного, використовуючи фактор раптовості, дати зрозуміти обвинуваченому, що його винність доказана, пред\'явити для цього відповідні докази. Коли ж обвинувачений визнає себе винним у скоєнні злочину, то необхідно уточнити окремі деталі злочину. Застосування цього прийому іноді ризиковане, тому що обвинувачений може зрозуміти, що доказів його вини недостатньо, і протидія з його сторони стане більшою. Цей прийом необхідно застосовувати лише в тому випадку, коли доказів його вини достатньо;

3) протидію допитуваного можна подолати шляхом тривалого з\'ясування питань, які не відносяться до основної мети допиту (наприклад, про його життєвий шлях; професійні інтереси тощо). Під час такої бесіди особа, яка допитується, здогадується, у зв\'язку з чим він запрошений, але чекає основного запитання, при цьому думає про те, чи не сказав він чогось зайвого; нервує, втрачає можливість логічного мислення. І от тут слідчий, відчуваючи такий стан допитуваного, повинен задати основне питання, що стосується скоєння злочину. Цей спосіб потребує значної кількості часу, але він єдиний може призвести до позитивного результату.

Від формування запитань та обрання правильного моменту для їх постановки залежить ефективність допиту обвинуваченого чи підозрюваного. Одне вдале питання може вирішити все.