ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Державний фінансовий контроль за діяльністю суб’єктів господарювання

– закріплено законодавчо поняття невиїзної (у практиці камеральної), планової та позапланової перевірок, визначення яких до цього були розкриті в нормативних актах виконавчих органів влади;

– встановлено термін направлення органами державної податкової служби письмового виклику платника податку для перевірки правильності нарахування та своєчасності сплати податків, зборів (обов\'язкових платежів);

– обмежено право органів ДПС на отримання інформації про обсяги та обіг коштів на рахунках. На даний момент таку інформацію можна отримати лише за рішенням суду;

– обмежено право вилучення у платника податків оригіналів документів, пов\'язаних з приховуванням (заниженням) об\'єкта оподаткування;

– урегульовано норму щодо можливості судового вирішення питання допуску працівників ДПС до складів, місць зберігання матеріальних цінностей для проведення інвентаризації в разі відмови керівників у такому допуску;

– доповнено закон статтями 111, 112: „Підстави та порядок проведення органами державної податкової служби планових і позапланових виїзних перевірок своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів (обов\'язкових платежів)\" та „Умови допуску посадових осіб органів державної податкової служби до проведення планових та позапланових виїзних перевірок\".

Стаття 111 виписана на основі пунктів 2, 3 Указу Президента України „Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності\" від 23.07.1998 року № 817/98.

Наведемо основні положення статті 111, які раніше ніде не оприлюднювалися та/або прийняття яких має велике значення:

– частина 5 статті 111 доповнює норми, запозичені з Указу, правом проведення перевірки податковими органами в координації з іншими органами виконавчої влади, уповноважених здійснювати контроль за нарахуванням та сплатою податків, зборів (обов\'язкових платежів).

– частина 6 статті 111, в якій йдеться про обставини, що дозволяють проведення позапланових перевірок, доповнена пунктом 9, в якому дозволяється здійснення позапланової перевірки в разі, коли: „платником подано декларацію з від\'ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень\";

– позапланова виїзна перевірка здійснюється на підставі виникнення обставин, викладених у цій статті, за рішенням керівника податкового органу, яке оформляється наказом.

Аналіз законодавчих актів, що встановлюють повноваження органів державної податкової служби нам показує зміну пріоритетів у державному регулюванні економікою. Відбувається обмеження прав органів державної влади в здійсненні заходів, спрямованих на здійснення контрольних функцій.

Крім того, виникають суперечності останніх змін у Законі України „Про державну податкову службу в Україні\" з іншими законодавчими актами, з\'являються нові питання, пов\'язані з практичним застосуванням даних змін у діяльності податкової служби.

Так, залишається незрозумілим у п. 15 ч. 1 ст. 11 Закону України „Про державну податкову службу в Україні\" граничний термін 24 години, на який дозволяється опечатувати каси, касові приміщення, склади та архіви в разі недопущення працівників ДПС посадовими особами платника податків для інвентаризації матеріальних цінностей або під час проведення адміністративного арешту.

По-перше, малоймовірним є отримання рішення суду працівниками ДПС в такі короткі терміни, тим більше що платник податку, йдучи на такий крок, зможе затягнути вирішення питання, чи оскаржити дії податкових органів взагалі.

По-друге, виникає суперечність між діями, які є обов\'язковими під час застосування адміністративного арешту: складання опису активів, їх родових ознак і кількості та дозволом на інвентаризацію згідно з рішенням суду. Не відповідають і терміни застосування адміністративного арешту та граничний строк, на який дозволяється опечатувати приміщення платника податку. Арешт може бути накладено на активи строком до 96 годин від години підписання відповідного рішення керівником податкового органу (його заступником) (п. 3 ч. 3 ст. 9 Закону України „Про порядок погашення зобов\'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами\" від 21.12.2000 року № 2181-III).

Відповідно до цього закону арешт поділяють на повний та умовний. Повним арештом активів визнається виключна заборона платнику податків на реалізацію прав розпорядження або користування його активами з їх тимчасовим вилученням або без такого, умовний – лише передбачає обмеження на відчуження активів податковим органом. Тобто з усього вказаного вище випливає, що ефективність застосування адміністративного арешту знижується, а застосування повного адміністративного арешту з вилученням активів до винесення судом рішення, взагалі стає неможливим і недоцільним. Винесення судом рішення на проведення інвентаризації під час провадження адміністративного арешту є дивним ще й тому, що обставини, які передбачають його здійснення, уже несуть певне обмеження в застосуванні адміністративного арешту та в більшості з них уже закладені неправомірні дії платника податку, визначення яких покладено на податкову службу.

Велике значення має законодавче визнання „оперативних\" перевірок, частина 7 ст. 111: „Позаплановими перевірками вважаються також перевірки в межах повноважень податкових органів, визначених законами України \"Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг\", „Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів\", а в інших випадках – за рішенням суду\". Відсутність цієї норми довгі роки дозволяло деяким платникам податку в судовому порядку оскаржувати результати перевірок податкових органів.

Неоднозначним залишається розуміння останнього словосполучення в даному визначенні. Виникає питання, чи ця фраза відноситься до позапланових перевірок у цілому, крім „оперативних\", чи все-таки органи ДПС вправі виносити рішення про проведення позапланової перевірки, виходячи з достатніх обставин. Хоча наступним абзацом нібито знімається це питання, все одно залишається сумнів у однозначному трактуванні норми цього закону.

На основі аналізу законотворення в сфері оподаткування, яка є показовою і узагальнює тенденції, що склалися у всіх сферах державного управління, можна сказати, що ситуація навколо державного контролю та нагляду у сфері господарської діяльності потребує глибокого вивчення фахівцями з залученням для створення законодавчих актів у першу чергу працівників тих органів влади, які в подальшому будуть дотримуватися і виконувати ці норми.

Загальний стан речей вказує на те, що в державі на даний момент створення законодавчих актів спрямовано на посилення правового захисту громадян і запровадження механізмів реалізації конституційних прав громадян на підприємницьку діяльність, особисту недоторканість, безпеку. Та не доцільно забувати, що там ці норми будуть виконуватися на практиці, де існує дієва система державного контролю, де держава зможе надати рівні можливості усім суб\'єктам господарювання, а під час порушення ними норм чинного законодавства в неї будуть усі механізми для швидкого реагування та впливу на порушників.

Література:

1. Конституція України – основа реформування суспільства. – Х.: Право,1996. – 96 с.

2. Цвєтков В.В. Ефективність державного управління. Державно-правова реформа в Україні. – К., 1997. – 456 с.

3. Господарський кодекс України.

4. Про державну податкову службу в Україні: Закон України від 04.12.1990 року № 509-XII.

5. Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності: Указ Президента України від 23.07.1998 року № 817/98.

6. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо посилення правового захисту громадян та механізмів реалізації конституційних прав громадян на підприємницьку діяльність, особисту недоторканість, безпеку, повагу до гідності особи, правову допомогу, захист): Закон України від 12.01.2005 року № 2322 – IV.

7. Про внесення змін до Закону України \"Про Державний бюджет України на 2005 рік\" та деяких інших законодавчих актів України: Закон України від 25.03.2005 № 2505-IV.

8. Про порядок погашення зобов\'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами: Закон України від 21.12.2000 року № 2181-III.