ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Державний контроль за суб’єктами підприємницької діяльності з надання охоронних послуг

Реферат на тему:

Державний контроль за суб\'єктами підприємницької діяльності з надання охоронних послуг

Проведення ліцензіатом ліцензійної діяльності тісно пов\'язане з контролем та наглядом з боку держави за дотриманням ним ліцензійних умов. Наукові дослідження контрольно-наглядової діяльності державних органів займають значне місце в роботах радянських та українських вчених.

Ми поділяємо думку А.Є. Лунєва, що державний контроль є однією з форм здійснення державної влади, яка забезпечує дотримання законів та інших правових актів, що видаються органами держави [1, с. 48]. Завданням органів контролю Ленін В.І. бачив \"...не стільки, і навіть не скільки \"ловити\" та \"викривати\"..., скільки вміти виправити ведення справи, попередити зловживання та недоліки [2, c.127].

Ця форма здійснення державної влади реалізується в межах адміністративно-процесуальної діяльності та регулюється певними правовими нормами.

Адміністративно-процесуальне право являє собою сукупність процесуальних норм, якими встановлюються процедури розв\'язання, вирішення конкретних адміністративних справ, пов\'язаних із застосуванням адміністративного примусу та з реалізацією різними ланками виконавчої влади або самоврядування, органами адміністративної юрисдикції чи громадськими організаціями питань, віднесених чинними законодавством до їх компетенції (відання).

Адміністративно-процесуальні норми реалізуються у формі та методами адміністративного процесу, яким є визначений законом порядок просування послідовних дій, спрямованих на досягнення певного юридичного ефекту. Такі дії формально встановлюються нормами адміністративного-процесуального права і групуються у провадження. А тому первинним і основним компонентом структури адміністративного процесу виступає окремо взяте адміністративне провадження.

Кожне провадження в межах адміністративного процесу є сукупністю процесуальних норм, об\'єднаних спільною для них функцією. За допомогою цих норм процедури вводяться до адміністративного процесу як провадження такого [3, c.144]. Адміністративний процес у цілому являє собою складне правове явище, яке сьогодні ще не вивчено до кінця, оскільки має властивість динамічно змінюватися зі зміною суспільно-політичних та економічних умов у державі. А така зміна відбувається у сучасному українському суспільстві. Дуже велика різноманітність і кількість конкретних адміністративних проваджень обумовлена комплексним характером самого державного управління, яке охоплює всі сторони суспільного життя, і різноплановість управлінських відносин. Коваль Л.В. в адміністративному процесі виділяє такі провадження, як: в опрацюванні та прийнятті нормативних актів, у прийнятті індивідуальних актів управління, у зверненнях громадян, у застосуванні методів адміністративного припинення, реєстраційно-дозвільне провадження; діловодство; провадження в справах земельних, пенсійних, податкових та ін.; у реалізації контрольно-наглядових повноважень [3, c.145].

Адміністративно-процесуальну діяльність, здійснену у межах конкретної адміністративної справи, називають провадженням у адміністративній справі або адміністративним провадженням [4, c. 313].

Однотипні групи проваджень складають види адміністративних проваджень. Різні види адміністративних проваджень пов\'язані між собою, постійно взаємодіють, справляють взаємопроникаючий вплив, маючи спільні ознаки. До таких ознак Колпаков В.К. відносить:

– наявність чітко визначеної сфери виникнення, існування і припинення адміністративних справ (це сфера державного управління);

– особливі правила вирішення адміністративних справ, закріплених в адміністративно-процесуальних нормах (нормативність адміністративного процесу);

– обов\'язкова участь у вирішенні таких справ органів державного управління або їх посадових осіб;

– дотримання принципів адміністративного процесу.

А тому адміністративний процес і адміністративне провадження співвідносяться між собою як загальне і часткове [4, c. 314].

У теорії адміністративного права до цього часу існує два погляди на адміністративний процес. В основі таких поглядів лежить обсяг і зміст процесу. Це:

– адміністративний процес у вузькому розумінні;

– адміністративний процес у широкому розумінні.

Вузький підхід у розумінні адміністративного процесу має Ю.С. Шемшученко, який під адміністративним провадженням бачить регламентований законом порядок діяльності органів (посадових осіб) адміністративної юрисдикції та судових органів з вирішення справ про адміністративні правопорушення [5, c. 49].

Ми поділяємо позицію Колпакова В.К., що така думка відображає трактування адміністративного процесу як явища, що існує для вирішення суперечок і застосування заходів адміністративного примусу, тобто за аналогією з судовим процесом. Широке ж розуміння адміністративного процесу пов\'язане з визнанням того, що ним охоплюється будь-яка діяльність виконавчо-розпорядчих органів з реалізації матеріальних норм адміністративного права, тобто адміністративний процес виступає як порядок реалізації адміністративно-правових норм під час вирішення конкретних управлінських справ. Другий підхід до розуміння адміністративного процесу, на нашу думку, враховуючи практику законотворчої та правозастосовної діяльності, найприйнятніший у сучасних умовах, оскільки, за словами Колпакова В.К., найповніше відповідає сучасним уявленням про адміністративний процес [4, c. 315]. Знову ж таки, ми поділяємо його думку, що два підходи до розуміння адміністративного процесу сьогодні слід розглядати як послідовні етапи у розвитку наукових знань про таке складне явище, як адміністративний процес, та вважаємо, що вживати поняття адміністративного процесу у вузькому чи широкому розумінні у теорії адміністративного права доцільно залежно від юридичної широти та змісту проблеми та питання, які розглядаються в кожному конкретному випадку.

Як правове явище, адміністративний процес має свою специфіку, чим відрізняється від інших видів юридичної процесуальної діяльності, а тому має ряд відмінностей від, наприклад, кримінального та цивільного процесів. На думку Колпакова В.К., ці відмінності полягають у наступному:

– адміністративний процес реалізується у державному управлінні, а кримінальний та цивільний – при здійсненні правосуддя. Адміністративний процес є частиною виконавчо-розпорядчої діяльності держави, оскільки являє собою врегульовані процесуальними нормами управлінські відносини. Адміністративний процес є юридичним вираженням управлінської діяльності;

– адміністративний процес не обмежується юрисдикційною діяльністю, тобто діяльністю щодо розгляду суперечок і застосування примусових заходів, а включає і діяльність з реалізації регулятивних норм, тобто діяльність організуючого характеру. Це пояснюється специфікою управління як діяльності в основному творчої, в якій метод примусу є не основним, а допоміжним. Кримінальний же процес є тільки юрисдикційним, цивільний – переважно юрисдикційним. А тому правоохоронна функція в адміністративному процесі займає підпорядковане місце, а в кримінальному та цивільному – головне;

– адміністративний процес відрізняється переліком і розташуванням проваджень. Провадження в адміністративному процесі розташовуються паралельно. Це пояснюється великою кількістю і різноманітністю справ, які вирішуються оперативно і, в основному, органами першої інстанції. Для кримінального і цивільного процесів характерно розташування проваджень за інстанціями, тобто „за просуванням\" справи – в суді першої інстанції, апеляційне, касаційне, наглядове провадження;

– адміністративний процес реалізується іншими суб\'єктами, ніж кримінальний і цивільний. Це органи і посадові особи виконавчо-розпорядчої системи держави. Усі вони виконують, крім адміністративно-процесуальних, ще й інші функції. Кримінальний і цивільний процеси здійснюються обмеженим колом органів (органи попереднього розслідування, суди), які спеціально створені з цією метою [4, c. 320–321].

Адміністративний процес базується на системі принципів. Колпаков В.К. до них відносить: законність, охорону інтересів держави і особи, публічність (офіційність), самостійність і незалежність у прийнятті рішень, об\'єктивну (матеріальну) істину, гласність, рівність учасників адміністративного процесу перед законом, швидкість та економічність, провадження процесу національною мовою, відповідальність посадових осіб.