ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Державне управління сферою рекреаційного обслуговування в Автономній Республіці Крим

Реферат на тему:

Державне управління сферою рекреаційного обслуговування в Автономній Республіці Крим

Відповідно до статусу Автономної Республіки Крим (АРК), визначеного її Конституцією, вона є невід\'ємною складовою частиною України, і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання. Автономна Республіка Крим здійснює також повноваження, делеговані законами України відповідно до Конституції України [1].

Період існування Радянського Союзу. За часів СРСР Крим був одним з найбільш розвинених рекреаційних районів, що спеціалізувався на організації лікувально-оздоровчого відпочинку, і основним центром приморського літнього відпочинку. Щороку його відвідувало майже 7,5 млн людей [2, 3].

Розвиток територіально-рекреаційної системи Криму після Великої Жовтневої соціалістичної революції здійснювався планомірно. З перших же днів встановлення радянської влади кримським курортам приділялася особлива увага. 21 грудня 1920 року було видано декрет РНК „Об использовании Крыма для лечения трудящихся\". У 1935 році після прийняття ЦВК і РНК РРФСР постанови „О мероприятиях по укреплению городского хозяйства и бюджета Ялты, Алупки и Семеиза\" під керівництвом професора М.Я. Гінзбурга була розроблена перша у СРСР схема районного планування Південного берега Криму [3]. Постанова ХVI з\'їзду Рад РРФСР визначила заходи щодо санітарно-технічної реконструкції (упорядкування гідромінеральних і бальнеологічних господарств і території) найважливіших курортів, серед яких був визначений Південний берег Криму, і удосконалення управління ними [4].

Розвитку рекреаційної інфраструктури і формуванню стійкого рекреаційного потоку сприяла стабілізація політичної ситуації в Криму (у 1924 р. постановою ВЦВК вільне переміщення населення в Крим було призупинено).

Подальший рекреаційний розвиток Криму був перерваний війною. Після Великої Вітчизняної війни розпочалось відновлення курортів, а наприкінці 40-х – з початком 50-х років ХХ століття поновилося активне будівництво нових санаторіїв і будинків відпочинку, пошук шляхів удосконалення управління сферою рекреаційного обслуговування. Вийшов ряд постанов, спрямованих на реалізацію державної політики у питаннях розвитку сфери рекреаційного обслуговування. Серед них постанова Ради Міністрів СРСР „Об утверждении Положения о Министерстве здравоохранения РСФСР и его местных органах\" (1948 р.), згідно з якою було створено Головне курортне управління для керування санаторно-курортними справами та організації раціональної експлуатації існуючих рекреаційних ресурсів [5]; постанова Ради Міністрів СРСР „О строительстве санаториев, домов отдыха и летних курортных городов\" (1959 р.), в якій було намічено план будівництва курортної мережі на 1959–1965 рр. в основному в районах Кавказу, Криму та європейської території СРСР [6].

У 70-х – 80-х роках приймалися спеціальні постанови Ради Міністрів СРСР, у тому числі по Криму, у напрямі розвитку масового оздоровчого відпочинку, туризму і курортно-профілактичного лікування: „О мерах по упорядочению застройки территории курортов и зон отдыха и строительству санаторно-курортных учреждений и учреждений отдыха\" (1970 р.), „Об улучшении организации строительства на курортах Черноморского побережья Крыма\" (1973 р.) і „Положение о курортах\" (1973 р.) [7–9].

У 1984 році в складі Кримського облвиконкому був створений відділ по курортах з відповідними структурними підрозділами в курортних містах і районах області. Поряд з організацією відпочинку так званих „дикунів\" до його обов\'язків входила координація зусиль різних відомств з позиції подальшого розвитку рекреаційного господарства області. Все це стало початком формування системи територіального управління в Криму, що мало певні істотні переваги порівняно з відомчо-галузевою структурою управління.

Одночасно як експертно-рекомендуючий орган при Кримському облвиконкомі була створена координаційна рада з представників зацікавлених установ і відомств. Ця рада функціонувала в межах виконання комплексної цільової програми „Курорт\".

Організаційна структура управління курортними підприємствами радянського періоду мала такі позитивні сторони: суворий облік і контроль за фінансовою діяльністю, перспективне планування розширення та будівництва курортних об\'єктів різної відомчої підпорядкованості; залучення значних засобів на розвиток Криму як всесоюзної здравниці.

Поряд з цим у той період помітні були й недоліки в управлінні, серед яких можна назвати те, що плани фінансування і матеріально-технічного забезпечення курортних підприємств приймалися вищими органами без достатнього врахування реальних потреб як виробника послуг, так і споживача, що призводило до дефіциту путівок, відсутності квитків на транспорт, нестачі продуктів харчування під час курортного сезону і тощо.

Був також відсутній цілісний підхід до управління сферою рекреаційного обслуговування, оскільки сукупність економічних суб\'єктів, що забезпечували створення комплексної рекреаційної послуги, не розглядалася як єдиний рекреаційно-економічний комплекс у системі народного господарства Кримської області, і діюча організаційна структура управління була сформована лише для управління курортними підприємствами.

Сучасний період. Дослідження організації державного управління станом і розвитком сфери рекреаційного обслуговування в АРК на сучасному етапі проведемо на прикладі змін, що відбулися з моменту проголошення незалежності України, для забезпечення об\'єктивності в одержанні результатів.

У спадщину від СРСР Автономна Республіка Крим отримала потужний рекреаційний потенціал. Цей потенціал – порівняно з минулим періодом і сьогоденням – залишився колишнім. Справа в тому, що значна його частина була орієнтована на радянські форми відпочинку, на суворо встановлене співвідношення особистості – трудового колективу – суспільства – держави. Винятково важливо і те, що держава брала на себе значну частину витрат з підтримки цього потенціалу, а також забезпечувало виконання всього комплексу робіт, пов\'язаних з маркетингом і реалізацією рекреаційних послуг, заповненням кримських санаторно-курортних установ клієнтами.

Після розпаду СРСР умови змінилися. Економіка АРК потрапила в тяжку кризову ситуацію. Внаслідок чого після 1991 року промислова продукція кримських підприємств стала фактично не потрібною. Це у повному обсязі проявилося і в сільському господарстві. Сфера рекреаційного обслуговування зазнала такої ж участі, що і все господарство регіону. За своїми соціокультурними функціями вона мало чим відрізняється в Криму від промисловості і сільського господарства [2, 10, 11].

Поступово зростаюче безробіття не визвало масових переміщень населення з півострова. Фактично сформувалася така модель поведінки: проживання і прописка в Криму – періодичні і реальні заробітки за межами Криму, у тому числі у Росії. Попередні центри „всесоюзної здравниці\" стають найбільш депресивними районами півострова. Розвиток сфери рекреаційного обслуговування допоміг зробити ці райони поліфункціональними. Після цього досягнутий рівень освоювання території Криму погубив його рекреаційну спеціалізацію.

У цей період активізувалося повернення раніше депортованого населення з-поміж кримських татар і вірмен. Це призвело до змін у соціокультурній системі, яка склалася перед розпадом СРСР. Почали змінюватися її колишні радянські соціокультурні стандарти.

Крим став місцем літнього відпочинку перших осіб України. Для цього використовується існуюча інфраструктура. Він залишається місцем міжнародних зустріч державних діячів.