ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Гносеологічні аспекти інституту іпотеки як правової категорії

Реферат на тему:

Гносеологічні аспекти інституту іпотеки як правової категорії

Система іпотечного кредитування посідає унікальне місце в національній економіці. По-перше, в даний час іпотечне кредитування в більшості економічно розвинених країнах є не тільки основною формою поліпшення соціально-економічних умов, але й здійснює істотний вплив на економічну ситуацію у країні в цілому. З іншого боку, система іпотечного кредитування являє собою сьогодні складний механізм, який складається із взаємопов\'язаних та взаємозалежних підсистем (ринок нерухомості та операції з купівлі-продажу нерухомості, комплекс операцій з надання та обслуговування іпотечних кредитів, фондовий ринок та операції сек\'юритизації іпотечних активів тощо). За рахунок іпотеки здійснюється інвестування реального сектора економіки та збільшення його капіталу і внаслідок цього забезпечується стабільне зростання доходів у різних галузях економіки. Іпотека може стати одним з важливих інструментів створення національної системи заощаджень. При широкому впровадженні іпотечного кредитування в країні збільшаться бюджетні надходження, ефективніше вирішуватимуться житлові питання, зросте відтворення робочої сили та її мобільність. За рахунок управління розгалуженими фінансовими потоками держава має можливість впливати на соціально-економічні процеси в країні. Особливо велика роль іпотеки проявляється в пожвавленні та стабілізації економіки в умовах формування внутрішнього ринку. І нарешті, іпотечне кредитування здійснює великий вплив на мотивацію людини, соціальні процеси, що відбуваються в суспільстві. Якщо людина бере кредит на декілька років, у неї формується інший менталітет, вона більше націлена на досягнення максимального результату в своїй справі, прагне до успіху свого підприємства, а значить, й до стабілізації та росту економіки в цілому. У людини зростає мотивація, направлена на збільшення ефективності своєї праці та збільшення рівня доходів своєї сім\'ї. Крім того, будь-яке обтяження власністю примушує індивідуума більш серйозно ставитись до своєї ролі в суспільстві, а саме – людина, яка має у власності нерухомість, зацікавлена у стабільності в суспільстві.

Отже, окреслення та подальше вирішення зазначених проблем робить впровадження системи іпотечного кредитування досить актуальним питанням сьогодення.

За кордоном сучасною науковою розробкою питань іпотечного кредитування займаються такі вчені, як Самуельсон П., Ламперт Х., Хаддурі Д., Страйк Р., Телгарський Н. тощо. З переходом країн соціалістичної системи господарювання до ринкових перетворень (розвитку фінансового ринку та появи ринку нерухомості) з\'являються перші вітчизняні наукові дослідження іпотеки, зокрема праці Сироткіна В., Зеленкової Н., Рахманової Н., Семенової Є., Іванова В., Михайлова Е., Черняк І., Пучковської І., Кудрявцева В. та Кудрявцевої Є. тощо. В Україні питання іпотечного кредитування досліджують: Євтух О., Красникова О., Шкрярук С., Кручок С. тощо.

Іпотека як елемент господарського життя сягає глибоко корінням у давнину. Уперше термін \"іпотека\" (грецькою мовою \"hypotetheca\" – це підставка, підпірка) з\'явився в Греції на початку VI ст. до н.е., його запровадив архонт Солон, і вже тоді був пов\'язаний із забезпеченням відповідальності боржника перед кредитором певними земельними володіннями. Для цього оформлювалися зобов\'язання, а на межі земельної ділянки, що належала позичальнику, ставився стовп із написом про те, що зазначена власність слугує забезпеченням претензії кредитора на визначену суму. На такому стовпі, що одержав назву \"іпотека\", позначалися всі борги власника землі, що надходили. Пізніше для цього почали використовувати особливі книги, що називалися іпотечними. Уже в Стародавній Греції забезпечувалася гласність, що дозволяла кожній зацікавленій особі безперешкодно дізнатися, в якому правовому стані перебуває та чи інша земельна власність [1, с. 2].

У римлян іпотечне право не надавало кредитору цілком правильного забезпечення, тому що не мало двох необхідних рис: спеціальності та гласності. Поняття про іпотеку у римлян було штучно розширено тим, що можна було встановити іпотеку на всьому майні боржника; це позбавляло кредиторів міцного забезпечення, так як для надійності останнього необхідно, щоб воно простиралось на відоме, визначене майно. Найбільшого розвитку іпотека набула з введенням у практику найму ділянок сільськогосподарського призначення [2, с. 719].

Поступово іпотека входить і в середньовічне європейське законодавство. Іпотека стає надійним речовим правом, але тільки після внесення спеціального запису про іпотеку в особливу книгу. Середньовічні кодекси зберегли визначення, що \"внесена іпотека за своєю природою неподільна, вона заснована на праві одержання задоволення\". \"Hypotheka est tota in toto, et tota in qualibet parte\" – право одержання задоволення залишається на цілому предметі, обтяженому іпотекою, поки існує будь-яка частина зобов\'язання. Іпотека поширювалася на нерухомість (як правило, маєток), незалежно від зміни власника.

У Німеччині вона з\'являється не раніше XIV ст., у Франції з кінця XVI ст. діяла негласна іпотека. Так, іпотечні банки вперше виникли в Німеччині в XVIII ст., тому розглянемо цю країну більш детально.

Перший іпотечний банк заснований у Сілезії в 1770 році. Це був державний банк, що надавав фінансову допомогу значним поміщицьким господарствам. Для залучення коштів банк почав випускати цінні папери – заставні (різновид іпотечних облігацій).

Закінчена іпотечна система введена у Прусії (Статут 1783 р. і 1872 р.), в Австрії (Цивільне укладення 1811 р. і Статут 1871 р.), у Саксонії (Статут 1843 р. і Кодекс 1863 р.).

Ще наприкінці XVIII ст. у Німеччині почали діяти будівельні ощадні каси, які виникали в шахтарських селищах за таким принципом: якщо для будівництва одного будинку потрібно було 10 тисяч грошових одиниць, а кожний бажаючий мати власне житло міг заощадити за рік тільки тисячу, то, таким чином, він міг побудувати житло лише через 10 років. У випадку об\'єднання заощаджень десятьох таких бажаючих один з них міг мати житло уже через рік, другий – через два тощо. Таким чином, виграють усі, крім останнього.

Сучасні будівельні ощадні каси – один з основних інститутів інвестування житлової сфери в Німеччині. Сьогодні будівництво кожних трьох із чотирьох одиниць житла фінансується за участю системи житлових заощаджень. Джерелом ресурсів для цільових житлових позик в ощадкасі є внески громадян, плата позичальників за користування житловою позикою, а також державна премія, що виплачується відповідно до контракту про будівельні заощадження за умови, що вкладник протягом року вклав на свій рахунок певну суму. Житловий кредит може одержати тільки вкладник ощадкаси після закінчення певного терміну (зазвичай, 5–6 років), протягом якого він щомісяця робив внески на встановлену в контракті суму. Процентні ставки (як на внесок, так і на кредит) фіксовані на весь час дії контракту. Погашення житлової позики здійснюється протягом терміну, визначеного в контракті про заощадження на будівництво. Максимальний термін погашення позички – 12 років. Процентні ставки складають 5–6 відсотків річних (у середньому на 4 % нижче ринкових).

Форми державної підтримки не обмежуються тільки щорічними преміями вкладникам заощаджувальних кас. Після одержання житлового кредиту держава використовує прямі (грошові дотації при погашенні відсотків) і непрямі (податкові пільги) форми допомоги позичальнику – залежно від майнового стану, складу його сім\'ї тощо.

У Німеччині спеціальна мережа іпотечних банків існує з 1900 р. З того часу жодний із них не збанкрутував. Крім того, відсотки по заставних листах вони виплачували своїм вкладникам навіть під час Першої та Другою світових війн. Основним джерелом, що забезпечує можливість банкам надавати іпотечні кредити, є іпотечні облігації, які випускаються іпотечними банками. Обіг цих облігацій регулюється законодавством, згідно з яким іпотечні банки зобов\'язані покривати облігації. Встановлені критерії забезпеченості облігацій нерухомістю: банк може випустити іпотечних облігацій на суму 50–60 % від вартості нерухомості, під заставу якої були надані кредити [3, с. 42].Іпотечне кредитування Німеччини засноване на розповсюдженій мережі кадастрових служб, які займаються описом і реєстрацією всіх земельних ділянок за визначеними критеріями. На відміну від кадастру нерухомості, який вказує розмір і межі земельних ділянок, поземельна книга інформує про те, хто є власником земельної ділянки та будівлі, що знаходиться на ній, включаючи квартири; якими правами та зобов\'язаннями обтяжене це майно тощо. Ці два документи доповнюють один одного, хоча і ведуться різними установами. Поземельні книги ведуться чиновниками органів юстиції, і всі зміни в правах на нерухомість здійснюються через ці книги. Дані її відкриті, а закріплений законом принцип публічної довіри до достовірності поземельної книги дозволяє спростити процедуру вивчення прав власності на майно, інакше довелося б звертатися до дорогих послуг адвокатських контор. Мета поземельної книги – забезпечити інвестору одержання ясного уявлення про те, хто є власником нерухомості. Але інколи саме це положення і не забезпечується нормативними актами ряду країн.