ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Генезис правового забезпечення діяльності митних органів у сучасних умовах

Та унікальна та складна соціально-політична ситуація, що склалася в СРСР у другій половині 1991 р., значно прискорила процес формування незалежної Української держави, в тому числі й її митної галузі. 24 серпня 1991 р. Верховна Рада Української РСР прийняла „Акт проголошення незалежності України\" [10], яким визначався її новий політико-правовий статус як самостійної незалежної демократичної держави, на території якої мають чинність виключно Конституція і Закони України.

Виходячи з життєвих потреб незалежної Української держави, Верховна Рада України приступила до підготовки ряду фундаментальних законодавчих актів, які мали стати однією з гарантій вільного розвитку країни. Одним із них став перший в історії нашої держави Митний кодекс України (далі – МК України), схвалений ВР України 12 грудня 1991 р. (набув чинності з 1 січня 1992 р.) [11], який визначав принципи організації митної справи в Україні з метою створення умов для формування ринкової економіки та зростання активності зовнішньоекономічної діяльності на основі єдності митної території, встановлював різновиди мита та митних зборів та був спрямований на забезпечення додержання митними, іншими державними органами, суб\'єктами зовнішньоекономічної і господарської діяльності, а також громадянами прав та обов\'язків у галузі митної справи. Крім МК України, також було прийнято Закон України „Про єдиний митний тариф\" [12], інші законодавчі та підзаконні правові акти. Ці перші нормативні акти в галузі митно-правового регулювання суспільних відносин заклали підвалини для подальшої розбудови національної системи митної служби, як однієї з найважливіших інституцій держави, що забезпечує захист економічного суверенітету, економічної безпеки держави, прав і законних інтересів її громадян.

Зміна політичної, соціально-економічної ситуації в державі, розвиток митно-правових відносин спричинили зміни у митному законодавстві, головна з яких полягала в прийнятті 11 липня 2002 р. нової редакції МК України (набув чинності з 1 січня 2004 р.) [13]. Потреба в оновленні МК України була нагальною, адже практика діяльності митних органів, суб\'єктів господарювання засвідчила, що окремі норми МК України, прийнятого в 1991 р., містили прогалини, допускали неоднозначність у тлумаченні та інші недоліки, що в підсумку породжувало спірні ситуації, пов\'язані з виконанням митними органами своїх завдань і функцій та реалізацією громадянами та суб\'єктами господарювання своїх прав у цій сфері. Крім того, за час, що пройшов з моменту прийняття першого МК України, багато його положень не відповідали як нормам інших законодавчих актів, так і міжнародним стандартам і вимогам. Розробники нової редакції МК України мали на меті закласти нову ідеологію формування та реалізації митної політики держави, врахувати недоліки, пов\'язані з економічними, організаційними, правовими, кадровими та соціальними аспектами діяльності митної служби України, вивести рівень правової регламентації суспільних відносин у митній сфері на новий рівень, який би відповідав стандартам, прийнятим у світовій практиці.

Прийняття нової редакції МК України дало позитивний імпульс для підвищення ефективності здійснення митними органами діяльності, пов\'язаної з реалізацією ними державної митної політики. Незважаючи на те, що цей кодекс є вже другим кодифікованим актом, що регулює економічні, організаційні, правові, кадрові та соціальні аспекти діяльності митної служби України, він не вирішив повною мірою питання, пов\'язані з визначенням правового статусу митних органів. Ця невизначеність негативно впливає на ефективність діяльності митних органів, що в підсумку ускладнює, а інколи й унеможливлює виконання митними органами своїх завдань та функцій [14, с. 3; 15, с. 7]. Зауважимо, що підготовка нової редакції МК України тривала понад шість років, проте його розробникам не вдалося підготувати такий проект кодексу, який би задовольняв потреби усіх зацікавлених осіб: ні учасників зовнішньоекономічних зв\'язків, ні митні органи.

Безумовно, чинний МК України виводить на новий, більш якісний рівень правового регулювання діяльність митних органів, сприяє зміцненню законності в їх діяльності. Так, з огляду на те, що відповідно до Конституції України органи державної влади, їх посадові особи, в тому числі й посадові особи митних органів, повинні діяти лише на підставі, у межах повноважень і в спосіб, що передбачені законами, компетенція митних органів та їх посадових осіб повинна визначатися винятково законодавчими актами. Проте в умовах стрімкого розвитку національного законодавства та покладання на митні органи нових завдань відповідні зміни до МК України своєчасно не вносилися. Внаслідок цього широке коло таких важливих питань, як здійснення верифікації сертифікатів про походження товару з України, захист прав інтелектуальної власності при переміщені товарів через митний кордон України, ведення УКТЗЕД тощо регулювалися не законами, а постановами КМ України та нормативними актами Держмитслужби України. З прийняттям МК України ці питання регламентуються саме ним.

Чинна редакція МК України повною мірою відповідає міжнародним стандартам, оскільки її розроблення здійснювалося з урахуванням положень Митного кодексу Європейського Співтовариства [16] та основних міжнародних конвенцій і угод, до яких приєдналася або має намір приєднатися України, як-от: Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур (Кіотська конвенція), Угоди Уругвайського раунду переговорів країн – членів ГАТТ/СОТ, Угоди з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності (TRIPS), Конвенції про узгодження умов проведення контролю вантажів на кордонах, Міжнародної конвенції про взаємну адміністративну допомогу у відверненні, розслідуванні та припиненні порушень митного законодавства.