ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Вугільна галузь як особливий сегмент енергетичної безпеки України

Реферат на тему:

Вугільна галузь як особливий сегмент енергетичної безпеки України

Перед Україною стоїть цілий ряд економічних проблем і проблем, пов\'язаних із національною безпекою держави, які потребують негайного вирішення. На сучасному етапі становлення нашої держави проблема енергетичної безпеки є однією з найбільш актуальних, тому система заходів щодо її забезпечення повинна включати в себе як реалії сучасності, так і перспективи розвитку не тільки нашої країни, але й можливі зміни в зовнішньодержавних відносинах, оскільки загальне поняття енергетичної безпеки України дещо відрізняється від розуміння енергетичної безпеки західних держав.

У статті висвітлюються проблемні питання нормативно-правового та управлінсько-організаційного характеру в вугільній галузі, як складовій частині енергетичної безпеки держави, адже саме ця галузь є базовою складовою паливно-енергетичного комплексу України, який забезпечує країну електро- та теплоенергією.

При підготовці даної роботи використовувалися дослідження українських та російських учених В. Ксьонзенко, В. Сергієнко, А. Чимерис, В. Мунтіян, Г. Пастернак-Таранушенко, Б. Кваснюк, І. Карп, Н. Воропай, С. Клименко та інших, які займалися розробкою питань енергетичної безпеки в різних аспектах.

Рівень розвитку паливно-енергетичного комплексу має визначальний вплив на стан економіки будь-якої держави світу. На сьогодні Україна належить до енергодефіцитних держав, оскільки забезпечує потреби в енергоносіях за рахунок власної сировинної бази лише на 47 % , проте тільки на 10–12 % у нафті та 20–23 % у природному газі, а ядерне паливо – 100 % купується за кордоном, і лише вугіллям Україна забезпечена повністю. Залежність економіки України від країн-імпортерів енергетичних ресурсів очевидна [5].

Природно склалося так, що основна енергетична сировина в надрах України – це вугілля. Розвиток енергетики України сьогодні значною мірою визначається розвитком вугільної промисловості. Це твердження базується на конкретних фактах. Аналіз структури запасів вуглеводнів в Україні показує, що більше 95,4 % запасів складає саме вугілля. Це при тому, що баланс у структурі світових запасів органічного палива на вугілля припадає 67 %. З цього можна зробити висновок про те, що в Україні вугілля – це єдина енергетична сировина, запасів якої потенційно достатньо для підтримання енергетичної безпеки держави, а вугільна промисловість є стратегічною галуззю країни.

Основними напрямами використання вугілля є енергетика (тепло- та електроенергія) та використання при функціонуванні металургійної промисловості [1; 2]. Подальший розвиток даної галузі багато в чому залежить від вибраної стратегії політики держави в енергетичній сфері.

А. Савченко та Г. Оганян стверджують, що „вугілля – пріоритет номер один в паливно-енергетичному комплексі України\". Вони, зокрема, зазначають, що для попередження енергетичної кризи в державі необхідне будівництво щонайменше двадцяти нових вугільних шахт [3].

Говорячи про вугільну промисловість необхідно відмітити складність структури галузі, адже це могутній багатофункціональний виробничий комплекс зі значними обсягами виробництва і послуг, багатогранним проявом діяльності, складними внутрішніми та зовнішніми зв\'язками, специфічними умовами роботи. Визначаючи стратегічну для держави особливість вугільної галузі у 2005 році Указом Президента було створено Міністерство вугільної галузі, яке є правонаступником Міністерства палива та енергетики України в частині прав та обов\'язків, що стосуються реалізації державної політики у вугільній промисловості.

Основними завданнями Мінвуглепрому України є участь у формуванні та забезпечення реалізації державної політики у вугільній промисловості; здійснення структурної перебудови вугільної промисловості та підвищення ефективності управління нею; створення сприятливих умов для приватизації підприємств вугільної промисловості; формування балансів вугілля та вугільної продукції; розроблення комплексних наукових програм, спрямованих на поліпшення стану довкілля у вугільних регіонах України, забезпечення раціонального використання надр, утилізації відходів вуглевидобутку та вуглезбагачення, впровадження на підприємствах вугільної промисловості безвідходних технологій; сприяння розвитку та вдосконаленню ринку вугільної продукції.

Порівняльний аналіз світового досвіду державного управління у вугільній промисловості свідчить, що в усіх вугледобувних країнах діє центральний орган, який виконує від імені держави широкий спектр функцій, пов\'язаних із організаційно-правовими, управлінськими, політичними, економічними, соціальними та іншими питаннями.

Так, у Німеччині державним управлінням вугільної промисловості займаються міністерство внутрішніх справ, міністерство економіки, міністерство з наукових досліджень і технологій.

У Франції питаннями вугільної галузі займається комісія „Шарбонат де Франс\". До її компетенції входить планування дохідної та затратної частин галузі, кредитування окремих суб\'єктів вугільної галузі, розвиток науки та техніки, переоснащення шахт і впровадження новітніх технологій.

У США відсутні централізовані державні структури, які проводять регулювання діяльності у вугільній галузі. У цій країні всі шахти приватні, проте існують дві громадські організації, яким надані повноваження бути координатором і посередником у відношеннях з державними структурами: Горним бюро США, Міністерством енергетики, Управлінням по охороні праці та безпеки на горних підприємствах США [5].

Аналізуючи стан вугільної галузі в Україні, можна виділити дві основні групи проблем. Перша – дефіцит коштів на реорганізацію та подальший розвиток виробничого потенціалу галузі з метою забезпечення нормального функціонування діючих, прибуткових підприємств; друга – недостатня підготовленість галузі до роботи в ринкових умовах.

Для вирішення нагальних питань щодо покращання та стабілізації роботи галузі у 2005 році було прийнято рішення про створення Міністерства вугільної промисловості. Крім того, було прийнято постанову Кабінету Міністрів України „Про затвердження Порядку надання і визначення обсягів державної підтримки вугледобувних підприємств на часткове покриття витрат із собівартості продукції, а також будівництва та технічного переоснащення підприємств з видобутку кам\'яного вугілля, лігніту (бурого вугілля) і торфу\" від 21 серпня 2003 р. № 1311, постанову Кабінету Міністрів України „Про заходи щодо стабілізації роботи підприємств вугільної промисловості\" від 5 червня 2000 року № 892 та ряд інших документів, з метою подолання кризи у вугільній галузі. На державному рівні передбачалося посилення роботи щодо роздержавлення об\'єктів даної галузі, пошуку шляхів фінансування закриття збиткових шахт і реструктуризації галузі.

Одним із питань реструктуризації галузі було проведення приватизації об\'єктів вугільної промисловості. Але внаслідок великої соціальної заборгованості, низького технічного рівня, збитковості більшості дрібних і середніх шахт, значну кредиторську заборгованість, знос основних засобів такі підприємства є непривабливими об\'єктами для приватизації.

Більш привабливими є підприємства, які здійснюють обслуговування діяльності шахт і збагачувальних підприємств окремо від шахт. Проте у майбутньому такого не можна допустити, тому що в цьому випадку шахти можуть перетворитися лише на державний сировинний придаток, який повністю буде залежати від комерційного сектора вуглепереробної галузі. Враховуючи особливості галузі, приватизація вугільної промисловості повинна проходити комплексно, й ні в якому разі не шкодити енергетичній безпеці держави.