ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Владні та зобов’язані суб’єкти податкових правовідносин

Реферат на тему:

Владні та зобов\'язані суб\'єкти податкових правовідносин

Аналіз змісту податкових правовідносин неодноразово досліджувався в працях фахівців фінансово-правової галузі. Серед них можна виділити дослідження Н.І. Хімічевої, М.В. Карасьової, М.П. Кучерявенка, Д.В. Винницького. У деяких дослідженнях ця проблема розглядалася як постановча, у деяких аналізувалися окремі сторони змісту податкових правовідносин. Наприклад, М.П. Кучерявенко визначає податкові відносини як „відносини, що виникають відповідно до податкових норм (регулюють установлення, зміну і скасування податкових платежів) і юридичних фактів, учасники яких наділені суб\'єктивними правами і несуть юридичні обов\'язки, пов\'язані зі сплатою податків і зборів у бюджети і фонди\" [1, С. 31]. Подібні думки висловлюють Н.І. Хімічева, М.О. Перепелиця та інші.

Дуже важливо враховувати, що природа податкових правовідносин багато в чому визначається методом правового регулювання. Саме завдяки йому можна усвідомити специфіку податкових відносин, їхнє місце в цільній системі фінансових відносин. В основі методу правового регулювання податкових відносин лежить імперативний метод, властивий правовому регулюванню всієї сукупності фінансових відносин. „За методом правового регулювання податкове право мало чим відрізняється від традиційного методу фінансового права, в основі якого лежить метод владних приписів... Метод податкового права є фінансово-правовим і передбачає використання імперативних норм. Причому тут йдеться про безумовний характер імперативності\", – пише М.П. Кучерявенко [1, С. 23].

Держава використовує для здійснення правового регулювання податкових правовідносин об\'єктивно необхідний імперативний метод. Необхідність даного методу обумовлена, насамперед, характером податкових відносин, значна частина яких – відносини зі сплати податків і зборів, тобто відчуження та передачі частини своїх доходів у публічні цільові фонди. Таке відчуження не може завжди бути результатом вольової дії особи, воно повинно здійснюватися на підставі й для виконання обов\'язків, покладених на неї.

Метод владних приписів має свої особливості в податкових правовідносинах. Насамперед, він визначає, що в податкових правовідносинах переважають обов\'язки. Далі, виходячи зі змісту методу владних приписів, суб\'єкти податкових правовідносин не можуть за своїм розсудом набувати податкових прав і здійснювати податкові обов\'язки, а також визначати їх зміст. Вони реалізують податкові права й обов\'язки, тільки якщо останні встановлені у відповідних законах (підзаконних актах). І нарешті, метод владних приписів визначає юридична нерівність суб\'єктів податкових правовідносин. Одні суб\'єкти мають юридично владні повноваження стосовно інших суб\'єктів, які не мають таких зустрічних повноважень.

Таким чином, держава як пануючий суб\'єкт у податкових правовідносинах визначає метод владних приписів (імперативний) як основний метод правового регулювання, який виступає об\'єктивно необхідним у таких правовідносинах. Безумовно, правове регулювання податкових відносин припускає імперативний метод, крім елементів диспозитивності. Наприклад, у наданні підприємству можливості формувати свою податкову політику, також можна знайти приклади застосування методу рекомендацій і узгоджень. Так, податкові органи можуть надати підприємствам відстрочку платежу на підставі спеціальної угоди [1, С. 24]. Однак, незважаючи на присутність елементів інших методів у регулюванні податкових правовідносин, основним для них є все-таки метод владних приписів. „Зміст методу владних приписів полягає в тому, що будь-яке питання вирішується волею однієї сторони. Такою стороною виступає держава, що видає владні приписи (закони, підзаконні акти), обов\'язкові для іншої сторони правовідношення\" [2, С. 14–15].

Важливим при цьому є питання про співвідношення сторони й суб\'єкта податкового правовідношення. Насамперед необхідно враховувати, що імперативний характер податкових правовідносин обумовлює чітке розмежування владної та зобов\'язаної сторін правовідношення. У цих умовах регулювання здійснюється шляхом владних вказівок держави або уповноважених нею органів щодо обов\'язків і прав платників податків і інших зобов\'язаних осіб. Природно, такий дволанковий розподіл не може цілком розкрити зміст відносин між усіма суб\'єктами, які вступають у податкові правовідносини. Принцип співвідношення сторін закладає зміст, відображає природу податкових правовідносин, тоді як відносини між суб\'єктами підкреслюють їх видову своєрідність. На нашу думку, важливо враховувати два моменти. По-перше, кожна зі сторін може бути представлена декількома суб\'єктами: як пануюча сторона може бути представлена державою, органами податкової адміністрації, податкової міліції, митними органами та ін., так і зобов\'язана сторона включає кілька різновидів платників податків і інших зобов\'язаних осіб. По-друге, деякі суб\'єкти правовідносин, залежно від особливостей регулювання, можуть виступати як владною, так і зобов\'язаною стороною. Наприклад, податкові органи наділені владними повноваженням щодо платників податків і характеризуються визначеними обов\'язками щодо держави.

Виходячи з цього, було б неправильно ототожнювати поняття сторони і суб\'єкта, оскільки між ними існують істотні відмінності. По-перше, суб\'єкт правовідношення – поняття більш вузьке, ніж сторона. Можна виділити кілька видів суб\'єктів податкових правовідносин. Сторін же у правовідношенні всього дві – владна й підлегла, кожна з яких може поєднувати в собі тих чи інших суб\'єктів правовідношення.

По-друге, склад осіб, які є тим чи іншим суб\'єктом правовідношення, чітко визначений. Наприклад, держава як суб\'єкт правовідношення має компетенцію щодо видання законів, пов\'язаних з установленням і скасуванням податків (що є, до речі, винятковою його компетенцією) тощо. Ніяка інша особа не може бути визначена як держава. Настільки ж фіксоване коло осіб може бути назване платниками податків. Однак не можна чітко визначити кількість і характер осіб, які можуть виступати тією чи іншою стороною правовідношення.

По-третє, через нечітку визначеність кола осіб, які є тією чи іншою стороною правовідносин, можлива „міграція\" осіб і суб\'єктів з однієї сторони в іншу, тобто той самий суб\'єкт може бути владною стороною в одному правовідношенні і зобов\'язаною – в іншому. Податковий орган, наприклад, виступає владною стороною у правовідношенні з платником податків і зобов\'язаною – у правовідношенні, що виникає щодо здійснення органом функцій, покладених на нього державою, яка є в даному випадку стороною владною. Крім того, податковий орган діє в межах своєї компетенції, визначеної законами і підзаконними нормативними актами, виданими державою, і здійснює свою діяльність винятково в порядку і межах, визначених законодавством. Так податковий орган також потрапляє під вплив імперативного методу правового регулювання.

Певну увагу слід приділити розкриттю поняття суб\'єктів права й суб\'єктів правовідносин. Питання про суб\'єктів права й суб\'єктів правовідносин (учасників права) розглядалося в загальній теорії права і теорії адміністративного права в працях С.С. Алексєєва, Р.Й. Халфіної, Ц.А. Ямпольської [2; 4; 11 – т. 2]. Так, Ц.А. Ямпольська, ототожнюючи поняття суб\'єкта права й суб\'єкта правовідношення, звертає увагу на те, що „суб\'єктами права є носії прав і обов\'язків, що беруть участь у правовідношенні чи можуть брати в ньому участь\" [2, С. 112]. Як справедливо відзначив М.О. Перепелиця, „суб\'єкт права – це особа, потенційно здатна бути учасником правовідносин, а суб\'єкт правовідношення – особа, що реально бере участь у правовідношенні\" [3, С. 7]. На нашу думку, найбільш аргументованою є позиція С.С. Алексєєва, який зазначає, що „суб\'єкт права – це особа, що володіє правосуб\'єктністю, тобто особа, потенційно (узагалі) здатна бути учасником правовідносин. А суб\'єкт правовідношення – це реальний учасник даних правових відносин\".