ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Виникнення та розвиток податкової системи Київської Русі

Спочатку грішми виступала худоба, потім куни з цінного хутра (так звані шкіряні гроші), пізніше кунами виступали гроші металеві.

Наприкінці Х ст. уже робили 200-грамові злитки з срібла, які називали гривнями. Дрібнішими грошовими одиницями називалися нагати, вевериці, куни. На початку ХІ ст. у Київській Русі почали карбувати власні монети не лише з срібла, але й з золота, на яких було зображення на пристолі князя Володимира Святославовича та князівського знака Тризуба, що є, по суті, єдиним зразком руських державних документів Х–ХІ ст., що збереглися в оригіналах до наших часів [2, с. 41].

Назва „гривня\" походить від прикраси, яку носили на шиї (на загривку). Згодом це слово набуло нового значення – вагового, потім лічильного (грошового).

Одна гривня дорівнювала 51,29 г срібла. Гривня у вигляді монети була у вигляді злитка срібла стандартної форми та ваги. Перші київські гривні були вагою близько 164 гр, новгородські (паличкоподібні) – 204 гр., чернігівські ромбоподібні або овальні – 196 гр [2, с. 41].

Після завоювання Київської Русі у першій половині ХІІІ ст., монголо-татари встановили режим систематичного терору, безперервно грабували населення. Поневолювачі в деяких завойованих частинах території встановили свою податкову систему і для стягнення податків періодично робили перепис населення, господарств і майна. Податі стягувалися з покорених народів як викуп з рабства. Лише пізніше сплата данини розділилася на окремі збори, податки та повинності. Так, ясаком обкладалася кожна особа чоловічої статі, яка досягла віку, коли могла займатися промислом. Для стягнення ясаку стали створюватися окремі експедиції. Місцем перебування експедицій у період між збором податей призначалися остроги та спеціальні міста. Для обліку кількості стягненого ясаку використовувалися так звані ясачні книги. Посадовою особою, яка відповідала за стягнення такого виду податку, призначався воєвода. Крім ясаку, могло сплачуватися мито – так називалася сплата додаткового необов\'язкового податку. У період монголо-татарської навали з\'явився податок, що стягувався з метою викупу полонених з рабства (полоняничні податі).

У податкову службу періоду Золотої Орди входили удільні князі, баскаки та відкупщики. Удільним князям безпосередньо підкорялися осьменники і митники [3, с. 36].

У період феодальної роздробленості основними податками Київської Русі були так звані – „вихід\", „ям\", „соха\", „відкуп\" та „сторожове\", „гостинне\", „медове\" мито та мито з соляних промислів [3, с. 35].

З кожної особи чоловічої статі та кожної голови худоби стягувався спеціальний грошовий податок, який носив назву „вихід\" [2, с. 42; 3, с. 35].

Збирачі податків – „баскати\" – крім того, стягували натуральну данину, яка носила назву „татарщина\", „тамга\", „ям\".

Наприклад, „ям\" полягав у тому, що ординським чиновникам повинні були доставляти підводи [3, с. 35].

Існував і інший спосіб стягнення данини – „відкуп\". Його суть полягала в тому, що так звані відкупники вносили татарам одноразові суми, а потім збагачувалися самі, збільшуючи податковий гніт на руські князівства. Відкупниками найчастіше виступали купці.

Від данини звільнялося духовенство, якому необхідно було публічно молитися за татарських ханів.

Збирачі податків у ХІІ столітті у Києві називалися осьмениками. Вони стягували осьмниче – збір за право торгівлі.

З ХІІІ століття на Русі з\'явилась назва „митник\", якими називали тих, хто був головним збирачем торгових податків.

Крім данини, джерелом доходу скарбниці великого князя служив оброк. На оброк віддавалися рілля, косовиці, ліси, ріки, млини, городи.

Так історично склалося, що при виникненні Київської Русі плуг або соха означали не стільки засіб праці, скільки земельну міру. Проте розмір цієї міри був досить вільний. Це пояснювалося різнорідністю самої землі. Розділяли добру, середню та гіршу землю. Додану до середньої та худої землі частини отримали назву наддачею. Пізніше інші засоби праці, тобто міри праці, стали прирівнюватися саме до сохи. Незручність такого методу обліку податків спонукала до поступового переходу до іншої міри виміру, зокрема дворового виміру. Такий перехід дозволив перейти від обчислення окремого податку до податку на певну кількість дворів, що стали складати соху.

Для визначення розміру податків служив „сошний лист\", тобто своєрідний вимір земельних площ, у тому числі забудованих дворами в містах, який визначався в умовній одиниці – „соха\" і яка служила основою встановлення поземельної податі. „Соха\" вимірялася в гетях (0,5 десятини), але її розмір у різних місцях був неоднаковий, все залежало від місцезнаходження, якості грунту, приналежності земель.

„Сошний лист\" складався переписувачем і його підлеглими.

Соха як одиниця виміру податку була скасована лише в 1679 році і одиницею для встановлення прямого обкладання на той час став двір.

Література:

1. Нечай Н. Нариси з історії оподаткування. – К., 2002. – 144 с.

2. Ярошенко Ф.О., Павленко В.Л. Історія податків та оподаткування в Україні: Навчальний посібник. – Ірпінь, 2002. – 240 с.

3. Цимбал Т.Я. Держава, право та податкова система України (у схемах): Навчальний посібник. – Ірпінь, 2001. – 45 с.

4. Толочко П.Л., Козак Д.Н., Крижицький С.Д. та ін. Давня історія України (у 2-х кн.). – Т.1. – К., 1995. – С. 45.

5. Бадида М. Історії оподаткування на землях України до 1991 р. // Збірник наукових праць Академії ДПС України. – 2000. – 4 (10). – С. 95–102.

6. Чайковський А.С., Батрименко В.І., Зайцев Л.О., Копиленко О.Л. та ін. Історія держави та права України: Підручник / За ред. А.С. Чайковського. – К., 2003. – 512 с.

7. Рыбаков Б.А. Русь и русские княжества ХІІ–ХІІІ в. – М., 1982. – С. 13.