ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Визначення розміру податкових зобов’язань методом економічного аналізу

Застосування економічного аналізу для визначення податкових зобов\'язань підприємств-виробників є основою, яку потрібно враховувати до умов конкретної галузі, розміру підприємства, обсягів продажів і закупівель, кількості постачальників і покупців, величини асортименту виробленої продукції тощо.

Підставою оцінки елементів податкової бази є установлення фактичного обсягу виготовлення продукції і понесених при цьому витрат платником податків за визначений період, що перевіряється. Це передбачає, що державний податковий ревізор-інспектор повинен детально ознайомитися з виробничим процесом і визначити основні видаткові елементи виробництва, за фактичним використанням яких можна визначити орієнтовані обсяги випуску продукції .

Найбільшу увагу рекомендується приділяти саме тим видатковим елементам, що можна відслідковувати без допомоги підприємства (зі сторонніх джерел) чи точно звірити зі сторонніми суб\'єктами (обсяги використаної електричної і теплової енергії, природного газу, води, елементи контролю відповідності товару (ексклюзивні кришки, етикетки, пакувальні матеріали тощо), сировина, що може бути закуплено тільки у вузького кола постачальників, у тому числі монопольне виробництво та ін.).

У випадку, якщо підприємство декларує податкові зобов\'язання (доходи), але не веде податкового обліку, розташоване за юридичною адресою і продовжує здійснювати господарську діяльність, рекомендується визначати елементи податкової бази методом економічного аналізу за декількома необхідними і найбільше вірогідно перевіреними видатковими елементами.

Наприклад, підприємство, що робить лікерогорілчані вироби (чи іншу продукцію, наприклад, консервну), з метою захисту від підробок власної продукції замовляє в нерезидента кришки з відбитком (штамп є тільки у виробника). Рух зазначених кришок строго контролюється як нерезидентом, так і самим виробником. Кількість поставлених кришок можна проконтролювати через митний орган, а інвентаризація їхньої фактичної наявності дозволить визначити їхнє використання і, відповідно, кількість пляшок, що було ними закупорено (готова продукція). Далі порівнюються обсяги готової продукції, задокументовані платником податків, з даними, виявленими при аналізі використання кришок.

За різними видатковими елементами обсяг виробництва буде відрізнятися, тому рекомендується брати мінімальний. На цьому етапі вже можна буде вирахувати приховані (не відбиті в документах підприємства) закупівлі матеріальних видаткових елементів, якщо вони не були встановлені раніше при зустрічних перевірках, оперативно-розшукових заходах тощо.

Виявлені з ймовірних прихованих обсягів закупівлі видаткових елементів нададуть інформацію для встановлення потенційних їхніх постачальників. Визначення кола постачальників є одним із важливих елементів у підтвердженні висновків числення податкових зобов\'язань за непрямим методом. Підтверджені факти прихованих платником податків закупівель значно зміцнюють позицію податкового органу при застосуванні непрямих методів.

Не зайвим є одержання інформації від суб\'єктів підприємницької діяльності, що потенційно могли зберігати (мали належним чином обладнані приміщення) зазначену продукцію, про факт і обсяги збереження продукції в них. Зазначене є одним із джерел одержання інформації про обсяги реалізації платника податків, що перевіряється, з якого в зворотному напрямі можна вивести орієнтовані сховані обсяги виробництва продукції.

Установлення факту наявності неоприбуткованої готової продукції платника податків є одним з доказів приховування обсягів виробництва і реалізації, доцільності і правильності застосування непрямого методу.

Визначити фактичний дохід від продажу товарів (виконання робіт, послуг) можна на підставі економічного аналізу такого елемента податкової бази, як витрати на оплату праці.

Якщо результати аналізу даних про кількість працівників, що перебувають (перебували) у трудових відносинах чи у відносинах наймання відповідно до законодавства про працю, і отриманих ними доходах не відповідають даним звітності платника податків про витрати на оплату праці, органи державної податкової служби визначають розміри зазначених витрат, виходячи з фактичної участі таких працівників у господарській діяльності платника податків, підтвердженого документально, чи на підставі письмових пояснень працівників про фактично отримані доходи.

На підставі даних державної статистичної звітності „Звіт по праці\" (форма № 1 -ПВ) і дані форми № 8-ДР визначається середньомісячна заробітна плата одного працюючого і динаміка руху чисельності в часі. При цьому порівнюється розмір середньомісячної заробітної плати з установленим розміром мінімальної заробітної плати і середнім показником.

Якщо середньомісячна заробітна плата одного працівника підприємства значно відрізняється від цих показників у меншу сторону і при цьому чисельність працюючих – показник незмінний чи зростає (що свідчить про відсутність плинності кадрів), можна зробити висновок про те, що підприємство заохочує своїх працівників шляхом виплати неврахованої заробітної плати за рахунок реалізації неврахованої продукції і, як наслідок, ухиляється від сплати податкових зобов\'язань, насамперед по податку на прибуток і податок на додаткову вартість.

Приклад схеми перевірки і розрахунку (схема наведеного прикладу можлива для застосування до фізичної особи – суб\'єкта підприємницької діяльності):

– визначення питомої ваги витрат на оплату праці в обсязі реалізованої продукції, задекларованої в податковій звітності:

Зпв = Фзпд / Едд х 100 %,

де Зпв – питома вага витрат на оплату праці в обсязі реалізованої продукції;

Фзпд – код рядка 16 „Витрати на оплату праці фізичних осіб (працівників), що складаються з платником податків у трудових чи відносинах працюючих по договорах цивільно-правового характеру\" додатка Ж Декларації про прибуток підприємства;

Вдд – код рядка 1 „Доходи від продажу товарів (робіт, послуг)\" Декларації про прибуток підприємства;

– визначення можливого фактичного розміру витрат на оплату праці (Фзпф) шляхом множення розміру мінімальної заробітної плати чи середньогалузевої заробітної плати на середньосписочну чисельність працюючих;

– визначення можливого фактичного доходу від продажу товарів (робіт, послуг):

Вдф = Фзпф / Зпв х 100 %,

де Вдф – фактичний дохід від продажу товарів (робіт, послуг);

Фзпф – фактичний розмір витрат на оплату праці;

Зпв– питома вага витрат на оплату праці в обсязі реалізованої продукції;

– визначення розміру неоподатковуваного платником доходу від продажу товарів (робіт, послуг) (Дн) як різниці між фактичними доходами від продажу товарів (робіт, послуг) і доходами від продажу товарів (робіт, послуг) відповідно до Декларації про прибуток підприємства:

Дн = Удф Вдд,

де Дн – неоподатковуваний платником дохід від продажу товарів (робіт, послуг);