ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Види та розміри покарання за злочини у сфері господарської діяльності: системно-логічний аналіз

Проведений аналіз виявив системну неузгодженість між санкціями різних статей розділу VII \"Злочини у сфері господарської діяльності\" Особливої частини чинного КК, а також їх неузгодженість з окремими положеннями Загальної частини КК. Однак, на жаль, останнім часом з\'явилися випадки неузгодженості між санкціями навіть усередині самих статей Особливої частини КК.

Стаття 229 КК в редакції Закону України від 22 травня 2003 р.* має три частини: частина перша – основний склад, друга – кваліфікований склад, частина третя – особливо кваліфікований склад. Санкція частини першої передбачає за незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару, або інше умисне порушення права на ці об\'єкти, якщо це завдало матеріальної шкоди у великому розмірі, основне покарання штрафом від двохсот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той же строк.

Частина друга ст. 229 КК у свою чергу, враховуючи такі альтернативні кваліфікуючі ознаки, як повторність, попередня змова групи осіб, матеріальна шкода в особливо великому розмірі, встановлює за такі діяння покарання штрафом від тисячі до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на строк від двох до п\'яти років.

Поки все виглядає логічним, таким, що відповідає теорії кримінального права, загальним принципам побудови системи кримінальних покарань. Однак будь-яка логіка зникає в конструкції санкції частини третьої ст. 229 КК. Вона передбачає за дії, визначені частинами першою або другою цієї статті, вчинені службовою особою з використанням службового становища щодо підлеглої особи, покарання (основне) штрафом від п\'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

Як уже зазначалось, відносна тяжкість злочинів визначається за видом та розміром най-більш тяжкого покарання. За частиною першою ст. 229 КК, найбільш тяжке покарання – це позбавлення волі на строк до двох років, за частиною другою – позбавлення волі на строк від двох до п\'яти років, за третьою – обмеження волі на строк до двох років. Таким чином, необхідно визнати, що найменш тяжким злочином є злочин, передбачений частиною третьою даної статті. Але ж ця частина передбачає всі кваліфікуючі ознаки частини другої та додатково вказує на таку ознаку, як використання службового становища щодо підлеглої особи. Тому, на нашу думку, необхідно або вважати цю ознаку такою, що пом\'якшує покарання (це повністю суперечить теорії права, конструкції усіх інших норм і просто здоровому глузду), або дійти висновку, що законодавцем допущена помилка. На користь останнього свідчить те, що відповідно до п. 9 ч.1 ст. 67 КК при призначенні покарання обставиною, що його обтяжує, визнається вчинення злочину щодо особи, яка перебуває в матеріальній, службовій чи іншій залежності від винного. Зрозуміло, що не може одна і та ж обставина у Загальній частині КК (ст. 67) визнаватися такою, що обтяжує покарання, а в Особливій частині КК (ст. 229) визнаватися такою, що пом\'якшує покарання.

Отже, система покарань за економічні злочини має ряд вад. Не повністю витримується логіка застосування окремих видів покарання, зокрема є прогалини та протиріччя між санкціями статей усередині розділу VII \"Злочини у сфері господарської діяльності\" Особливої частини КК. Зустрічаються навіть суперечності між санкціями у самих статтях (між її частинами). Санкції статей вказаного розділу в деяких аспектах не узгоджені з положеннями Загальної частини КК (зокрема, щодо виключення застосування певних видів покарання до деяких категорій суб\'єктів даних злочинів). Все це не може не ускладнювати роботу правоохоронних органів по боротьбі з економічною злочинністю і обумовлює нагальну потребу удосконалення редакції відповідних статей КК. Це слід визначити напрямом подальших розвідок за даною темою дослідження. Першим кроком може бути підготовка узагальнення судової практики призначення покарання за злочини у сфері господарської діяльності, наступним – підготовка керівної постанови Пленуму Верховного Суду України.

Література:

1. Бажанов М.И. Назначение наказания по советскому уголовному праву.– К.: Высшая школа, 1980. – 216 с.; Лесниевски-Костарева Т.А. Дифференциация уголовной ответствен-ности. Теория и законодательная практика. – М.: НОРМА, 1998. – 296 с.; Зубкова В.И. Уголовное наказание и его социальная роль: теория и практика. – М.: НОРМА, 2002. – 304 с.

2. Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. для студентів юрид. вузів і фак. / За ред. П.С. Матишевського та ін. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – 512 с.; Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ – Харків: Юрінком Інтер – Право, 2001. – 416 с.; Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для юрид. вузів і фак./ За ред. проф. М.І. Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я. Тація. – Харків: Право, 1997. – 368 с.

3. Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 6. – С. 20.

* Незважаючи на чисельні достатньо обґрунтовані пропозиції вчених-криміналістів щодо доцільності назви даного розділу \"Злочини у сфері економіки\" або \"Економічні злочини\", назва розділу залишалася незмінною з часів КК Української СРСР 1960 р.

*Безумовно, вчинення деяких з цих злочинів окремими особами (наприклад, заняття забороненими видами господарської діяльності військовослужбовцями строкової служби) виглядає неможливим. Однак вчинення інших – цілком реально (наприклад, збут та використання підроблених недержавних цінних паперів інвалідами).

*Законом України від 22 травня 2003 р. змінена редакція ще однієї статті КК – статті 176 \"Порушення авторського права і суміжних прав\", конструкція санкції якої набула такої ж суперечності, як конструкція статті 229 КК, що розглядається нижче.