ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Види та розміри покарання за злочини у сфері господарської діяльності: системно-логічний аналіз

Найбільший розмір штрафу в санкціях норм даного розділу – це штраф від двох до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Він встановлений санкціями ст. 220 КК (\"Приховування стійкої фінансової неспроможності\") і ч. 2 ст. 209-1 (\"Умисне порушення вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом\"). Слід зазначити, що цей розмір штрафу є, по-перше, найбільшим взагалі для усіх статей КК України і, по-друге, в санкціях статей інших розділів Кодексу такий розмір штрафу не зустрічається.

Те, що найбільший розмір штрафу встановлений за економічні злочини, виглядає цілком обґрунтованим і це обумовлено тим, що економічні злочини спричиняють найбільшу матеріальну шкоду, що і повинно бути відображено в санкціях, зокрема в розмірах штрафу. У той же час, важко пояснити, чому найбільш високий розмір штрафу встановлений у санкціях саме ч. 2 ст. 209-1 і ст. 220 КК.

У теорії кримінального права загальновизнано, що відносна тяжкість злочинів відображається в розмірах найбільш тяжкого виду покарання, передбаченого санкціями відповідних статей Особливої частини КК. Аналогічну позицію зайняв і законодавець, поклавши в основу класифікації злочинів за ступенем тяжкості розмір покарання у вигляді позбавлення волі (ст. 12 КК).

Проаналізувавши за цим критерієм ті норми розділу VII КК, які у санкціях мають поряд зі штрафом такий вид покарання, як позбавлення волі, можна зробити висновок, що найбільш тяжкими злочинами в цій групі є незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів (ч. 2 ст. 204 КК) і незаконне виготовлення, підроблення, використання або збут незаконно виготовлених, одержаних чи підроблених марок акцизного збору чи контрольних марок (ч. 2 ст. 216). Санкції цих норм передбачають максимальне покарання у вигляді позбавлення волі на строк від трьох до п\'яти років. У той же час, розміри штрафів у санкціях цих норм значно менші, ніж у санкціях вказаних вище (ч. 2 ст. 209-1 і ст. 220 КК). Тобто, якщо брати до уваги розміри покарання у вигляді позбавлення волі, більш тяжкими є одні злочини, а за розмірами штрафу \"в лідерах\" – зовсім інші. На нашу думку, такий різнобій не нормальний і вимагає внесення законодавчих коректив у санкції норм, що передбачають відповідальність за економічні злочини.

Якщо продовжити аналіз санкцій усіх норм даного розділу КК, які містять покарання у вигляді позбавлення волі (а не тільки тих, що передбачають одночасно і штраф), можна побачити, що найбільш тяжким економічним злочином є злочин, передбачений ч. 3 ст. 209 КК – особливо кваліфікований склад легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом. Санкція даної норми передбачає безальтернативно як основне покарання позбавлення волі на строк від восьми до п\'ятнадцяти років.

Взагалі, позбавлення волі в санкціях статей даного розділу КК досить часто передбачається безальтернативно (тобто без можливості суду обрати інший вид покарання) – так побудовано 25 санкцій. Як правило, безальтернативним є позбавлення волі, передбачене в санкціях норм щодо кваліфікованих та особливо кваліфікованих складів злочинів. Серед них, наприклад, ухилення від сплати податків, зборів, інших обов\'язкових платежів (ч. 3 ст. 212 КК), виготовлення, збут та використання підроблених недержавних цінних паперів (ч. 3 ст. 224 КК), незаконні дії щодо приватизаційних паперів (ч. 3 ст. 234 КК) тощо.

Наразі більш ретельний аналіз санкцій норм розділу VII КК свідчить про те, що на практиці позбавлення волі може виявитися безальтернативним покаранням і тоді, коли законодавець на це не розраховував. Тут ми переходимо до вимоги ст. 65 КК призначати покарання не тільки у межах, встановлених у санкції статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, а й відповідно до положень Загальної частини КК.

Річ у тому, що санкції ряду норм даного розділу КК містять як альтернативи позбавленню волі покарання, які відповідно до норм Загальної частини КК не можуть бути призначені деяким категоріям суб\'єктів даних відповідних злочинів. Так, у санкціях трьох норм (ч. 2 ст. 207, ч. 1 ст. 209 і ч. 2 ст. 210 КК) альтернативою позбавленню волі вказано обмеження волі. При цьому, відповідно до ч. 3 ст. 61 КК, обмеження волі не застосовується до неповнолітніх, вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до чотирнадцяти років, до осіб, які досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів першої і другої групи. Тобто для цих осіб санкції ч. 2 ст. 207, ч. 1 ст. 209 і ч. 2 ст. 210 КК виглядають як без-альтернативні – тільки позбавлення волі.

Щодо цього необхідно зазначити, що наслідком такої ситуації є порушення принципів гуманності та справедливості призначення кримінального покарання. Дійсно, навряд чи можна погодитися з тим, що для найбільш соціально вразливих груп громадян (вагітні жінки і жінки, які мають дітей віком до чотирнадцяти років, особи пенсійного віку, інваліди) вказані норми передбачають єдиний і найбільш тяжкий вид покарання – позбавлення волі, в той час, коли інші особи можуть розраховувати на застосування до них значно менш тяжкого покарання – обмеження волі.

Іншою, не менш неприйнятною ситуацією, є та, коли особливості конструкції санкцій норм даного розділу Особливої частини КК в поєднанні з деякими положеннями Загальної частини КК призводять до фактичної безкарності вказаних вище осіб.

Йдеться про те, що неповнолітні, вагітні жінки і жінки, які мають дітей віком до чотирнадцяти років, а також особи пенсійного віку, військовослужбовці строкової служби та інваліди можуть спокійно і безкарно вчиняти злочини, передбачені ч. 2 ст. 204 КК (зайняття забороненими видами господарської діяльності), ст. 203-1 КК (порушення законодавства, що регулює виробництво, експорт, імпорт дисків для лазерних систем зчитування, експорт, імпорт обладнання чи сировини для їх виробництва) і ч. 1 ст. 224 КК (виготовлення, збут та використання підроблених недержавних цінних паперів)*. Санкції цих норм безальтернативно містять покарання у вигляді обмеження волі. Як уже зазначалося, цей вид покарання не дозволено застосовувати до вказаних вище осіб. У таких випадках відповідно до ч.7 п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України \"Про практику призначення судами кримінального покарання\" від 24 жовтня 2003 р. № 7 суд за наявності до того підстав, відповідно до ст. 7 Кримінально-процесуального кодексу України (далі – КПК) повинен закрити справу і звільнити особу від кримінальної відповідальності або постановити обвинувальний вирок і звільнити засудженого від покарання [3]. Слід мати на увазі, що ст. 7 КПК регламентує порядок звільнення від кримінальної відповідальності і від покарання внаслідок зміни обстановки, внаслідок чого вчинене особою діяння втратило суспільну небезпечність, або ця особа перестала бути суспільно небезпечною. Тобто, якщо немає ніяких даних про таку зміну обстановки, робота правоохоронних органів за кримінальними справами стосовно відповідальності вказаних вище осіб за економічні злочини, передбачені ч. 2 ст. 204, ст. 203-1 ч. 1 ст. 224 КК, взагалі опиняється в глухому куті. З одного боку, через ч. 3 ст. 61 КК не можна постановити вирок з призначенням покарання, а з іншого – відсутні підстави як для постановляння вироку без призначення покарання, так і для закриття справи. Залишається, мабуть, єдине – призупинити провадження по справі і чекати, коли минуть передбачені ст. 49 КК два роки строку давності притягнення до кримінальної відповідальності за ці злочини.