ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Видатки бюджету як одне із головних джерел фінансування медичних закладів (правові форми фінансування охорони здоров’я)

– санітарно-епідеміологічний нагляд (санітарно-епідеміологічні станції, дезінфекційні станції, заходи боротьби з епідеміями);

– інші програми в галузі охорони здоров\'я, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України).

На сьогодні помітно зросла роль місцевих рад народних депутатів в економічному та соціальному розвитку регіону, бо значна частина коштів для державних і комунальних медичних закладів охорони здоров\'я надходить по бюджетних каналах фінансування.

Фінансовою базою місцевих рад є їх бюджети. Бюджетні і майнові права, надані місцевим радам, дозволяють складати, розглядати, затверджувати і виконувати місцеві бюджети, володіти майном і землею, переданими у відання місцевих рад, і одержувати доходи на свою користь.

Місцеві бюджети є невід\'ємною частиною Державного бюджету України, пов\'язані із рухом і розподілом тієї частини створюваного в матеріальному виробництві національного доходу, яка виражена в грошовій формі, направляється по каналах цих бюджетів в основному на задоволення соціально-культурних та інших потреб населення, в тому числі щодо охорони здоров\'я.

Виділяючи через місцеві бюджети кошти на фінансування медичних закладів галузі охорони здоров\'я, надаючи переважно безплатні медичні послуги населенню, держава забезпечує певний рівень споживання цих послуг, надає рівні можливості всім верствам населення в охороні здоров\'я, що сприяє створенню умов для підтримання необхідного рівня працездатності, підвищенню продуктивності праці, а також допомагає вирішенню демографічних завдань з розширення відтворення населення.

Головна мета видатків, що виділяються через місцеві бюджети на охорону здоров\'я населення, – фінансова гарантія конституційних прав громадян України на одержання безплатного обслуговування в державних і комунальних закладах охорони здоров\'я. Бюджетні асигнування на охорону здоров\'я населення мають важливу роль у вирівнюванні рівнів розвитку адміністративно-територіальних одиниць, у забезпеченні їх необхідною мережею медичних закладів, а також у розподілі благ між різними соціально-економічними групами населення.

Крім того, є відомчий шлях розподілу коштів для медичних закладів із різними формами власності, хоча частка відомств невелика в загальному обсязі даних фондів. У період ринкової економіки роль цього каналу розподілу особливо зростає, що дозволяє в умовах обмежених фінансових ресурсів із боку держави, за рахунок коштів підприємств, установ і організацій різних форм власності, максимально забезпечити працівників провідних галузей народного господарства послугами медичних закладів.

У сучасних умовах більшу перевагу має розподіл коштів для медичних закладів по бюджетних каналах, що в свою чергу ставить підвищені вимоги до бюджетної системи, до методів бюджетного планування і фінансування, а отже, і до методів розподілу коштів між ланками бюджетної системи.

Фінансування видатків державного бюджету здійснюється на основі кошторисно-бюджетного фінансування.

Кошторисно-бюджетне фінансування – це безповоротне і безвідплатне надання грошових коштів із бюджетів різних рівнів на повне утримання органів, установ і організацій, визначених Конституцією України, а також установ і організацій, створених в установленому порядку органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоуправління (стаття 2, пункт 6 Бюджетного кодексу України).

Бюджетні заклади охорони здоров\'я отримують кошти із бюджету на основі планового документа – кошторису.

Кошторис – основний фінансово-плановий акт, в якому встановлюється обсяг бюджетних асигнувань, їх постатейний й поквартальний розподіл.

При кошторисно-бюджетному фінансуванні фінансово-правові відносини виникають тільки з моменту затвердження кошторису. У цьому і полягає правове значення кошторису як індивідуального фінансово-планового акта, який хоч і не встановлює правових норм, але спрямований на їх виконання і конкретизує ту чи іншу правову норму у розрізі конкретного правового відношення.

У практичній діяльності бюджетних установ застосовуються чотири види кошторисів витрат: індивідуальні, загальні, зведені та кошториси витрат на централізовані та інші заходи. Усі види кошторисів складаються відповідно до Класифікації доходів і видатків державного та місцевих бюджетів України.

Кошторис витрат будь-якої бюджетної установи складається з чотирьох частин:

– загальні відомості;

– виробничі показники;

– розрахунки по видах витрат;

– зведення витрат.

До загальних відомостей про бюджетну установу відносять: її найменування, адресу, бюджет, з якого вона фінансується, з вказівкою номерів розділу, глави, та параграфа за бюджетною класифікацією.

У другій частині наводяться дані оперативно-технічного характеру (паспортизації), на підставі яких проводяться розрахунки необхідних асигнувань. До таких даних належать, наприклад, кількість ліжок у стаціонарах лікарень у середньому. Також наводяться необхідні відомості про матеріально-технічну базу – приміщення за їх призначенням, систему опалення, наявність транспортних засобів тощо.

Третя частина кошторису містить усі економічні обґрунтування-розрахунки по кожній із статей за елементами витрат. У четвертій робиться зведення витрат за статтями з розподілом за кварталами року. Сума кожної з статей визначена на підставі даних другої частини й відповідає даним економічного розрахунку з третьої частини.

Кошторис складається із статей, кожна із яких містить однорідну групу видатків, що мають строго обов\'язковий характер і не підлягають зміні, оскільки відповідно до них розподіляються бюджетні призначення, затверджені законом про державний бюджет або рішенням про місцевий бюджет.

Обсяг бюджетних асигнувань у кошторисі ґрунтується на:

– показниках, що характеризують кількісні параметри діяльності установи;

– нормативах видатків у розрахунку на певний кількісний показник.

По юридичних властивостях норми видатків підрозділяються на:

– обов\'язкові, що не підлягають зміні при застосуванні. Вони, як правило, встановлюються Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України (штати, ставки заробітної плати, видатки на відрядження);

– розрахункові (факультативні) – середні затрати на розрахункову одиницю. Ці норми встановлюються бюджетними установами за погодженням із фінансовими органами [4].