ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Відповідальність органів державної податкової служби при здійсненні контролю

У той же час слід відзначити наявний закордонний досвід дослідження проблеми. У 1978 році Міжнародна Організація Праці прийняла Конвенцію про трудові відносини на державній службі, де в статті 1 йдеться про державних службовців як про найманих працівників. На сьогодні Конвенція ратифікована 24 державами, зокрема Великобританією, Іспанією, Польщею, Швецією, Швейцарією. Держави, які ратифікували цю Конвенцію, не тільки беруть на себе відповідні міжнародні зобов\'язання, але і розділяють концепцію „трудо-правового статусу\" державних службовців. Безумовно, праця державних службовців має свою специфіку. Але це не говорить про те, що вона не повинна регулюватися трудовим правом, тому що служіння державі – це праця, трудова діяльність громадян. Отже, слід провести більш точну диференціацію в правовому регулюванні праці робітників та службовців [12, с. 57].

Працівники наділені статусом державних службовців і мають згідно з цим відповідні права й обов\'язки. Вони повинні неухильно додержуватися трудової дисципліни, представляючи державну владу. Тому, крім звичайної відповідальності, згідно з Кодексом законів про працю державні службовці піддаються специфічним видам дисциплінарних стягнень. Правопорушення в трудових правовідносинах тягне за собою відповідальність.

Стаття 147 Кодексу законів про працю [2] передбачає застосування до працівників за порушення трудової дисципліни таких стягнень, як догана і звільнення. Пленум Верховного Суду України визнає дисциплінарним стягненням звільнення на підставах, передбачених пунктами 3, 4, 7, 8 статті 40 і п. 1 статті 41 Кодексу законів про працю (п. 22 постанови „Про практику розгляду судами трудових суперечок\"). У той же час звільнення згідно з п. 7 статті 36, п. 2 і 3 статті 41 Кодексу законів про працю дисциплінарним стягненням не визнається.

Відповідно до статті 14 Закону України „Про державну службу\" засобами дисциплінарного впливу визначаються попередження про неповну службову відповідність і затримка до одного року в присвоєнні чергового спеціального звання чи рангу або у призначенні на вищу посаду. У цьому Законі вони названі саме засобами „дисциплінарного впливу\", а не стягнення. У Положенні про ранги державних службовців (п. 4) затримка в присвоєнні чергового рангу також названа як засіб дисциплінарного впливу.

Приведення законодавства у відповідність з Конституцією України [1] вимагає певного часу. Тому варто внести зміни до статті 147 Кодексу законів про працю і відповідних підзаконних актів.

До застосування дисциплінарного стягнення орган, який застосовує стягнення, зобов\'язаний вимагати від працівника, який порушив трудову дисципліну, письмові пояснення. Відсутність таких пояснень не перешкоджає застосуванню стягнення, якщо цей орган має у своєму розпорядженні докази того, що він вимагав пояснення. Зазвичай таким доказом є акт, складений за підписом декількох осіб на підтвердження відмови працівника дати пояснення по суті порушення трудової дисципліни.

Частина друга статті 149 Кодексу законів про працю дозволяє за одне порушення трудової дисципліни застосовувати одне дисциплінарне стягнення. Це відповідає правилу частини першої статті 61 Конституції України, що забороняє за те саме порушення двічі притягати до юридичної відповідальності того самого виду. У той же час притягнення до дисциплінарної відповідальності (оголошення догани) цілком сумісне з матеріальною чи адміністративною відповідальністю. За ту ж провину працівник може бути позбавлений і премії.

С.М. Братусь зазначає, що юридична відповідальність – це виконання обов\'язку на основі державного примусу [11, с. 85]. Враховуючи специфічну сферу діяльності органів податкової служби, визначена для них відповідальність є юридичною гарантією належного виконання ними своїх завдань і функцій, стимулятором повної реалізації конкретних владних повноважень. Звідси – зв\'язок відповідальності з іншими елементами правового статусу органу і, насамперед, з його повноваженнями.

Органи ДПС відповідають за повний і своєчасний облік усіх платників податків, проведення перевірок щодо правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати до бюджету податків, інших платежів. Часто, намагаючись забезпечити фіскальні інтереси держави, виконати планові показники з надходження доходів до бюджетної системи, працівники податкових органів перевищують службові повноваження. Типовими є факти накладання надлишкових штрафних санкцій, незаконне притягнення до адміністративної відповідальності платників податків. Щоб уникнути такої ситуації, варто акцентувати увагу перш за все на персональній відповідальності посадових осіб органів ДПС України. Адже стаття 20 Закону України „Про систему оподаткування\" [9] говорить, що за стягнення податків і зборів (обов\'язкових платежів), не передбачених цим Законом, посадові особи державних податкових органів та інших державних органів несуть відповідальність згідно із законами України. До них належать: Кодекс України про адміністративні правопорушення, Кримінальний кодекс України, Закони України „Про міліцію\", „Про боротьбу з корупцією\".

Застосуванню заходів відповідальності до посадової особи податкової служби може передувати службове розслідування, яке проводиться у разі невиконання службових обов\'язків, що спричинило значну матеріальну чи моральну шкоду окремій особі, державі, підприємству, організації або за вимогою самого службовця з метою зняття з нього безпідставних звинувачень чи підозр.

Адміністративну відповідальність посадові особи податкової служби несуть відповідно до Закону України „Про боротьбу з корупцією\" (статті 5, 7, 8, 9, 10 та ін.) [6], Кодексу України про адміністративні правопорушення (статті 184, 186 та ін.) [4], інших нормативних актів. Як свідчить судова практика, з усіх нормативних актів адміністративні санкції щодо посадових осіб податкових органів найчастіше застосовуються на підставі Закону України „Про боротьбу з корупцією\" [6].

Матеріальна відповідальність у позитивному аспекті пов\'язана не з позбавленням працівника будь-яких матеріальних благ, а з об\'єктивними і суб\'єктивними факторами, що сприяють його відповідальній поведінці. Крім того, у даному випадку працівник відповідає за досягнення корисних результатів у теперішньому і майбутньому, а сама відповідальність настає за невиконання обов\'язку, але не за правопорушення [16, с. 216].

Проблема відповідальності державних органів управління за наслідки своєї діяльності набуває особливої актуальності. Практика свідчить, що найбільше від порушень чинного законодавства у сфері адміністративного управління зазнають збитків підприємницькі структури. Звідси і збільшення кількості їх позовів до різних державних установ, включаючи податкові органи, про відшкодування матеріальної і моральної шкоди. Постає питання про відповідальність працівників, чиї дії спричинили відшкодування збитків, перед державою в особі органів податкової служби. Причому слід пам\'ятати, що якщо податкові органи відповідають перед позивачами у межах цивільного права, тобто у повному обсязі, то їхні працівники відповідають уже в межах законодавства про працю, де випадки повного відшкодування збитків є швидше винятком.

У зв\'язку з тим, що на практиці все частіше виникають питання притягнення до матеріальної відповідальності податкових органів за збитки, спричинені неправомірними діями їх працівників, набуває актуальності питання перегляду правового регулювання матеріальної відповідальності. Оскільки відповідальність перед платниками податків податкові органи несуть у межах інституту цивільного права, то відшкодуванню підлягають не тільки фактичні збитки, а й не одержані доходи. Працівники ж, чиї дії спричинили збитки державі, несуть відповідальність у межах трудового права, де діє презумпція невинності працівника і відшкодування настає в обмеженому обсязі.

Якщо матеріальна відповідальність є наслідком правопорушення, яке завдало шкоди підприємству, то ця відповідальність повинна бути покладена на працівника органу ДПС. Отже, потрібно говорити в даному випадку про виконання працівником обов\'язку щодо відшкодування шкоди, тобто про безпосереднє її відшкодування.