ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Правознавство. Право. Юриспруденція. Закон → Відповідальність за порушення авторських та суміжних прав

Розглядаючи питання про захист виробників фонограм, яке в першу чергу полягає у відповідальності за порушення авторських і суміжних прав, зазначимо її дискусійний характер у науці. Слід підкреслити, що саме визначення поняття відповідальності є досі актуальним. Так, одні вчені виходять з того, що кримінальна відповідальність – це реакція на злочин, отже, без злочину немає і відповідальності [12, с. 13]. В основному з цим можна погодитись, але в той же час не кожен злочин закінчується притягненням винного до кримінальної відповідальності. Це може статися внаслідок його малозначності, латентності тощо.

Інші вчені висловлюють думку, що кримінальна відповідальність виходить від держави і накладається нею за порушення правових норм [13, с. 42]. Деякі із учених притримуються конструкції відповідальності, що заснована на її загальносоціологічному тлумаченні. Вони виходять з того, що юридичній відповідальності необхідно надати більш широке значення. До неї повинна входити не тільки ретроспективна (негативна, пасивна) відповідальність, як наслідок правопорушення, але і відповідальність у позитивному сенсі. Позитивною (перспективною, активною) відповідальністю пропонується вважати певний внутрішній стан порушника [14, с. 75, 12, с. 7]. Іншими словами, злочинець повинен переживати щодо вчиненого ним злочину, усвідомлювати свою провину в ньому.

Ми погоджуємося із твердженням, що „юридическая ответственность – это правовая обязанность правонарушителя претерпевать меры государственного принуждения, порицающие его виновно совершенное противоправное деяние и заключающиеся в лишения личного или имущественного характера\" [13, с. 24]. Хоча слід підкреслити, що осудом протиправної поведінки є сам факт притягнення до адміністративної чи кримінальної відповідальності. Важливо домагатися, щоб і сам правопорушник чи злочинець також засудив свою протиправну поведінку. Тоді притягнення до відповідальності, так чи інакше, означатиме не тільки обмеження свободи і покарання, але й усвідомлення порушником недопустимості порушення у подальшому.

Незважаючи на те, що більшість віддає перевагу першому підходу [12, с. 13], ми схильні притримуватися концепції відповідальності як „зобов\'язання\" [10, с. 24]. Застосування заходів державного примусу (покарання) є зовнішньою стороною відповідальності, об\'єктивним вираженням її виду і міри. Внутрішній бік відповідальності – суб\'єктивне сприйняття злочинцем покарання і переживання, які він відчуває при накладенні на нього покарання. Якщо порушник його не сприймає, то ефективність покарання незначна. Деякі з порушників прав інтелектуальної власності не так бояться самого покарання (майнового), як розголосу: доведення факту покарання до інших осіб із оточення порушника – колег по роботі, рідних, друзів тощо. Тому навряд чи можна вважати таку концепцію однобічною і неповною. Звичайно, відповідальності без стягнення не може бути. Стягнення є наслідком порушення і мірою адміністративної та кримінальної відповідальності.

Таким чином, об\'єкти авторського права і суміжних прав прямо чи опосередковано захищаються цілим рядом інститутів адміністративного права, які у сукупності можуть забезпечити публічно-правову охорону інтелектуальної власності на загальному рівні. Але правові наслідки порушення прав на окремі об\'єкти інтелектуальної власності зовсім інші і потребують кримінально-правового регулювання. Тому ми ще раз наголошуємо на доцільності диференційованого регулювання адміністративної відповідальності за порушення у сфері інтелектуальної власності.

Література:

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – Ст.141.

2. Закон України від 23 грудня 1993 р. „Про авторське право і суміжні права\" // Відомості Верховної Ради України. – 1994. – № 10. – Ст.62.

3. Закон України від 11 січня 2000 р. „Про захист економічної конкуренції\" // Орієнтир. – 2000. – № 50.

4. Кодекс України про адміністративні правопорушення // Кодекси України. – Т. 1. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 1002с.

5. Кодекс Украины об административных правонарушениях: Научно-практический комментарий. – Харьков: Одиссей, 2002. – 1040 с.

6. Агапов А.Б. Административная ответственность: Учебник. – М.: Статут., 2000. – 251 с.

7. Бандурка А.М. Тищенко Н.М. Административный процесс: Учебник. – Х.: Изд-во НУВС, 2001. – 352 с.

8. Бахрах Д.Н. Ренов Э.Н. Производство по делам об административных правонарушениях. - М.: Знание, 1989. – 96 с.

9. Васильев А.С., Мучник А.Г. Законодательная защита социальных интересов как способ управления экономикой // Ринкова економіка: сучасна теорія і практика управління. – Одеса, 1999. – С. 210–218.

10. Венедиктов А.В. Государственная социалистическая собственность. – Л.: Изд. АН СССР, 1948. – 841 с.

11. Еременко В. Содержание и природа исключительных прав (интеллектуальной собственности) // Интел-лектуальная собственность. – 2000. – № 4. – С.29. Шишка Р.Б. Право інтелектуальної власності: погляд на проблему // Право України. – 1999. – № 1. – С. 55–58.

12. Интеллектуальная собственность в Украине: правовые основы и практика. Том 1. // Право интеллектуаль-ной собственности. – К., 1999.

13. Саниахметова Н.А. Юридический справочник предпринимателя. – Х., 2001. – 832 с.

14. Тацій В. Читачам журналу Інтелектуальний капітал // Інтелектуальний капітал. – 2002. – № 1. – С. 5.