ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Журналістика. ЗМІ. Радіо. Преса. Телебачення → Індивідуальне й соціальне у масово-інформаційних процесах

Індивідуальне й соціальне у масово-інформаційних процесах

У теорії журналістики є проблема, яка розв\'язується надзвичайно складно – поєднання індивідуальності розуміння й масовості реагування. Щоразу в спробах її вирішення доводиться залишати зручні гомогенні умови досліження й вдаватися до філософії, лінгвістики, психології, соціології. Однак усі гетерогенно організовані пошуки й дослідження не можуть вивести нас за межі вербального світу – світу слів, у яких втілено думки. Отже, саме звідси, від особливостей розуміння слова індивідом, соціальною групою та суспільством, і слід розпочинати пошук відповіді на запитання, як поєднати індивідуальне та соціальне у світі масової інформації.

В. Гумбольдт, засновник лінгвістичного вчення, з якого виросло практично все сучасне мовознавство, вказував на подвійний – індивідуальний і водночас соціальний, масовий – характер розуміння: \"Мовна діяльність навіть у своїх найпростіших проявах є з\'єднання індивідуальних сприйнять із загальною природою людини\" [6, 77-78]. Тут закладено напрям шляху від індивідуальної до масової свідомості, який є віддзеркаленням саме загальної природи й суспільного буття, поза яким людини не існує.

Цим шляхом пішла велика кількість учених (див., наприклад: Б. Рассел [8,39]), але майже ніхто з них не дійшов навіть до спроб цілеспрямованого, зосередженого аналізу масового розуміння.

Бертран Рассел, батько сучасної західної теорії пізнання, ім\'ям якого вже піввіку клянуться філософи, соціальні психологи та й математики багатьох сучасних наукових шкіл, – підтвердив і розвинув думку Аристотеля щодо того, що висловлення людини щодо чогось є його індивідуальною інтерпретацією: \"Індивідуальне сприйняття є основою усього нашого пізнання [23,42]. Він узяв до розгляду ситуацію, коли інтерпретуючих більше ніж один: \"... Коли є дві інтерпретації, ... вибір однієї з них є справою смаку і зручсности: не буває так, щоб одна інтерпретація була \"правильною\", а інша \"неправильною\" [23,273]. Тим самим інтерпретація була відсунута за межу \"Я\", до межі \"Я – Ти\". Сягнути за неї у простір \"Я – Всі\", у безмежність масової інтерпретації, не зміг навіть Рассел. Попри всі наукові здобутки у нього була одна суттєва, з нашої точки зору, вада: він лишився байдужим до журналістики. Закляття, яке не пускає у цю сферу класиків світової науки, не було знято й цього разу. Цей автор звернув від наших кордонів не у бік мистецтва, як Г.-Г. Гадамер, а в бік математики – науки, якій масштаби мас-медіа зовсім нецікаві.

Якщо вдатися при вирішенні проблеми співвідношення індивідуального та масового розуміння, до математичного інструментарію, то для визначення реального простору інтерпретації однієї газетної публікації слід запропонувати формулу:

X=N x Y,

де непевна величина Х означає незчислиму кількість дійсних читачів данної публікації,

N відображає невідому й до того ж змінну кількість інтерпретацій кожного з читачів;

Y – кількість дійсних інтерпретацій, здійснених кожним з читачів, унаслідок його вагань або більшої ніж 1 кількості власних цілей.

Таким чином, ми виходимо з припущення, що інтерпретації піддано всю публікацію цілком, а це ідеалізує процес. Якщо ж спробувати позбутися цієї вади, треба додати до формули ще й \"К\" – коефіцієнт взятої до інтерпретації (тобто до розуміння) кожною окремою людиною частки інформації, що містилася у кожному повідомленні, та \"у\", що є коефіцієнтом залучення до процесу інтерпретаційних чинників, які від початку у повідомленні не містилися: знань інтерпретатора, його аксіологічних установ, впливу почуттів тощо.

Отже, в дуже приблизному значенні виведення інтерпретації, з допомогою журналістики, з рівня індивідуального на рівень масовий, виглядатиме так:

X=K (N х Y) у Ця формула наочно показує, що непевність, непередбачуваність є невід\'ємними рисами інтерпретації у сфері масової свідомості, але вона зовсім не доводить, що розуміння інформації однією особою є справою простішою, лінійною й примітивною.

Джордж Г. Мід, біхевіорист, який спростував заснвника біхевіоризму Джона Уотсона та проклав шлях інтеракціонізму Т. Шибутані – зупинився на межі групової інтерпретації, не перейшовши до масових масштабів. Його \"Я індивідуальне\" та \"я соціальне\" не співпадають, але є невіддільними. Індивідуальне \"Я\" є свідомим свого соціального \"я\", вони перебувають у гармонії та у конфлікті [24,158]. Він тільки зміг вказати, що існують більші за групові масштаби інтерпретації: \"Людський індивідуум, який наділенений самістю, є завжди членом більшої соціальної спільноти, ширшої соціальної групи, ніж та, в котрій він безпосередньо й прямо виявляє себе...\" [24, 247]. Однак предметом цього дослідження є індивід та група. Усього один раз він побіжно згадує, що в світі існує журналістика – мас-медіа, інформаційні посередники, що діють у масштабах усього людства. \"Величезна важливість посередників спілкування (на зразок тих, які належать до сфери журналістики) вбачається одразу, оскільки вони доносять до сівдомостs мас ситуації, завдяки яким людина (і людство – В.В.) може сягати у настановлення у досвід інших особистостей \"[24, 233], – але від цієї думки Дж. Т. Мід відразу повертає до драми і роману. Він мав ту саму ваду, він був не журналіст і тому не побачив принципової різниці між однією та другою гілками літератури.

Джон Дьюї та Тамотсу Шибутані, як інтеракціоністи, далі інших просунулися у розумінні співвідношення індивідуального і соціального у сфері масової свідомости. Дж. Дьюї пополяризував думку, що суспільство і є комунікація. Її розвинув Т. Шибутані [26, 144], автор \"Я- концепції\".

\"Ми-концепції\" цими американськими соціальними психологами не було створено, а тим більше \"Всі-концепції\" – західний індивідуалізм та, ширше, філософія раціоналізму, в яку вбудовано цей індивідуалізм, не дають змоги подолати своє власне Dasain як таке, що єдине має значення. Однак шлях до неї, здається, вже вказано – хоч його прокладено саме через терени індивідуалізму.

За Шибутані, люди визначають себе, відчужуючись від інших [26, 190], і в цьому сенсі преса є ідеальним \"відчужувачем\". Його інтеракціоністський підхід характеризується впевненістю, що людська злагода й соціальний порядок є продуктом комунікації. Напрямок, якого набула поведінка людини, розглядається як результат взаємних поступок людей, що залежать одне від одного та пристосовуються один одного [26, 27; 30, 174).

Як бачимо, наукова думка останніх десятиліть загрузла в суперечках щодо проблем індивідуального рівня розуміння. За ними забулося знання, заповідане Гумбольдтом, який одночасно і не відкидав пріоритету індивідуального розуміння – і прямо вказував на необхідність розглядати його тільки у загальнолюдському просторі: \"Розуміння, однак, не могло б спиратися на внутрішню самостійну діяльність, ...якби за відмінностями окремих людей не стояла б, лише розщеплюючись на окремі індивідуальності, єдність людської природи\" [6, 78].