ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Журналістика. ЗМІ. Радіо. Преса. Телебачення → Діалектика змісту і форми у журналістиці

Досліджуючи взаємодію змісту й форми, слід мати на увазі, що в загальнофілософському сенсі ми маємо тут справу із типовими категоріями, із своєрідною єдністю протилежностей. Згадаймо пари-аналогії: день - ніч, світло - тінь, причина - наслідок і т.п. Саме до таких парних категорій належать категорії змісту й форми. Отже, їм властиві всі риси парності. Тобто вони не можуть існувати в природі окремо одне від одного. Бо це дві сторони одного явища, одного цілого. У нашому випадку - дві сторони журналістського тексту.

Взаємодію змісту й форми неправомірно зводити до пасивної формалізації змісту. Хоча форма і завершує творчий процес, \"це зовсім не означає, що вона нерівноправний його учасник\" [5]. Безпідставними є твердження деяких теоретиків і практиків про вторинність чи навіть необов\'язковість форми, про те, що вона нібито \"підключається\" уже на останній стадії творчого процесу [6]. Не впадаючи у крайнощі та пам\'ятаючи про відносну самостійність форми, варто акцентувати на тому, що відносна самостійність форми, як і елементи змісту окреслюються автором уже на початку його творчої роботи над виступом. І якщо він не буде з перших же кроків визначатися в плані їх взаємодії, це ускладнить увесь подальший хід справи. Бо коли відсутня така взаємодія між елементами змісту, - порушується смислова, логічна єдність тексту. За відсутності її між елементами форми - матеріал просто розпадається, порушується структурна цілісність твору.

Навіть коли ми ведемо мову про неузгодженість, скажімо, між сюжетом і композицією у конкретному виступі, то не можна обмежуватися при цьому розглядом взаємодії між елементами лише однієї категорії - форми. Треба завжди ставити питання ширше й обов\'язково - форми і змісту одночасно.

Розглянемо таку ситуацію. Журналіст зібрав для написання твору певний матеріал, який включає в себе факти, події, біографічні дані, статистику, документи, власні спостереження, свідчення очевидців і т.п. І все це перебуває у його записнику (чи на диктофоні) у такому поки що хаотичному переплетенні, мішанині, у стані ідейно-тематичної і сюжетно-композиційної невизначеності. Для того, щоб привести все це в певну систему, упорядкувати цей матеріал, авторові треба мати якусь стрижневу думку (це може бути задум, а відтак обумовлена ним тема чи концепція її розробки), яка б, наскрізно пронизуючи весь зібраний ним фактаж, відігравала б роль каталізатора: групувала, об\'єднувала його довкола себе, логічно й схематично структурувала. Це щось на зразок того, що відбувається з атомами у молекулі. Залежно від їх кількості, заданого порядку, послідовності поєднання одержують в одному випадку (приміром, якщо йдеться про молекули вуглецю) графіт, а в другому - алмаз, у третьому - фуллерен.

Подібний до цього процес структурування проявляється і в журналістському тексті. І про ефективність його можна говорити тоді, коли стрижнева думка матиме вдале започаткування, такий же подальший розвиток і доцільне завершення, тобто коли в оптимальних параметрах витримуватиметься сюжетна схема твору. Інакше кажучи, за умови тісної взаємодії елементів категорії змісту і категорії форми, а саме: теми і сюжету.

Тепер поставимо питання так: а чи зможе сюжетна схема витримуватися у заданому автором \"ключі\", якщо а) започаткування, б) подальший розвиток, в) завершення стрижневої думки не супроводжуватиметься на усіх цих стадіях доцільним співвідношенням зібраних журналістом фактів, відомостей, даних узагальнень, висновків, логічних понять і художніх образів? Звичайно, не зможе. Отже, ми виходимо тут ще на один рівень взаємозв\'язків - на перехрещення сюжетної лінії і композиції, їх обох - з темою, або на узгодження між складовими форми, з одного боку, і між ними та складовими змісту, з другого боку.

Усе це закономірні процеси. Адже журналістський твір - це органічне поєднання змісту й форми, продукт діалектичної взаємодії їх елементів усередині кожної категорії і між елементами обох категорії водночас. Тому непродуманість, скажімо, таких змістових засад, як тема, ідея, концепція, - одразу ж спричиняє \"деформації\" у сюжетній схемі, у композиції, архітектоніці тексту. І навпаки. Коли бачиш вади у формі - шукай вади у змісті.

Діалектику змісту й форми не можна зрозуміти поза розглядом цих понять у контексті різноманітних взаємовпливів: об\'єктивних, зовнішніх і внутрішніх. Теоретики журналістики вважають, що визначенню змісту і форми - через одночасно спрямований на них вплив - активно сприяють такі важливі чинники [7]:- об\'єктивна реальність у її загальних і конкретних виявах. Інакше кажучи, саме життя, повсякденна дійсність, вплив якої може бути як безпосереднім, так і опосередкованим. (Такий приклад. У перші роки нашої незалежності, із проголошенням курсу на ринкові відносини, у суспільстві помітно впав інтерес до аналітичної журналістики. Це пояснюється тим, що сама динаміка подій, стрімкі зміни у всіх сферах життєдіяльності вимагали такого ж динамічного, моментального відгуку. Свою роль відіграло і таке явище, як поява значної кількості суто інформаційних видань, де аналітика поступилася місцем інформаційним виступам - заміткам, звітам, інтерв\'ю, репортажам. Нині, коли ми зрозуміли, що без аналізу в державотворчих процесах ніяк не обійтися, баланс між аналітичними та інформаційними жанрами у ЗМІ почав вирівнюватися. Хіба це не переконливий приклад залежності змісту й форми журналістських матеріалів від потреб життя?);- автор, його світогляд, творча індивідуальність, смаки, уподобання, компетентність (згадаймо у цьому зв\'язку тих журналістів, що у задушливій атмосфері брежнєвського застою змушені були вдаватися до езопової мови, аби донести до читача небезпечний для існуючого режиму зміст своїх творів. Або ж тих, які, - коли їх видання переходило на інформаційну \"крупу\", - взагалі відмовлялися писати, бо їхнім жанром був жанр публіцистичної статті чи нарису - дослідження); - тип видання, його принципова спрямованість, традиції, вимоги до висвітлення тих чи інших життєвих явищ (приміром, солідний часопис ніколи не дозволить собі опублічувати сумнівної якості матеріали, а бульварна газета, навпаки); - характер аудиторії, якій адресований даний газетний виступ чи яку хочуть зацікавити означеним повідомленням (наприклад, якщо це молодіжне видання, то воно надає перевагу молодіжній проблематиці, втілення якої потребує відповідних їй жанрів, стилістики, тону розмови тощо);- тиск суто професіональних моментів, як-то: терміновість виступу, що унеможливлює для журналіста серйозну роботу над ним; ліміт місця в газеті; випереджувальна публікація в інших часописах тощо. (Коли у журналіста обмаль часу, він не буде \"замахуватися\" на серйозну статтю чи грунтовний огляд, а напише оперативний звіт чи коментар, тобто навіть вагомий, соціально значущий зміст постарається підпорядкувати лаконічній, миттєво \"спрацьовуючій\" формі викладу); - традиційний характер підходу до відображення дійсності, усталені норми її розкриття, стереотипи мислення (скажімо, такій події, як спуск на воду нового пароплава, газета зазвичай присвятить оперативний репортаж, а показу постаті політичного діяча - політичний портрет, роз\'ясненню щойно підписаного Президентом указу з приводу чогось - коментар. Найважливіші події політичного, державницького, економічного життя країни редакція обов\'язково винесе на першу сторінку своговидання).