ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Журналістика. ЗМІ. Радіо. Преса. Телебачення → Текст як модель комунікативного акту

Не знаючи, як відбувається тестування, важко зрозуміти, в чому швидкість дослідження і технічна простота тестів. Неясно, до чого тут про це сказано. Читачеві не вистачає інформації, щоб заповнити шпарини в тексті, відновити авторську логіку. В результаті текст уявляється йому недоладним.

Точніше, недоладним він уявляється читачеві-неспеціалісту. Читач, що знає суть справи, може подумки перебудувати його, відновлюючи зв\'язки. Але для нього відновлений текст не міститиме нічого нового. Адже практично все читач привнесе зі своєї свідомості.

На недоладність, викликану надмірною шпаруватістю, вказує будова тексту. Поміж фразами майже немає слів, що повторюються. Тому непоінформованому читачеві нема за що \"вхопитися\", щоб пов\'язати зовні непов\'язані фрази.

Для спеціаліста ж неозначені вказівки: вельми цінні (які?), а більшості випадків (в яких?), означені (які?), деякі (які?), швидкість дослідження (яка?), технічна простота (в чому?) - роблять абзац беззмістовим.

Шпаруватість тексту - обов\'язкова умова читацької творчості в сприйнятті тексту. Однак виправдана шпаруватість тільки підготовленим читацьким сподіванням, знаннями читача, зіставленням уривків з сусідніми і твором в цілому.

Практично не існує призначених для наскрізного читання текстів, де читач не мав би доповнювати сказане автором своїми пізнаннями (передбачуваними умовами, вихідними положеннями, загальновідомою інформацією). Дотепна манера писати полягає, як відомо, в тому, що вона лишає читачу самому сказати собі про відносини, умови і обмеження, за яких дане положення тільки й має значення і може бути мислиме.

Зрозуміло, такий підхід вимагає від автора чималої майстерності, бо ж об\'єктивних даних про доцільну міру шпаруватості різних текстів немає.

Важливою передумовою сприйняття твору є контекст. Навіть підчас відбору інформації нові відомості займають ніби заздалегідь підготовлену позицію в комплексі знань читача.

Хоч після створення твору і випуску видання перед автором і читачем - один і той самий експонент, змісти, які вкладає автор в концепти слів, що складають повідомлення, і змісти, які здобуває читач, можуть не збігатися повністю внаслідок різниці в пізнаннях, життєвому досвіді і т.п. Однак, відмінність окремо взятих змістів в повідомленні в цілому не примножується, а здобуває тенденцію до зниження, завдяки коментуванню, бо слово тут дане в сполученні слів - синтагмі, яка усуває, як правило, його багатозначність, синтагма - у фразі, фраза - в складному синтаксичному цілому, котрі входять у свою чергу в більші ланки висловлювань. Нарешті, повідомлення в цілому завжди дано у відповідній дійсності і інформаційній ситуації-контекстах, які роблять його тлумачення більш однозначним.

Роль контексту виконують і приналежність предмету повідомлення до відповідної сфери людської діяльності - галузі науки, виробництва, побуту, і стилістичне забарвлення (тональність) тексту, і змістова перспектива твору, і поетико-мовленнєва концепція автора, яка виявляє себе в текстовій тканині (творчий контекст).

Роль контексту відіграють також описи конкретних обставин, які повідомляє автор, і поняття про них, яке складається в ході сприйняття у читача.

В основі контексту-пресупозиції (припущення) лежить ентимема (міркування, в якому пропущена одна із частин). Відновлюючи пропущене читач автоматично сприймає його як істину. Для уважного читача контекст, який мається на увазі, і авторська пресупозиція часто слугують для заперечення авторові.

Змістові елементи, які беруть участь у спілкуванні між автором і читачем, але матеріально не представлені в тексті і виникають із зіставлення його компонентів, майже завжди є в творі. Це і оцінка, яка передбачена, і пропущені автором вказівки на найпростіші логічні операції, і відомі читачеві, тому і опущені при викладі, факти і положення, до котрих близький, так названий \"вертикальний контекст\"[58].

У контексті виявляє себе системність тексту як множини знаків, котрі перебувають один з одним у взаємообумовлених зв\'язках, створюють відповідну цілісність і слугують одній меті.

Ще одна закономірність - необхідність в інтелектуальній насиченості, завдяки якій текст набуває будову, що виражає логічні відносини в ньому і забезпечує вияв логічних операцій, як наприклад, в такому тексті:

\"При всьому різноматті видів конструктивних елементів, які зустрічаються в спорудах, їх можна звести до порівняно невеликої кількості основних форм (протиставленая і встановлення основи поділу, - М. Ф.). Тіла, які мають ці основні форми, і є об\'єктами розрахунку на міцність, жорсткість і стійкість (еквівалентність. - М. Ф.) . До них належать стрижні, оболонки та масивні тіла\" (поділ. - М. Ф.).

У прикладах, що наводяться далі, виділено слова, які сприяють інтелектуальній насиченості тексту:

\"Як відомо, метали мають кристалічну структуру. При затвердінні металу в розплаві одночасно виникає багато центрів кристалізації, внаслідок чого ріст кожного кристалу обмежений сусідніми. В результаті технічний метал складається із великої кількості кристалів неправильного огранювання\".

\"На перший погляд може видатися, що для надійного опору елементів конструкції зовнішньому навантаженню достатньо збільшити їх розміри. Дійсно, іноді це призводить до бажаних результатів. Однак, у тих випадках, коли власна вага складає істотну частину діючого на конструкцію навантаження, збільшення розмірів конструкції, а значить, і ваги, не призводить до збільшення міцності. Збільшення механізмів та машин призводить до зростання сил інерції, збільшує навантаження, а це небажано, оскільки також може призвести до руйнування\".

Активізує сприймання і збіг протиставлень в плані змісту і плані виразу: \"Не зважаючи на простоту, випробування на втому проводять рідше, ніж на розтяг\". \"Зовнішні сили прагнуть змінити взаємне розташування частинок, а напруга, що при цьому виникає, заважає\". (Всі наведені тут приклади взяті з підручника[59]).

Останнім часом надзвичайно повно проаналізувала мовний інвентар, що використовується у таких випадках, Н. Непийвода[60].

Оскільки перераховане вище стосується психологічних процесів у свідомості читача - ми відносимо засоби здійснення перелічених закономірностей до психологічної складової комунікативної нідструктури твору.

Продовжимо характеристику психологічної складової структури.

Важлива риса психологічної складової - доступність, її забезпечує конкретність викладу. Абстрактний, далекий дід реальної дійсності виклад, який супроводжується надлишком абстрактних іменників і пасивних дієслівних форм, мало доступний. Як відомо, що вище відношення кількості абстрактних іменників до загальної їх кількості в тексті пасивних дієслівних і недієслівних присудків до загального числа присудків, то менше доступний текст.