ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Журналістика. ЗМІ. Радіо. Преса. Телебачення → Текст як модель комунікативного акту

Проходячи алеєю, ви обов\'язково звернете увагу на групу червоних дубів. Від місцевих порід вони відрізняються стрункими, вкритими світло-сірою корою, колоноподібними стовбурами, розкішною кроною. Назву дерево отримало від яскраво-червоного забарвлення осіннього листя.

Навпроти - величезна, в два обхвати липа - найстаріша серед усіх дерев в алеї. Вона, напевне, росла тут ще до закладення парку. За нею біліють зграйки тонкостовбурних берізок. Гарні вони навесні, коли крізь довгі, ледве вкриті блідо зеленими листочками гілочки просіюються сонячні проміні.

Алея звертає ліворуч\".

Загальне співвідношення виявлене гранично чітко - алея і те, що довкола неї.

Загальне співвідношення до певної міри визначає систему повідомлення. Система як ціле - не просто сума складових частин. Складання слів в ній дає не просто суму індивідуальних відмінностей, а навпаки (якщо, звичайно, перед ними дійсно система) - суму обмежених змістів, яка усуває ці відмінності.

Особливо помітно виявляє себе системність повідомлення у процесі формування змістів і подолання суперечності індивідуального та соціального при перекладі.

\"У практиці перекладу, - пише А. В. Федоров, - зустрічається ряд випадків, коли не відтворюють зовсім або заступають формально далеким тим чи іншим елементом оригіналу, пропускають те чи інше слово, словосполучення, і т.п., адже неможливо передати окремий елемент, окрему особливість оригіналу... це суперечить принципу перекладу, оскільки останній стосується до твору як цілого. Звичайно, ціле існує не як якесь абстраговане поняття, - воно складається із конкретних елементів, котрі, однак, істотні не кожний окремо і не в механічній сукупності, а в системі, яка утворюється внаслідок їх поєднання і складає єдність з змістом твору. Звідси можливість заміщень і компенсацій в системі цілого, яка відкриває для цього різноманітні шляхи; таким чином, втрата окремого елемента, який не відіграє організуючої ролі, може не відчуватися на фоні цілого, бо він розчиняється в цілому чи заміщується іншими елементами, іноді і не заданими оригіналом.

Відправним моментом для визначення ролі окремого елемента в оригіналі і необхідності точної його передачі, а також можливості чи закономірності його пропуску або заміни є співвідношення змісту і форми в їх єдності\"[69].

Система повідомлення дозволяє з користю для цілого здійснювати заміни окремих його елементів, що робить можливими і редакторську правку, і компенсаційний переклад (котрий має на увазі А. В. Федоров).

Систему змістової сторони твору визначають дві складові - логічна та інформаційна.

Логічна складова забезпечує послідовність і несуперечність викладу. При цьому вона відображає не тільки будову явища, яке відображають, але й спосіб усвідомлення його читачем, слугує диригентською паличкою, за рухами котрої читач усвідомлює текст твору.

Логічна складова імітує хід пізнання того що відображають і зображують, вибудовує текст згідно з законами його руху. Рекомендуючи описувати науково-технічні нововведення в послідовності: пристрій, тобто безпосередньо дане - процес - властивість. Ю. Л. Новіков пояснює:

\"Спочатку пізнається загальна його (пристрою. - М. Ф.) будова шляхом порівняння з відомими (що це таке?), потім визначається його основна, предметна властивість (навіщо він потрібен?), виділяються його конструктивні особливості, наприклад, на основі аналогії з вивченими (як він влаштований?), нарешті, розглядаються специфічні, так би мовити, вторинні, позитивні та негативні властивості (чим він характерний?)\"[70].

Кожен блок в силу цієї імітації і повинен містити закінчену логічну, точніше, пізнавальну, операцію. Представляючи доведення чи спростування, він реалізується в пояснювальному тексті.

Характеристики явищ виражаються в описовому блоці, тимчасові відносини та причиново-наслідкові зв\'язки - в розповідному.

Текст блоку-доведення у повній відповідності з формулами логіки починається звичайно тезою, яку належить розкрити, обгрунтувати, власне довести. Вмілий автор при описанні починає від основи поділу, в оповіді - з вказівки на причину, привід чи наслідок подій, або на якийсь цікавий для читача прояв їх.

На початку блоку, таким чином, ніби уводиться його підмет, називається те, про що буде йтися. Згодом викладають ознаки присудку. Коли виклад присудку вичерпаний, підмет та присудок блоку варто повторити (в згорнутому вигляді, і звичайно, загалі, не обов\'язково тими самими словами). Це експліцитно завершує комунікативний акт на рівні блоку.

Логічна складова структури твору в цілому (на рівні твору знаходить зовнішній вияв у зв\'язках поміж блоками (розділами, параграфами), що відбувається за допомогою зворотів типу: Як вже відзначалось.... Тому в даному розділі розглянемо.... Ми розглянули.. Тепер перейдемо до... і т.п. Виявлення таких структурних зв\'язків сприяє тому, щоб внутрішня структура матеріалу була виражена зовнішньо, хоч і не нав\'язливо.

У межах параграфу окремі моменти в логічній складовій можуть виділятися риторичним запитанням, котре виявляє побудову тексту (\"згин складуваної парасольки\") і одночасно психологічно активізує усвідомлення тексту читачем.

Логічна складова, таким чином, реалізується у відтворюваних читачем за текстом логічних операціях доведення, спростування ділення, у встановленні зв\'язків поміж висловлюваннями (розгорнутими і згорнутими) як судженнями, що формують ідею.

Шлях від аргументів до висновків може бути обраний стислий щодо обсягу тексту, але такий, що мало активізує думку читача. Це випадок, коли в ролі аргументів використовуються загальні правила, шлях від загального до окремого, дедуктивний виклад - готове правило, котре застосовують до окремого конкретного випадку. Недоліки викладу від загального до окремого - його слабка перевірюваність і категоричність, що не активізує думки читача, - компенсуються нетривалістю шляху читацької думки і безсумнівністю окремого висновку, якщо, зрозуміло, готове правило істинне.

Інший шлях - від окремого до загального, тобто індуктивний виклад. Він доказовий, активізує думку читача, але менш стислий, а висновок на основі індукції може з появою нових факторів потребувати уточнень.

В основі розповідного тексту лежить зв\'язок кон\'юнкції поміж окремими фактами, що відображає одночасність і рівноправність подій (і ... і), які незалежно одна від одної відбуваються, але цей зв\'язок постійно переривається - імплікацією (якщо..., то),яка відбиває причину, залежність, та іншими логічними зв\'язками. До них належить диз\'юнкція - розділення (чи ... чи), еквівпленція - рівнозначність висловлювань, заперечення.

Якщо кон\'юнктивний зв\'язок не переривається і виклад за кон\'юнкцією йде досить довго, виникає так названий нанизаний текст або безперервний стиль. Про нього ще Арістотель писав: Стиль безперервний - стародавній... Я називаю безперервним такий стиль, котрий немає кінця, якщо не закінчується предмет, про який йде; він неприємний своєю незакінченістю, тому що кожен хоче бачити кінець; з цієї ж причини (ті, що змагаються з бігу) задихаються і знесилюються на поворотах, тоді як вони раніше не відчували втоми, бачачи перед собою предмет (бігу)\"[71].