ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Журналістика. ЗМІ. Радіо. Преса. Телебачення → Текст як модель комунікативного акту

Дипломна робота

з журналістики

ТЕКСТ ЯК МОДЕЛЬ КОМУНІКАТИВНОГО АКТУ

М.Д.Феллер

Вступ

\"Треба знати, як увійти і як вийти, тобто з чого почати і чим закінчити розмову\", -так повчав внука єврейської мудрості дід автора цього нарису.

Посилення обміну інформацією в суспільстві супроводжується зростанням інтересу до наукового аналізу процнсів мовленнєвої діяльності і, особливо, до практичних рекомендацій, які випливають з цього аналізу і дозволяютьзабезпечити високу ефективність впливу повідомлення на адресата, підготовки мовленнєвого твору адресантом.

Вперше таке зростання інтересу трапилось ще в античності. Тоді Арістотелем був вжитий системний аналіз промови, виділені мета і елементи мовленнєвого процесу і встановлена залежність між ними[1].

Так було напередодні буржуазних революцій, коли, поряд із запереченням законів риторики і проголешенням прав „гарячого серця\", вчені відстоювали правила побудови тексту „холодною рукою\"[2]описували засоби „поцілити туди\", де у слухача „не захищено\"[3].

Так було і в двадцяті нашого століттяв Україні та Росії, коли мовознавці усвідомлювали необхідність дати суспільству „технологію мовлення\", засновану на лінгвістичній теорії[4].

Згодом було висловлено положення Л.В. Щерби про мовленнєву діяльність як взаємно протиставлені процеси мовлення і розуміння, в яких розуміння визначає якість мовлення[5].

На сучасне прискорення соціального розвитку і науково-технічну революцію мовознавство відреагувало усвідомленням необхідності в психолінгвістиці, лінгвістиці тексту, в поглибленні функціонального дослідження стилістичних різновидів мови, участю в формуванні загальної філології.

Разом з тим, накопичені в лінгвістиці за останні півтора століття традиції переважно систематизатрського, безоціночного підходу до опису мовного інвентаря заважають цим новим дисциплінам зосередитись власне на умовах ефективності мовлення (успішності комунікативного акту) у практичній діяльності людини.

Потреба ж у такому розгляді привела до створення в англомовних країнах традицій навчання \"Effective writing\"[6], а в Німеччині курсів \"Sprache und Praxis\"[7] та виділення, зокрема в Німеччині, спеціальностей з „активною мовленнєвою діяльністю\" [8].

Щоб описати умови успішності комунікативного акту необхідно розглянути явища мовлення відповідно до обслуговуваних ними комунікативних і психологічних процесів, які відбуваються у різних сферах з активною мовленнєвою діяльністю, вибудувати „власне мовознавство\" для кожної з цих сфер [9].

Таке власне мовознавство вже півстоліття успішно розробляєть теорія перекладу[10], літературознавство [11],термінознавство[12].Подібно стоїть справа з власним мовознавством редагування, біля джерел якого стояли в Україні Л.Булаховський[13], і М. Пилинський[14]. Ще в 20 – 30 роки Л.Булаховський робив зауваження щодо побудови (конструкції, малюнку) сенсу твору і його елементів[15].

Якщо теорія і практика редагування в Росії була присвячена переважно науково-практичній „точності вислову\" і звідси йшло зіставлення тексту повідомлення з реальністю, яку він відбивав, то згідно з українською традицією, що йде від О. Потебні[16] і Овсяннико-Куликовського[17], Л.Булаховського[18],в укрaїнській школі теорії і практики редагування, початок якій поклали Р. Іванченко[19] і автор цієї книги[20], за основу був прийнятий розгляд процесу розуміння тексту читачем відповідно до авторського задуму, до будови комунікативного акту і комунікативних властивостей тексту, що ліг в основу літературного редагування.

В останні роки дальші кроки в цьому напрямі роблять сучасні теоретики редагування і функціональних стилів В. Різун[21], З. Партико[22], Н.Непийвода[23], Б.Потятиник, М. Лозинський[24].

Передовсім в українському варіанті літературного редагування було розглянуто редагування як своєрідний аналіз процесів породження і сприймання тексту, коли редактор виявляє сенс висловлювання \"на рівні автора\" (тобто сенс, який був вкладений автором в текст) \"і на рівні читача\" (тобто сенc, що його виявляє в тексті читач)[25].

Редактор також аналізує відповідність будови плану виразу (як сукупності експонентів і концептів - тобто мовних форм і їхніх значень) планові змісту (як сукупності концептів, які належать мові, та їх сенсів, що народжуються у мовленні), а згодом відбувається перебудова (автором, за порадою редактора, або редактором із погодженням з автором) плану виразу, що дозволяє зблизити рівень автора і рівень читача, а також усунути невідповідності плану змісту і плану виразу[26].

Згодом було розглянуто будову повідомлення (твору) як учасника комунікативного акту, що виконує низку комунікативних функцій (передача інформації, привернення уваги, виклик інтересу, коментування, організація сприймання тощо), і як представленого свідомості читача зображення дійсності, що спрямовує його процес пізнання[27].

У цьому зв\'язку, слідом за теорією перекладу, виділено як основні одиниці самостійні рівні тексту - повідомлення і блок, проміжкові - фрагмент і абзац, несамостійні - речення і сполучення слів, яке володіє якістю предикації.

Текст виникає при наявності задуму, який поступово розгортається в текст як модель комунікативного акту[28].

У подальшому виникла необхідність чітко розмежувати структуру і текст повідомлення.

Структура повідомлення - це основні і сталі зв\'язки і вузлові пункти у будові і змісті твору. Вона зберігає свої властивості попри зміни, що вносяться в повідомлення, і тим забезпечує його цілісність і тотожність самому собі. Текст повідомлення вміщує у собі всю його мовленнєву тканину, окремі зміни в якій, іноді навіть суттєві не впливають, однак, на цілісність твору і його тотожність самому собі.

Структура твору складається із двох підструктур - комунікативної, яка власне забезпечує перебіг комунікативного акту, і пізнавальної, яка зображує особливості фрагмента дійсності. Комунікативна і пізнавальна підструктура взаємодіють.

До складу кожної з підструктур увіходять дві складові. У комунікативну - психологічна, яка забезпечує активність свідомості читача у процесі читання, і естетична, що формує загальну позитивну оцінку повідомлення щодо доцільності його форми. Складовими пізнавальної підструктури є логічна, яка забезпечує найбільш доцільний несуперечний і переконуючий спосіб пізнання фрагмента дійсності, що постає перед читачем, і інформаційна, - в котрій з наявної в автора інформації використовується лише та, що дає можливість створити у свідомості читача бажане авторові зображення дійсності.

Кваліфікований автор (і кваліфікований редактор), користуючись підсвідомим уявленням про твір і його текст як зображення дійсності під певним кутом зору і в спосіб, що диктується метою, переслідуваною у свідомості і діях читача, інтуїтивно виходять не з загально прийнятої в лінгвістиці, а з іншої класифікації стилів, коли стиль уявляється як спосіб зображення дійсності. Конструктивні особливості стилю відбивають спосіб мислення автора і підпорядковані очікуваному способу мислення читача. Ці особливості виявляють себе, як у структурі (пануванні у ній однієї з підструктур, або їхніх складових) так і в загальних рисах твору, як зображення (в його членуванні, деталізованості, компресії)[29].