ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...


Рецензії, таким чином, належить ще йти і йти до читача. Однак втішимося: жанр цей - специфічний, і критерій масовості не варто без обмовок висувати на перший план.

Парадоксальним є інше: те, що рецензія у такому вигляді, в якому вона масово існує, нерідко проходить повз увагу і тих людей, котрі, здавалося б, повинні були б мати до неї вже чисто професійний інтерес. Зрозуміло, і в цьому випадку непогано допомогла б соціологія, але і не володіючи її даними, не будемо мати сумнівів: до жанру рецензії фахівець у літературно-художній справі підходить більш ніж ди-ференційовано. Рецензію-думку, розмірковування він, напевне, швидко розпізнає, одначе як часто, лише кинувши зором на перші рядки абзаців і моментально зафіксувавши всі ці \"з новим твором вийшов на суд чита-ча\", \"роман відрізняється епічним розмахом\", \"сюжет твору розвивається неквапливо\", \"можна поставити в докір авторові\", \" незва-жаючи на окремі прорахунки\" і т.д., навіть критик, котрий стежить за літературним процесом, не стане витрачати час задарма. Тим більше так вчинить з \"ширпопитівською\" рецензією письменник - якщо, звичайно, мовиться не про його власний твір.

Чи не перебільшую я кількість рецензій цього гатунку? Не думаю. Так звана масова, \"нормальна\" рецензія все ще здобуває у нас - надто часто не в літературних органах - не лише поблажливість, а й прихильність. Одначе - навіщо, для кого вона? Хіба що для тих, хто вправляється у швидкісному читанні.

Прямо пов\'язана з читабельністю \"масової\" рецензії її престижність. Часом мені здається навіть, що деякі письменницькі органи просто ос-терігаються рецензії. Через наявність величезної кількості підробок під рецензію ця законна дитина літературної критики лишається насправді неголубленою. Рецензію стискають, підрізають, проганяють. Надаючи їй місце, тут же нерідко виставляють перед нею і запобіжного щита на взір \"ста рядків про нову книгу\" або \"коротко про книгу\". Якщо під подібну рубрику в ряді журналів потрапляє все ж не кожна рецензія, то деякі літературно-художні органи демонструють і зовсім відверту неприязнь до цього жанру, викорчувавши його, як мовиться, на пні..

Те, що престиж і якість рецензії багато в чому залежить від вимогливої прихильності друкованих органів (вимогливої! - адже хіба невідомо, що, замовляючи відгук, часто замовляють і саму його тональність), - це зовсім зрозуміло. Але водночас зрозуміло і те, що головна причина не-високого авторитету рецензії полягає все ж у рівні вимог, які традиційно перед нею виставляють.

Рецензія, як роз\'яснює словник, від латинського слова rесепsіо - \"розгляд\". Поняття це багатозначне, але, на жаль, ми часто вдовольняємось лише найближчим, верхнім його смислом. Розказати, про що твір, пройтись сюжетними ходами, відзначити розстановку персонажів, виставити, зрештою, оцінку - ось, будь ласка, рецензія! І хіба можна не стривожуватися, що рецензування негласно визнане найлегшим, \"ни-жчим\" жанром критики, що так часто буває воно відданим на відкуп людям, котрі не мають тями в більш \"солідних\" жанрах літературно-ху-дожньої творчості. \"Написати статтю - це складніше! А рецензія... та тут впорається майже кожен\". Спрощую, можливо, одначе \"легких\", ремісницьких рецензій вистачає у нас надміру.

Було б невиправдано всю провину за такий стан справ звалювати, як мовиться, лише на рецензентів (де, мовляв, узяти гарних?) та на неви-могливих працівників редакцій. Ні, якщо ми вже ведемо цю розмову, давайте копати глибше. 1 перш за все відзначимо (тут і приховується головний \"винуватець\") те, що у нас ще недостатньо з\'ясована, усвідомлена, спопуляризована вимога часу до жанру рецензії.

Хтось із рецензентів, можливо, й не виходив би на шпальти преси з \"розглядами-рекомендаціями\". Нерідко він - у цьому я впевнений - здатен на більше. Одначе своєї здібності він не реалізує: така-бо \"нор-ма\", так він розуміє призначення своєї праці, більше, мовляв, від рецен-зії не вимагається...

Ось і виходить, що, повстаючи проти поверхового рецензування, голо-вний приціл нам треба спрямувати все ж проти цієї \"норми\". Вигнати її з літературної атмосфери, здолати у свідомості - тоді, напевне, вона зменшиться і на сторінках періодики.

Усі ми нарікаємо, скажімо, з приводу надміру захвалювальних рецензій. Та, власне, це ж і є один з проявів дії все тієї ж \"закоренілої\" норми. Адже як часом усвідомлює своє завдання рецензент, до того ж аж ніяк не тільки початківець? Він, можна сказати, стає в позу \"струнко\" перед автором, розцінює \"появу кожної нової книжки вже саму по собі як явище\", дотримується погляду, згідно з яким - я щойно процитував і ще цитую відомого німецького романіста Г. Канта - \"кожну книгу потрібно стільки часу крутити і вертіти, доки не знайдеш у ній що-небудь гарне\".

Гарне, звичайно, замовчувати не слід - принцип доброзичливості у рецензентській справі - вкрай важлива заповідь. Але нехай би було усвідомлено дійсно необхідною, загальновизначеною нормою те, що рецензія - це все ж не святкове \"піднесення\" книги читачеві, не зма-гання у вмінні якомога ліпше \"відрекомендувати\", що істинна повага до письменника полягає у мірі серйозності розмови про той чи інший його твір. Про делікатність оціночних форм треба, звісно, дбати, але не-обхідно виполювати й критичне лицемірство, яке найчастіше базується на тому, що немало рецензентів надають перевагу не критиці думки, а критиці почуття... до автора, про котрого пишуть. Кого ж хвалимо в такому разі - книгу чи її автора?

Нам треба усіляко акцентувати на поглибленому, найбільш посутньо-му осмисленні самого поняття \"рецензія\". Рецензія - роздум - ось якість, що має виходити на перший план. Роздум про те, чи збагачує твір (і чим саме?) літературу, про його зв\'язки з життям, про творчу ево-люцію письменника, художню і жанрову специфіку, про міру яскравості нового твору на тлі літературного процесу. Якщо вже хвалити, то не-одмінно передбачивш тверезе запитання: чи здатним виявиться твір зацікавити не тільки сьогоднішнього, але й завтрашнього читача, чи володіє він потрібними живильними ресурсами? Якщо заперечувати, то обов\'язково з метою видобування уроків, важливих для широкого літера-турного процесу.

Цього роду рецензії-роздуми у нас, звичайно, з\'являються, до того ж у немалій кількості, і тут можна було б назвати більш або менш відомі імена. Лихо, одначе, полягає у тому, що поряд з високим, справжнім зразком жанру вперто зберігає свою живучість і та пресловута невибаг-лива \"норма\", про яку веду мову. В підсумку переважає те, що вагою вирізняється, та чи станемо недооцінювати небезпеку \"рекомендувального\" рецензування? Воно небезпечне вже хоча б тому, що \"норма\", як відомо, засвоюється швидше, аніж зразок істинної творчості, що, отже, має вона свого роду \"заразливі\" властивості. З точ-ки зору перспектив розвитку жанру, наша терпимість до описово-рекомендаційної рецензії створює свого роду зачароване коло, вирватися з якого не так просто.