ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Синтаксис тексту → Дипломна робота


Компоненти вершини та комедійний, ужиті в перших предикативних одиницях, що мають своє самостійне значення, стають предметом соціального розгляду в наступних предикативних одиницях; одна виражає судження про закономірність уживання слова вершини щодо відзначуваного ювілею; друга слугує для характеристики комедії в плані її можливостей.

До розглядуваного різновиду побудов (котрий являє собою сполучення, поєднання речень) належать також ті, що містять одиницю, яка має пояснювальне значення. З її допомогою дається роз\'яснення того, про що повідомлено в попередній предикативній одиниці. Характерним є вживання в цих випадках сполучника тобто (звичайно - після коми), але можливе тут і тире, яке помітніше передає самостійний характер речення; може бути винесене таке пояснювальне речення й в окрему фразу. Порівняйте:

-Підвалини храму Іоанна Хрестителя складені з колотого каменю, - розповідає Р.Багрій. - В\'язким розчином для нього слугувала суміш,що вживалася в Стародавній Русі, тобто задовго до 1256 року; Майже зовсім зникли дружні послання, веселі віршовані листи, іронічне листування, репліка в риму на адресу тих, із ким полемізуєш, - тобто все те, що так яскраво, ренесансно розквітало веселої пушкінської пори; Кінець XIX - початок XX століття ознаменувалися в музиці вражаючими досягненнями людського генія в галузі витонченої інтелектуальної творчості: Стравинський, Вебер, Барток, Прокоф\'єв, Шенберг. Але паралельно зріс потяг до демократичної, \"простої\" музики, одразу зрозумілої й одразу доступної вухові середнього слухача, не фахівця. Тобто виникли полярні музичні тенденції.В усіх наведених прикладах речення, котрі починаються з тобто, розташованої після предикативних одиниць зі змістом, який уже \"відбувся\", й ці наступні одиниці роз\'яснюють те, про що мовилося в попередніх повідомленнях, котрі мають самостійне значення (в останньому прикладі зміст пояснювального речення віднесено до сукупного змісту попереднього складного синтаксичного цілого, а не одного речення).

>Таким чином, наявність сурядних відношень у складній фразовій конструкції може свідчити про контекстуальну самостійність предикативних одиниць, між якими ці відношення встановлюються, що, звичайно, має знайти відображення у визначенні меж речень, які входять до певної фрази.

Автономність частин у безсполучникових конструкціях

На основі описаних у літературі властивостей безсполучникових конструкцій можуть бути названі такі їхні типи: 1) безсполучникові речення, що зближуються за семантико-синтаксичними відношеннями своєї структури зі складносурядними реченнями; 2) безсполучникові речення, котрі мають схожість зі складнопідрядними реченнями; 3) безсполучникові побудови, що виявляють риси складного синтаксичного цілого. Прояв у безсполучниковому реченні властивостей складного синтаксичного цілого був зафіксований Н.С.Поспєловим[40] і дістав підтвердження в працях інших дослідників (Н.Д.Арутюнова), котрі виявляли розчленованість безсполучникового речення на \"комунікативне автономні\" речення, тобто здатні \"виступати в мовленні як окреме повідомлення[41]. Поряд із тим, що безсполучникові речення характеризуються як \"особливі синтаксичні утвори, більшою чи меншою мірою співвідносні зі складними реченнями\'\'[42], висловлюється думка й про те, що у сфері безсполучникового речення \"відбувається зближення між синтаксисом речення й синтаксисом тексту\"[43]\'

Як і при розгляді функціонування інших складних конструкцій, аналіз безсполучникових побудов становить інтерес передусім із погляду виявлення аспектів семантико-синтаксичної самостійності інших компонентів у тексті. Розглянемо безсполучникові конструкції, що характеризуються автономністю речень, які входять до неї й тому постають як поєднання речень.

Серед них спостерігається така безсполучникова конструкція: одне речення містить повідомлення про подію, явище дійсності, друге інтерпретує, пояснює те, що може викликати утруднення у сприйняті першого. І хоч ці речення тісно пов\'язані, кожне з них має свою, відносно самостійну семантику. Звичайно перші речення містять які-небудь висновки, оцінки, характеристики, їхня спрямованість, узагальнювальна суть може бути не одразу усвідомлена читачем і тому потребує пояснення, розкриття того, що хотів сказати автор. Порівняйте: Хмари ніби повторюють рельєф річки: тут також своя хмарна течія, свої гори; 3 кожною країною прощаються двічі: спершу прощаються з людиною, потім із землею - степом або горами ибо останнім берегом; Морозяне повітря донесло сухий металічний звук - це на рейках клацнули, з\'єднуючися, вагони.

Речення 1.Хмари ніби повторюють рельєф річки; 2. З кожною країною прощаються двічі; 3. Морозяне повітря донесло сухий металічний звук мають якраз той характер, про який було сказано вище - вони є аналітичними або містять елементи аналітичності (сухий металічний звук), а ті речення, котрі йдуть за ними, пояснюють, розкривають їхній зміст (1. тут також своя хмарка течія, свої гори... 2. спершу прощаються з людиною, потім із землею... 3. це на рейках клацнули, з\'єднуючися, вагони. Суть кожного названого речення характеризується певною автономністю, окремістю мисленого змісту, в ньому вираженого. Після кожною першого речення можна було б поставити крапку, всі вони мають схоже просодичне оформлення кінця - завершувальне, яке закруглює, замикає. В той час як інтонаційно-мелодійний рисунок кінця першої частини власне безсполучникового речення має інший характер -- спостерігається відкрите, протяжне (продовжене) звучання, що зв\'язує, наче місток, і тому ніби притягує до себе інтонаційно-мелодійний початок наступної частини. Пор. безсполучникові речення - приказки: Любиш кататися - люби й санчата возити; Зима без снігу - літо без хліба.

Серед розглядуваної групи побудов трапляються й такі, що містять перше речення, котре потребує роз\'яснення, бо в ньому повідомляється, можливо, не всім відоме й зрозуміле - як у наведеному далі випадку: Для мене завжди найточнішої і найприйнятнішою естетичною формулою була та, яку висунув Грільпарцер, - різниця між: життям і мистецтвом така ж сама, як між виноградом і вином. У першому реченні автор говорить про те, що він поділяє естетичну формулу Грільпарцера, а потім, після тире, в другому реченні розкриває, роз\'яснює її зміст - напевно, для того, щоб краще була зрозуміла його точка зору.