ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Синтаксис тексту → Дипломна робота


ВЛАСНЕ КОМУНІКАТИВНІ ОДИНИЦІ ТА ФОРМИ ТЕКСТОВОЇ СТРУКТУРИ

Розглянуті раніше матеріали дають можливість зробити висновки, необхідні для того, щоб вийти на власне комунікативну \"орбіту\". Семантико-синтаксичні текстові одиниці породжені необхідністю співвіднести одноактний або багатоактний мисленнєвий зміст з певними мовними побудовами. Оскільки суть повідомлення становить обмін думками, то між семантико-синтаксичними та комунікативно-синтаксичннми одиницями існує щонайтісніший зв\'язок. Це й утруднює розмежування незалежних типів одиниць. Сприйняття мовного твору починається зі сприйняття семантико-синтаксичних одиниць, які по ходу ознайомлення, роботи над текстом формуються в свідомості читача у власне комунікативні одиниці. У мовознавстві не дано опису явищ, пов\'язаних із виділенням усіх типів семантико-синтаксичних одиниць, а також зі співвіднесеністю семантико-синтаксичних і комунікативних одиниць, робота на цьому рівні читача, дослідника часто має інтуїтивний характер, що може призводити до різних неточностей, огріхів у розумінні тексту - наприклад, у \"впізнаванні\" складних синтаксичних цілих, осмисленні комунікативної значущості речень і складних синтаксичних цілих і т.д. Категорія власне комунікативної одиниці формується в системі понять мовленнєвого спілкування. Так, кожний текст, мовний твір характеризується темою - тобто спрямованістю його змісту на певне відображення дійсності, а це в свою чергу слугує позначенням основного предмета мовлення в цьому випадку. Текст також реалізує певну ідею, що полягає в соціальній спрямованості його змісту. Реалізація наявних категорій відбувається з допомогою повідомлень про відповідні їм предмети мовлення. Отже, власне комунікативною одиницею є висловлювання про предмет мовлення в тексті. З погляду семантико-синтаксичної побудови висловлювання про предмет мовлення може бути представлене окремим реченням, складним синтаксичним цілим, поєднанням складних синтаксичних цілих. Для нас важливе те, що виявлено \"точки відліку\" у співвіднесеності семантико-синтаксичних і комунікативних одиниць.

Елементарні висловлювання про предмет мовлення безпосередньо співвідносяться з реченням або складним синтаксичним цілим зі з\'єднувальними відношеннями. Це пояснюється тим, що названі семантико-синтаксичні одиниці є носіями в тексті найменшого комунікативне значущого змісту. Природно, що він не може бути меншим, ніж зміст, смисл речення, котре виявляє окрему значущість; не може бути розділеним без шкоди єдиній комунікативній спільності й у складному синтаксичному цілому зі з\'єднувальними відношеннями, які є розчленованою семантико-синтаксичною формою висловлювання про єдиний предмет мовлення. Це дає підставу зазначити таке:

1. Речення й складні синтаксичні цілі, що містять найменшу контекстуальне значущу смислову єдність, становлять семантико синтаксичне наповнення елементарного висловлювання про предмет мовлення. Виявляючи з допомогою контекстуального аналізу такі речення й складні синтаксичні цілі, ми в той же час виявляємо елементарні висловлювання про предмет мовлення.

2. Маючи в своєму розпорядженні семантико-синтаксичні ознаки елементарного висловлювання про предмет мовлення, ми можемо перейти до аналізу реальних тематичних висловлювань, які можуть або збігатися з елементарними висловлюваннями, або бути побудованими з декількох елементарних висловлювань.

Поставлене завдання не може бути здійснене без урахування вияву в тексті супровідних відношень, які також приводять до формування складних синтаксичних цілих. Це теж регулярні побудови, що містять мисленнй зміст, який складається з двох частин: 1) основної, обов\'язкової; 2) супровідної, своєрідної факультативної (що з\'являється в результаті осмислення змісту самого інформування, використання засобів кращого донесення, розкриття тематично зумовлених предметів мовлення). Ці частини хоч і не зливаються в повідомлення про один предмет мовлення (як це спостерігається в ССЦ зі з\'єднувальними відношеннями), проте конструктивно й за змістом об\'єднуються в цілісну побудову, ядром якої є повідомлення про один предмет мовлення, а периферійні компоненти (залежні, супровідні) притягуються до цього ядра \"працюють\" на нього. Це визначає необхідність уведення периферійних супровідних компонентів до складу одного й того ж висловлювання про предмет мовлення.

Утворення складних синтаксичних цілих із супровідними відношеннями компонентів перебуває в річищі загальної стратегії мовленнєвого акту (повідомити щось і переконати в чомусь). Наші спостереження показують, що супровідні повідомлення - найхарактерніші компоненти комунікативних утворів. Особливо широко вони представлені у публіцистичному мовленні, бо значною мірою з їхньою допомогою формуються погляди на соціальний процес, досягається краще його розуміння. В тому разі, коли відсутні різноманітні засоби інтерпретації, текст сприймається як розміщений тільки в одній площині, в ньому немає змістовної публіцистичної об\'ємності, а значить немає глибини, насиченості, цілеспрямованого впливового начала.

Смислова, конструктивна специфіка супровідних речень, сполучень речень свідчить про те, що вони є закономірним компонентом структури реального висловлювання про предмет мовлення, входять до складу його семантико-синтаксичної конструкції, характеризуються притягненістю до ядерної частини. Існування конструкцій із супровідними компонентами розкриває основну причину розростання, збільшення обсягів тексту, що нерідко зводиться у своєму змісті до сукупності двох-трьох тез.