ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Синтаксис тексту → Дипломна робота


ТЕКСТОВІ ПОБУДОВИ НА ОСНОВІ СПОЛУЧЕННЯ РЕЧЕНЬ

Єдності, що утворюються в результаті сполучення речень, у сучасній лінгвістиці, як відомо, дістають різні найменування: складне синтаксичне ціле, надфразова єдність, прозаїчна строфа, висловлювання, абзац, приєднувальні конструкції, комунікат, дискурс, група речень і т.д., - серед яких, як слушно вважає Н.І.Сєрикова, є найменування \"терміни й не-терміни\"[63]. Більш того, позначення, котрі набули термінологічного характеру, також не мають достатньої визначеності. Найуживанішими серед термінологічних означень одиниць, більших за речення, є найменування \"надфразна єдність\" та \"абзац\". Незважаючи на те, що абзац розглядається переважно як композиційно-виділювальна ) одиниця, проте в ньому вбачають і певну синтаксичну єдність[64]. Отже, навіть у разі суттєвого скорочення термінів, застосовуваних для означення одиниці, більшої за речення, ми не можемо з певністю спинитися на одному з них, тим більше, що нерідко цілком доцільно замінюють одне одним найменування \"складне синтаксичне ціле\" (ССЦ) та \"надфразна єдність\" (НФЄ), роблячи, звичайно, вибір, але без будь-яких обгрунтувань.

Такий стан справ, на наш погляд, передусім свідчить, що, справді, утвори, розглядувані під різними найменуваннями, мають спільні властивості, серед яких можна назвати їхній складений характер, більший ніж у речення обсяг структури (за винятком випадків винесення в абзац окремих речень і навіть словосполучень, слів), а також цілісну комунікативну спрямованість. Водночас, це свідчить, що по-різному, з різних вихідних позицій означуваним побудовам можуть бути притаманні особливості, відмітні риси, наявність яких пояснюється тим, що ці структури з різних боків представляють певну складну побудову, явище (в даному разі - комунікативне). Тому, аналізуючи текст, його дослідникам необхідно бачити багатоплановість, живу динаміку характеристик, різноманітних відтінків, які теж уводяться в систему розгалуженого семантико-структурного утвору. Єдність взаємопов\'язаних елементів складної побудови передбачає відповідне її сутнісному наповненню комплексне вивчення, врахування всієї багатоманітності її сторін і явищ.

Складне синтаксичне ціле мислиться як самостійна семантико-синтаксична одиниця, формована шляхом об\'єднання речень на основі взаємодії змісту й форми окремих мовленнєвих повідомлень. Складне синтаксичне ціле невіддільне в контексті з погляду смислової цілісності побудови. Окремі речення, що входять до нього, не мають контекстної смислової самостійності. Надфразна єдність, з нашої точки зору, є утвором, співвіднесеним із фразовою й таким, що відображує поряд із нею особливості членування мовленнєвого потоку, його ритміко-інтонаційної, графічної організації (простіше кажучи, йдеться про розбиття мовленнєвого потоку на фрази, а також його цілісних у смисловому відношенні єдностей, - звідси й спостережувана схожість надфразових єдностей зі складними синтаксичними цілими). Абзац, як уже зауважувалося, композиційно-виділювальна одиниця, що слугує для графічного чи інтонаційного виділення семантично й стилістично значущих частин (у цьому плані природним є зв\'язок абзаца з семантико-синтаксичною структурою мовленнєвих побудов, і водночас він пов\'язаний із фразовими одиницями).

Виходячи з висловлених міркувань, як одиницю, що утворюється в результаті сполучення речень на основі певних функціонально-смислових відношень, ми розглядаємо складне синтаксичне ціле. Семантико-синтаксичні одиниці слугують для мовного вираження, передавання мисленого змісту й завдяки цьому набувають смислової значущості. Так, семантико-синтаксична одиниця \"речення\" в комунікативному плані осмислюється як елементарне висловлювання про предмет мовлення (в тому випадку, якщо воно не входить до складу більшої одиниці, котра також виступає в ролі елементарного висловлювання про предмет мовлення, але вже, звичайно, розчленованого). Семантико-синтаксична одиниця та комунікативна одиниця - дуже тісно взаємопов\'язані поняття, тому що, по-перше, властивість комунікативності природно випливає із семантико-синтаксичної основи; по-друге, відображеність у синтаксичній одиниці мисленого змісту зумовлює її використання як безпосереднього будівельного матеріалу для комунікативних побудов.

Для того, щоб судити про комунікативну функцію і речень, і складних синтаксичних цілих, треба розглянути різновиди цих більших за речення побудов. Здійснений аналіз сполучуваності речень дає змогу визначити типи утворюваних складних синтаксичних цілих, їхні конкретні структури в залежності від характеру функціонально-смислової взаємодії цих речень. Виходячи з того, що між реченнями спостерігаються передусім супровідні та з\'єднувальні відношення, ми виділяємо складні синтаксичні цілі: 1) з супровідними відношеннями; 2) зі з\'єднувальними відношеннями.

Складні синтаксичні цілі з супровідними відношеннями

Сполучення взаємопов\'язаних речень на основі супровідних відношень також характеризується смисловою єдністю, оскільки одне речення виступає як основне, опорне (є носієм провідного смислу), а друге виконує спеціальну комунікативне повідомлювальну стосовно цього опорного речення функцію. Тобто в такому поєднанні одне речення (або ССЦ, що виступає в аналогічній ролі) є смисловим центром, ядром, а інше (чи інші) )слугує для посилення комунікативної ефективності вираженого ним повідомлення. Основні речення \"притягують\" до себе супровідні, відтінюють їхній периферійний, допоміжний характер, у той же час із допомогою залежних речень закріплюються центральні позиції основних речень, що є носіями провідного смислу (по відношенню до змісту супровідних речень). Якщо основні речення можуть вживатися без супровідних, то другі, відірвані від них, такої властивості не мають, їхнє існування можливе тільки на ґрунті основних, а за межами їхньої \"сфери впливу\" - і смислової, й синтаксичної - супровідні речення втрачають своє призначення. Співіснування основних і супровідних речень закріплюється їхнім семантико-синтаксичним об\'єднанням і утворенням на цій основі складних синтаксичних цілих. Ці складні синтаксичні цілі є закономірними регулярними утвореннями, зумовленими комунікативною спрямованістю повідомлень про дійсність (про конкретний предмет мовлення). Супровідні речення (або складні синтаксичні цілі, що виступають в аналогічній функції) слугують для розширення інформації опорного речення, її пояснення, аргументації, коментування, осмислення і т.д. Це зумовлює формування складних синтаксичних цілих відповідних різновидів.

1. Складне синтаксичне ціле з відношеннями розширення: В малому залі консерватори пройшли традиційні, десяті, читання, присвячені Д.Шостаковичу. Вони відбулися напередодні дня народження композитора в стінах, де Шостакович був студентом, аспірантом, викладав і виховав плеяду музикантів; Природно, у фільмі багато музики - Романа Леденьова: чистої, схвильовано \"рахманіновської\" в своїй основі, яка тактовно й не нав\'язливо вписується в екранну тканину; Відкрито новий міст над головним річищем. Це сталося через лічені секунди після того, як плавучий кран підхопив останній прогін і з ювелірною точністю опустив його на бетонні опори.