ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Синтаксис тексту → Дипломна робота


Для цього різновиду характерним є вживання утвору, іменованого відокремленою прикладкою. Вона представлена у першому й третьому фрагментах. Наші спостереження також свідчать: \"коли відокремлена прикладка відповідає семантиці іменного присудка, субстантивна група, вичленена з речення, легко усвідомлюється як окреме речення\"[47]. Порівняйте: Дисплей - це пристрій візуального відображення інформації; Ця непрофесіональна виконавиця-стюардеса, яку хтось із групи розгледів у аматорській виставі. Таке наповнення конструкції, іменованої відокремленою прикладкою, можливе тому, що вона виражає повідомлення про предмет, названий у попередньому реченні, й названім це мислиться спочатку достатнім, а потім, уже на новому змістовому витку, воно ще роз\'яснюється. Тобто ми хочемо сказати що відкремленою прикладкою вже вичленяється самостійна предикативна одиниця, котра виражає певну інформацію, яка \"дає привід\" для нового повідомлення - пояснювального. Змістове розчленування поєднується з пунктуаційним, а також з інтонаційним, наявність якого особливо помітна в разі порівняння відокремлених прикладок з невідокремленими, що утворюють ускладнену номінацію єдиного поняття (наприклад: дівчина-стюардеса; самобутньо й несподівано зіграла непрофесіональна виконавиця - стюардеса, яку хтось із групи розгледів у аматорській виставі).

Відокремлений компонент у четвертому фрагменті близький до розглянутих тим, що з його допомогою розкривається якась сутнісна характеристика предмета, про який мовиться. Можна перефразувати зміст, ним передаваний: Назва \"ксенобіотики\" означає \"чужі життю\". І тут спершу вичленовується одна предикативна одиниця, повідомляється факт (зростає число речовин, які називаються ксенобіотиками), і в нову змістову площину перемикає елемент тобто чужі життю, котрий пояснює, як треба розуміти, як тлумачиться слово \"ксенобіотики\". Трансформація речення полягає у випущенні відомих із попереднього речення компонентів, морфологічній співвіднесеності відомих і нових компонентів і в уживанні спеціального пояснювального сполучника. Ця трансформація зумовлена формуванням зв\'язного мовлення, лінійно-послідовною спадкоємністю змістових компонентів у тексті. Цікавим є в цьому відношенні другий фрагмент. Перша предикативна одиниця має всі ознаки семантико-синтаксичної самостійності: Ось чому я гадаю, що інтерес кінематографістів до роману \"І довше віку триває день\" віділлється в таку ж глибоку екранну оповідь лише в тому разі, якщо збереже айтматовську сув\'язь часів. Друга частина опиняється вже за межами цього речення, вона містить роз\'яснення з приводу того, що іменується айтматовською сув\'яззю часів. Це поняття належить до сфери індивідуального світовідчуття художника слова, воно виникло на певному ступені абстракції й увібрало в себе осмислення об\'ємного змісту. Тобто за невеликим мовним знаком, словосполученням, стоїть складний, об\'ємний мислений зміст, який, звичайно, присутній у свідомості того, хто пише (промовляє), і який визначає дальше розгортання тексту. Поповнення другого речення з урахуванням сказаного могло б, наприклад, дати такий варіант: Своєрідністю цього зв\'язку (айтматовська сув\'язь часів) є об\'єднання форм художнього світовідчуття, починаючи від легенд І до космічного погляду на героїв. У тексті ж цей зміст представлений тільки часточкою форми: від легенд до космічного погляду на героїв. Тому не в усіх випадках самостійність аналізованого речення перевіряється шляхом простого підставляння компонентів із попереднього речення. В таких більш складних ситуаціях важливо з\'ясувати контекстуальну закономірність нового повідомлення, рух, переходи змістів, розчленованість нової побудови на окремі змісти, підкріплювану інтонаційно-пунктуаційними засобами. Так, якщо в розглядуваному прикладі анулювати тире, змінити інтонацію, виключивши її завершальний елемент після слів айтматовська сув\'язь часів, то утвориться єдине найменування айтматовська сув\'язь часів від легенд до космічного погляду на героїв. Відбувається помітна семантико-синтаксична перебудова (від речення - до словосполучення), явно не на користь осмисленості речей, про які мовиться. Тобто таким чином ми порушуємо хід міркувань автора, тоді як виділення самостійної предикативної одиниці узгоджується з логікою викладу.

Обсяг відокремленої конструкції, природно, має певне значення у з\'ясуванні того, чи не є ця конструкція окремим самостійним реченням, та все ж цей аспект не основний. Головне - виявлення функціонально-змістової самостійності цього звороту й навіть слова. В книзі \"Речення і його відношення до мови та мовлення\" В.О.Зв\'ягінцев слушно підкреслює, що представником думки у мові є смисл. Із цього погляду \"зміст є ознакою речення, - якщо зміст наявний у послідовності слів і навіть в одному слові, є й речення, якщо немає змісту, то немає й речення\"[48].

Ця закономірність підтверджується тими випадками, коли в синтаксичній побудові відокремлюються слово або словосполучення, яке, здавалося б, є компонентом звичайного лінійного розширення речення. І в той же час він підкреслено обмежений (із допомогою тире, наприклад) від основної частини. Цей ком-позиційно-інтонаційний розрив створює нове змістове членування: перша частина осмислюється як самостійне повідомлення, затим самостійним постає й відокремлений компонент, бо з його допомогою виражається зміст, що базується на змісті першого, але обертає його вже в новий змістовий аспект. Розглянемо приклади: Сумніви переймали. Чи має право писати? Що до цієї історії іншим? А чи вона потрібна - як чужий досвід, хай і тяжкий, як урок?; Корабель доставив у Гавр 142 кубометри сибірської модрини - для відновлювальних робіт; Велика відповідальність тих, хто жив поряд, - відповідальність перед людьми, перед часом. Маліка Сабірова належить не тільки своїй сім\'ї, вона - частина спільного духовного багатства. Не можна про це забувати - нікому; Актор виростає з уміння трудитися - не з-під палиці, не за наказом, не з необхідності - з внутрішньої потреби своєї; Життя випробовує нас екстремальними ситуаціями, так само як і звичайним побутом. Іноді ми не витримуємо одного, іноді - іншого. А люди повинні залишатися людьми - за всіх ситуацій. В імя тих, кого ми любимо або любили. В ім\'я їхніх і наших ідеалів. Не підмінюючи цінностей справжніх і вічних минущими.

У наведених фрагментах є конструктивно можливим сполучення елементів у цілісні побудови, що не виявляють перервності в змістових зв\'язках і відношеннях: вона потрібна як чужий досвід; корабель доставив у Гавр 142 кубометри сибірської модрини для відновлювальних робіт; Не можна про це забувати нікому; Актор виростає з уміння трудитися не з-під палиці, не за наказом, не з необхідності - з внутрішньої потреби своєї; А люди повинні залишатися людьми за всіх ситуацій.