ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Журналістика. ЗМІ. Радіо. Преса. Телебачення → Публіцистична \"сміхотерапія\" на сторінках українських таборових часописів

Першим на захист національно-патріотичного духу став часопис \"Голос табора\", про який у короткому огляді \"Україна в таборі\" (1920) сотник Я.Ярема писав: \"Є тут сатиричні вірші, статті проти бездушності, зневіри й ледарства, проти опортунізму, пліток; є образи з польського полону, дотепні рисунки\"[16]. Справді, уже в передовій статті \"Наша програма\" К.Коберський оголосив відкриту війну \"всім егоїстичним інстинктам, бабському сплетнярству, моральному розкладові\", вважаючи, що тільки духовне єднання навколо часопису наблизить волю, саме ж видання стане тим \"тараном, яким розіб\'ємо твердиню філістра\"[17]. Окрім гострих статей, у виданні чимало віршованих, смішних і глузливих, творів (балада \"Гей, а, козак-українець...\" і \"Хто козак\" Героя, \"Писарські коломийки\", \"Дума про побіг трьох стрільців...\" Романа тощо).

Уже 15 грудня 1920 р. Пресова кватира при Українській Бригаді в Німецькому Яблонному продовжила попереднє видання під заголовком \"Український стрілець\" (орган українського стрілецтва на чужині); завданням своїм редакція поставила бути \"дзеркалом, висловом та провідною зіркою для збірного життя і перебування на чужині стільки тисячної української армії, томленої одною одинокою великою тугою і сповненої одним одиноким бажанням якнайскоріше знайтись знову на вільній рідній землі - на своїй визволеній з ярма Україні\"[18].

Наступний часопис \"Український скиталець\" супроводжував військову еміграцію у Ліберці, Йозефові і навіть Відні. У редакційному зверненні до читацького загалу колегія так обгрунтувала мету видання: \"Хай знають діти, чим батьки їх помилились, але най знають те, чому в[они] помилились, не кидають каменем в той бік...\"[19]. Досить широким постає діапазон матеріалів, які тут друкувалися: від рубрик \"З життя-буття в таборі\", \"З визвольної боротьби\", \"З листків слави\", \"З рідного краю\", \"Зі скитальщини\", \"Про вічную пам\'ять\", \"Бібліографія\" - до \"Стрілецької сторінки\", де вміщувалися матеріали побутово-морального плану за підписом \"Ваш Мусій, стрілець\", чи художніх спроб гумористичного спрямування (наприклад, пародійна п\'єса \"Як українські борці діставалися до неба\" Я-а, місцевий гімн \"Пісня таборитів-лісовиків\" з Ліберця\", \"Пісня \"безвартних гайдамаків\" в таборі в Ліберці\" тощо).

До цих видань УГА в Чехії слід додати і неперіодичний журнал \"Бомба\", що мав стати у нагоді \"реалістам й гімназистам та всім іншим школярам - таборовим нуждарям\", обравши за ціль \"громить людську глупоту, служить правді, добру, честі, з лиця неньки-землі знести всю глупоту - весь кукіль\". У будь-якому разі, підпорядковуючи свою загальну працю в чеських таборах єдиній ідеї - підтримці національно-державного авторитету, жодне видання не забувало про випробувану зброю - \"шпильку\", повчальну бувальщину, іронію, народний дотеп, пародію, сатиру.

Минуть роки. Наприкінці Другої світової війни поза батьківщиною опиняться кілька мільйонів українців, доля яких пов\'язана з таборами для переміщених осіб на терені Німеччини й Австрії. Попри ці несприятливі умови вони не втрачали оптимізму, тому логічною стала поява сатирично-гумористичної преси, котра викликала усмішку, самокритику, змушувала пильніше придивитися до себе, пожартувати над загальними вадами і врешті знайти оптимістичний вихід у буденних проблемах. \"Алектор\" (Гіршберг, 1945 - 1946), \"Блазень\" (б.м., вірогідно, Новий Ульм, 1946) , \"Грім\" (Байройт, 1946), \"Джміль\" (Коріген, 1946), \"Запроторений комар\" (Мюнхен, Ельванген, 1946 - 1948), \"Їжак\" (Ельванген, 1946), \"Колючки\" (Ганновер, 1946), \"Кропило\" (Гіршберг, 1946), \"Цвіркун\" (Ванген, 1947), \"Лис Микита\" (Мюнхен, 1947 - 1949), \"Оса\" (Фюссен, Мюнхен-Фельдмогінг, 1945 - 1948), \"Проти шерсті\" (Ляндек,1946 - 1947), \"Самохотник за Дунаєм\" (Кляйнкец, 1950), \"Хрін\" (Корнберг, 1946) \"Фарисей\" (Гіршберг, 1947) - звісно, такі глузливі назви могли мати лише видання, котрі містили карикатури, гротескно зображали вади і прагнули до мудрого порозуміння з суспільністю. Вони засвідчили, що українці за будь-яких обставин не позбулися щирого сміху, дошкульного жарту, а прицільна й лікувальна \"бджолина отрута\" знаходила ті невигойні морально-духовні і національно-політичні \"слабинки\", що потребували цієї своєрідної народної \"сміхотерапії\".

Чимало подібних прикладів знайдемо на сторінках українських видань на чужині. Серед них і журнал \"Блазень\", який одразу вражав свідомою прихованістю й зумисною загадковістю. Авторам куплетів, фейлетонів, \"новітнього фольклору\", \"енцикльопедичних довідок\", хроніки БЛАПТА (Блазенської поштово-телеграфної агенції), оголошень вдалося вжитися у відповідні образи: М.Поперека, Пущадла, Панька Кабиці, Той-Самого, Підманила, В.Римоклея. Вважаючи появу \"блазенства\" фактом досконалим, хоч і не для всіх приємним, творці журналу вказували на свою непогрішну мудрість: \"Не збираємося одбивати хліб насущний, як не заздримо на лаври \"народних трибунів\", \"признаних авторитетів\", \"законних репрезентантів\" і прочих-інших демагогусів - хай собі, кожен по-своєму, дуріють... З нас вистачить із подостатком, щоби вчасно смикнути за поли кожного з них, котрий очевисто забрешеться...\"[20].

1 квітня 1947 р. \"на чужині\" вийшло перше й останнє число \"одноднівки гіркого сміху\" під назвою \"Люшня\". Пояснюючи дотепну назву, її творці обіграли свій вибір так: \"Люшня - частина воза, якою при нагоді можна проїхатись по голові сусіда. Отже засіб брутальної аргументації при вирішуванні спорів у примітивів\", тож журнал створювався саме для того, аби отверезити розпалених \"наших запроторених земляків\". Тут і лірика Прокопа Окопа, й етюди Євгена Череваня, Пилипа Колючки, Гіякинта Вишиваного, оповідання Іринея Відьми, фейлетон \"Хожденіє Марка Неповторного\" (із підзаголовком \"Політвиховання\") Данила Тихого, й численні карикатури свідчили про наміри редакції розбурхати \"плюсполітичне\", \"плюспатріотичне\", \"плюсреволюційне\" таборове середовище, щоб воно придивилося до свого обличчя, зауважило негативні зміни чи похибки. Небезпідставно \"Люшня\" відзначала: \"... Невже всі ми, позбавлені вітчизни ізгої, у таборах на ласкавому хлібі, цьковані на приватках авслендри, непевні завтра діпісти, словом, громада у стані найгрізнішої небезпеки, - а все ж одночасно і притаєна єдина надія нашого многострадального народу на рідних землях - не примітиви, коли в нас є те, що власне, на жаль, є: 9 партій, два уряди, близько 40 міністрів, східняки й галичани, православні й уніяти або католики й схизматики, новоспечені таборові аристократи й плебеї і т.д., і т.д. Хіба ж можна тут кого переконати небрутальним аргументом?\"[21].

Загалом усі ці політичні, державні, національні й духовні \"болячки\" постійно знаходилися під прицілом всієї таборової преси - видань інформаційних, літературно-мистецьких, партійних, освітніх, студентських, релігійних тощо. Але головну критичну роль виконувала, безумовно, сатирично-гумористична преса, чиє жало завжди знаходило необхідні факти, деталі, прояви, вислови, гідні загальнотаборової розмови, осуду чи кпину.

Так, двотижневик сатири, карикатури і гумору \"Комар / Їжак\" (Мюнхен, 1947 - 1949) попереджав, що \"Сміх - це здоров\'я\", а тому для переконання в цій великій життєвій істині варто було передплатити і прочитати саме цей журнал. Водночас редакція наголошувала: \"На рідних землях порівнювали моє жало до операційного лянцета хірурга. І зовсім правильно, бо причинитися, в міру моїх скромних сил, до оздоровлення нашого національного організму - це ж було, є і буде моє єдине завдання. Нехай же буде потіхою для противників (і втіхою для прихильників) те, що навіть найбільш болючі операції я переводитиму на весело...\"[22].