ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...


У травні 1927 року ця газета саме так поставила проблему у статті \"Рибний промисел у загоні\"

Отже, виконуючи вказівку ЦК партії про курс на кооперацію \"дрібнобуржуазного виробника\", газета так висвітлює стартову позицію проблеми:

\"Погано те, що рибалки темні й неорганізовані, кооперація серед рибалок розвинена слабо... Рибальський ринок знаходиться цілком в руках у приватника\".

Висновок - по суті партійна вказівка:

\"Треба кооперативно-громадським організаціям Маріупольщини виступити єдиним фронтом проти приватника. Треба допомогти рибалкам і тим самим зміцнити рибне господарство. (1927 р., 17 червня).

В журналістиці, відповідальній перед суспільством, а не перед ЦК партії, такий імператив (\"треба виступити єдиним фронтом\") звучав би неприродно: газета не може в умовах демократії давати громадянам вказівки, що і як вони мусять робити. Наведений приклад якраз і показує протиріччя в діяльності ЗМІ того часу. З одного боку, пресі була заздалегідь відведена роль \"гвинтика\" у величезному механізмі партійного керування суспільством. З іншого, оскільки нова влада проголосила своє правління найвищою формою демократії, необхідно було зберігати певні ознаки уваги до волевиявлення трудящих. Врешті формула була знайдена: партія окрім визначеної для неї Марксом у відповідному \"Маніфесті\" ролі провідника в маси ідей марксизму перебрала на себе роль висловлювача народних сподівань, акумулятора народного досвіду і керманича до мети, яку вона ж сама щоразу визначала. Народові дозволялося в межах проголошеної верхівкою політики виявляти свою ініціативу задля кращого виконання прийнятих за нього рішень.

Але у 1927 році такий баланс ще не було знайдено. Втім, досвід поволі нагромаджувався, у тому числі й у справах газетярських. Відновлена економіка з елементами госпрозрахунку та ринкових відносин вимагала від керівних органів партії постійно і наполегливо вдосконалювати форми і методи роботи - і пресі у цих планах відводилася одна з провідних ролей.

У чому не можна відмовити авторам вказаних матеріалів, як і багатьом їх сучасникам-газетярам, так це у щирості спроб вкласти й свою цеглину у підмурок нового суспільства - царства трудящих, в прагненні зайняти своє місце у робітничих лавах.

Цікаво, як далі харківські \"Вісти...\" продовжували тему рибальських кооперативів. Через п\'ять днів після виходу проблемної статті, 22 червня, тут з\'явилася оглядова стаття \"Рибна справа на Україні\", в якій було викладено історію питання, висвітлювався досвід успіхів та невдач у попередніх спробах організувати працю рибалок по-новому. Ще три дні пізніше газета надає слово спеціалістам з рибальства та торгівлі нею: \"Рибальський кооператив і ринок\" (25 червня), а наступного дня подає свіжу інформацію, що підтримує обраний газетою напрямок на розвиток кооперації. Врешті, всі зусилля газети (які не могли бути сепаратними, а включалися в контекст втілення в життя політики партії у цьому питанні) привели до прийняття кардинальних рішень по перебудові роботи, прийнятих на республіканському рівні кооперативними органами.

Інший приклад участі ЗМІ у проведенні в життя політики партії стосується дуже актуальної під час непу проблеми зниження цін на приватному ринку. \"Вісти...\" піднімали цю тему, наприклад, у номерах за 11, 17, 22, 23, 26 березня, 6, 11 квітня, 11 травня, 15 червня і далі. Як відомо, частиною політики партії з цього питання було роз\'яснення населенню причин завищення цін приватниками - та налагодження громадського контролю за необгрунтовано високими цінами на окремі товари.

Зазначимо, що ціла низка згаданих публікацій є, за своєю суттю, пропагандою, тобто напівправдою. Всі матеріали написані з однієї позиції: за негайне створення кооперації. Це нагадує дії недолугого учня, який замість пошуку рішення задачки з арифметики підганяє дії під відповідь у кінці підручника. У даному випадку такою \"відповіддю\" були вказівки партії - об\'єднувати одноосібників, створювати кооперативи, притискати \"дрібнобуржуазний елемент\" як класового ворога.

Водночас відзначимо у наведеному прикладі й певні риси \"кампанійщини\" - родової хвороби громадського життя, жорстко контрольованого і керованого з центру. Приходила вказівка - її відробляли. За нею надсилали іншу - всі мобілізувалися на віконання нового завдання, забувши про попереднє. Про це свідчить різке зменшення кількості, та й наступальності згадуваних матеріалів у травні й червні порівняно з березнем.

Показово, що жодного слова з висвітлюваного питання не було надруковано з протилежною думкою: навіть сумнівів у правильності рекомендованих дій не було допущено. А це загалом виходить за межі поняття про демократичне обговорення актуальних проблем розвитку суспільства - адже протилежній стороні не дали слова у цій пресі, і інакомислячі не мали власних газет для відстоювання своїх позицій. Зате логіка подібних дій висвітлює зміцнення в громадській думці тоталітаристського розуміння непогрішимості верховної влади та трактування преси лише як інструмента проведення цієї волі в життя.

Великий поворот 1929 року зробив непохитною цю істину на 60 років. Партійно-радянська преса України стала активним чинником і водночас жертвою створення спочатку тоталітарного суспільства, а потім і культу особи Сталіна.

Один з наслідків цього процесу - за оцінкою А. Животко - \"широке розгорнення ліквідації всіх (друкованих - авт.) органів, що крізь совєтську дійсність змагали до збереження чистоти української мови і розвитку української культури, письменства, науки.

Був це час, коли прозвучали постріли Хвильового і Скрипника. А за ним довга низка визначніших журналістів, письменників, наукових робітників та громадських діячів іде до північних концентраційних таборів і на смерть\".