ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...


\"Заробітна платня зараз не абсолютно низька (? - авт.). Вона не задовольняє не тому, що робітник отримує, наприклад, 40 а не 80 карбованців, а тому, що за ці сорок карбованців робітник не зможе купити стільки продуктів, щоб задовольнити його потреби\".

Надмірна ускладненість речення, адресованого аудиторії з невисоким рівнем освіти, свідчить про недостатню професійну підготовку газетярів.

Отже, внаслідок запровадження комплексу жорстких і термінових заходів у руслі нової економічної політики у 1923-1924 рр. почалося неупинне підвищення якості та кількості партійних та радянських газет. Це відбувалося шляхом \"максимального сближения между нашими газетами и рабоче-крестьянской массой\" - спочатку через посилене друкування листів з місць, потім через вилучення постійних авторів з числа дописувачів, і врешті через створення все більшої кількості робітничих та селянських кореспондентів. В кінці 1923 року газета \"Вісти Всеукраїнського Виконавчого комітету радянських робітничих, селянських та червоноармійських депутатів та виконкому Харківщини\" відзначала:

\"Письма с мест отличает точное видение местных проблем, прямота в их постановке, настойчивое стремление с помощью газеты их решить\".

Редакції, виконуючи пряму настанову партії, в цілому пішли шляхом всебічного розширення авторського активу. Яскравий приклад: в газеті \"Вісти...\" замітки почали закінчувати так: \"Прочитали? Напишите и вы о себе\".

Газети дають конкретні завдання своїм добровільним помічникам - а це на той час було нове явище в журналістиці. З\"являється навіть, за аналогією з неологізмами \"комсомолія\" та \"піонерія\" термін \"робкорія\", тобто маса дописувачів з числа робітників промислових підприємств.

Час відновлення мирного життя після громадянської війни почав змінюватися на період прискореного розвитку СРСР, час масового трудового ентузіазму та надексплуатації людини державою. Одним з найефективніших засобів створення цієї хвилі загального піднесення були саме газети. Партія покладала велику відповідальність за стан справ у містах і районах на обласну й місцеву пресу. А вказаний шлях до виконання цих настанов предбачав створення армії робсількорів. Їх підтримували, почасти через дійсно обгрунтовані виступи на газетних шпальтах з діловими пропозиціями, відвертою критикою - але почасти через острах опинитися серед ретроградів, ворогів народу, які \"затискають\" пролетарську критику з місць.

Тому повідомлення робсількорів подавалися, часто невиправдано, як неспростовна інформація, зміст якої не підлягав сумнівам чи критиці. Вказані в них факти відразу виносилися на розсуд громадської думки. Дії робкорів партійні комітети координували з діями інших органів пропаганди. Так, у театрах проходили судові засідання над \"зажимщиками критики\", їх дошкульно висміювали агітбригади - але історія не зберегла фактів висміювання авторів упереджених або принаймні необ\'єктивних заміток в газетах.

Підтримка цього громадського руху була офіційно проголошеною політикою партії, не дотримуватися її було неможливо і навіть небезпечно, адже він означав втілення в життя одного з заповітів Леніна про те, що в будь-якій газеті \"на каждые 5 пишущих\" має бути 50 або 500 дописувачів з числа робітників і селян.

В такій обстановці фактичної безвідповідальності й безкарності робсількорів - у керівників підприємств, організацій, у широкої аудиторії складалося викривлене розуміння соціальної ролі і завдань преси, надмірний острах перед критикою в газеті, ставлення до друкованого слова, як до \"істини в останній інстанції\".

Робкори і надалі нерідко підписували свої статті псевдонімами: \"Зоркий глаз\", \"Бдительный\". В певних випадках, якщо автор викривав дійсно злочинні або соціально небезпечні факти, це було виправдано - але в подібних викривлених умовах виступи під псевдонімами давали змогу безкарно розправлятися з чесними працівниками. Згодом організоване таким чином надходження інформації навіть наблизилося до масового писання доносів - сумної реалії сталінсько-беріївської епохи.

Рух робкорів, сількорів, юнкорів викликав неоднозначну реакцію суспільства. Те, що будь-який напівписьменний автор критичної замітки ставав, \"за класовим принципом\", вище кадрових працівників, ставав хазяїном ситуації, викликало незгоду з боку \"зажимщиков критики\", які нерідко були праві по суті - але програвали конфлікт саме \"з політичних міркувань\". Здоровий глузд та економічні вимоги відступали перед логікою класової боротьби.

В ході Всеукраїнської партійної наради про роботу на селі питання про сількорів постало несподівано гостро, підняли його і сількори, і ті, хто закликав їх до порядку. Партійним комітетам довелося переконатися, що рух цей може вийти з-під контролю, а цього влада не могла допустити ні за яких обставин.

Розпочалася перебудова робсількорівського руху: від масових, але стихійних виступів партійні комітети та редакції перейшли на початку 1930-х років до створення всеросійських та всеукраїнських організацій робсількорів.

Лишається враження, що організатори цього руху поступово опановували його масштаби та дієвість, а з самого початку не сподівалися на справжню масовість. У кінці 1924 р. \"Вісти...\" повідомляють: \"Наша пресса стала действительно массовой прессой, в ней принимают участие десятки тысяч рабочих и крестьян...\". Через десять років рахунок ітиме на сотні тисяч, а в цілому по СРСР - на мільйони.

Зміцнення позицій робсількорівського руху вимагало, в умовах диктатури пролетаріату, прийняття жорстких рішень партії. Вже згадуване положення, згідно з яким особи або установи про дії яких йшлося у пресі, були зобов\'зані у найкоротший термін часу на сторінках тієї ж газети дати ділове фактичне спростування або вже вказати про виправлені недоліки та помилки, а в разі, якщо таке спростування або посилання не з\'явиться, революційний трибунал порушує справу проти названих осіб чи установ - було дуже потужним елементом диктатури партії, але воно розбестило партійну пресу почуттям безкарності й захищеності за будь-яких умов, і це перебування \"під парасолькою\" стало родовою її ознакою на наступні сімдесят років. Лише повалення монопартійної влади на початку 1990-х змусило пресу опинитися віч-на-віч з реальними проблемами суспільного життя, ринкових відносин, політичної боротьби не з уявними \"ворогами народу\", а з реальними політичними суперниками.

Фактично спростувань в газетах було дуже мало, і лише в перші роки руху. Ті, кого розкритикували, вважали за краще каятися та давати обіцянки, аніж входити в тяжкі розслідування з авторами, за якими незмінно була підтримка партійного та будь-якого іншого начальства. Тому в газетах з\'вляються нові рубрики \"Отклики на статьи и заметки\". В 1925-1926 рр. у харківському \"Вестнике...\" матеріали під такою рубрикою друкувалися приблизно один раз на тиждень.

Особливе становище було у сільських кореспондентів. Рівень грамотності та політичної свідомості на селі був незрівнянно нижчим, аніж у промислових центрах, прошарок членів партії - критично тонким, партійні організації в більшій мірі перебували під впливом місцевих інтересів. Водночас СРСР, як країна на той час переважно аграрна, залежала більше від селян, аніж від пролетарів.