ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Журналістика. ЗМІ. Радіо. Преса. Телебачення → Особливості дитячих телевізійних програм на українському телебаченні

Якщо прислухатися до думки керівників телекомпаній, то рекламу в дитячих програмах може дозволити. Але вона не може бути довгою, а її тематика та форма мають бути чітко прописані в законі. Наприклад, під час дитячого ефіру не повинна рекламуватися нездорова їжа з підвищеним вмістом жирів, солі й цукру, що вже заборонено в деяких європейських країнах. Має контролюватися зміст роликів. Зокрема, вони не повинні напряму провокувати дитину на купівлю чогось чи на те, щоб діти вимагали від батьків такої купівлі. Також у рекламі має бути заборонено експлуатувати довіру неповнолітніх до батьків, учителів чи інших персон, що користуються авторитетом. Абсолютно нормальною є реклама дитячого харчування, одягу, парфумерії чи книжок для дітей.

Зараз може скластися ситуація, коли телеканали почнуть чітко дотримувати зобов\'язання стосовно дитячого мовлення, але в ефірі демонструватимуть лише передачі західного виробництва. Ця тенденція стає традиційною для багатьох всеукраїнських каналів вже сьогодні.

Вітчизняним виробникам мультфільмів та передач важко конкурувати з закордонними мультсеріалами та \"дитячим продуктом\", який діти зараз можуть побачити по супутниковому телебаченню чи по Інтернету.

Кошти на створення якісного телепродукту можна було б одержати за рахунок реклами, як це робиться під час трансляції дорослих передач. Але переривати дитячі передачі рекламою заборонено законом. Під такі програми важко знайти спонсорів, тому дитяче телебачення – малобюджетне.

У компетенції влади урегулювати питання засилля західної дитячої телепродукції, шляхом обмеження її випусків на вітчизняному телеекрані. Одночасно з впровадженими мірами, необхідно стимулювати виробництво власних конкурентоздатних дитячих програм. У такому випадку держава мала б забезпечити фінансову підтримку для компаній, що створюють такі передачі, або відмінити норму закону стосовно реклами.

Ця заборона формальна і її елементарно можна обійти. Скажімо, ділити програму на дві автономні частини, і ставити рекламу в кінці першої частини й на початку другої. Але дитячих програм немає не тільки тому, що існує заборона на рекламу. Якщо цю норму приберуть, то не одразу всі зацікавляться дитячим телевиробництвом. Воно повинно бути конкурентоздатним.

Можливо вдасться змінити ситуацію, лише спираючись на щойно ратифіковану Європейську конвенцію про транскордонне телебачення. Відповідно до якої, якщо тривалість трансляції програми для дітей сягає тридцяти чи більше хвилин, переривання рекламою дозволяється. Сьогодні існує законопроект №3081 \"Про внесення змін до Закону України \"Про рекламу\" (щодо приведення у відповідність до Європейської конвенції про транскордонне телебачення)\", але він нажаль й досі не вступив у дію. [49]

Вироблення критеріїв, за якими може здійснюватися контроль над змістом телепередач, сьогодні є головним питанням сучасного дитячого телебачення. Розглядаючи це питання, ми стикаємося з відсутністю єдиної концепції дитячого віщання, де чітко була б сформульована мета, визначені головні напрямки діяльності, принципи, за якими повинне будуватися сучасне дитяче мовлення.

Відродження дитячого телебачення на новому етапі повинне вказувати суспільству на те, що за допомогою телепрограм власного виробництва, підростаюче покоління зможе сприймати цінності вітчизняної культури, що формують у дітях повагу до рідної мови та українських традицій.

Програма мінімум в вирішенні цього питання - покарання телеканалів за невиконання своїх зобов\'язань. Вироблення державою діючих норм контролю, та розглянення питання щодо заборони на рекламу. Програма максимум - створення спеціального дитячого телеканалу. Але деякі експерти скептично ставляться й до появи дитячого телеканалу (немає джерел фінансування), і до створення суспільного мовлення (сьогодні неможливо перестрибнути прірву між розмовами про нього і практичними діями). Але сьогодні навіть спонсорство дитячого супутникового каналу потребує величезних коштів. Крім того, поширення його через супутник - це дуже невелика аудиторія. Тільки якщо його примусово включити до пакету програмної послуги, тоді воно може бути ефективним. Але платити за поширення в кабелі супутникового телеканалу, власники не здатні, бо це фінансово не вигідно.

В Україні на супутнику і в кабелі транслюються переважно російськомовні дитячі канали і програми. Зокрема Viasat у пакеті \"Сімейний\" пропонує для дітей канали Cartoon, Network, Kids Co та \"Дитячий\", а в пакеті \"Престижний\" додається ще Jetix та Nickelodeon. На \"Волі\" окрім Jetix, Cartoon, Network, Nickelodeon є ще \"Детский мир\", \"Теленяня\" і Baby TV. \"Дитячий пакет\" Maximum TV складається з чотирьох каналів: \"Школьник ТВ\", Nickelodeon, Jetix Play, \"Теленяня\". Той, хто користується поки що безкоштовним супутником мовленням, більшість із цих каналів не побачить, хіба що канал Jetix.

Нині в питанні розвитку дитячого мовлення вся надія фактично покладається на державу, яка не повинна керуватися тільки принципом \"вигідно - невигідно\", як це роблять комерційні структури. А держава в свою чергу не має стратегії розвитку національного дитячого мовлення й обмежується розміщенням держзамовлень. Механізмами, за якими розміщується державне замовлення для державних ТРК, не передбачено можливості залучення зовнішніх виробників. Щоб залучати до держзамовлення, приміром, незалежні продакшни, треба перебудувати фінансово-правову й організаційну системи державного телебачення. З іншого боку, держава жодного разу ще не профінансувала держзамовлення в повному обсязі: є великий державний борг перед Першим національним та обласними ТРК, які виготовили телепродукцію, але кошти на це так і не надійшли.

ВИСНОВКИ

У бакалаврській роботі ми проаналізували основні змістовно-тематичні пріоритети в створенні дитячих програм, розрахованих на різні вікові категорії. Визначення певних типів аудиторій, окреслення їх характерних ознак, безумовно, сприяє ефективності діяльності ЗМІ. Дослідники у сфері дитячої педагогіки і психології виявили кілька стійких вікових особливостей у поведінці дітей, що характеризують їхній телеперегляд. Переваги у телевізійному уподобанні дітей змінюються кожні три роки, відповідно до її дорослішання (раннє дитинство – до 3 років; дошкільний вік – від 3 до 6 років (іноді до 7 років); молодший шкільний вік – від 6 до 9 років; молодший підлітковий вік – від 9 до 12 років). Дослідження дитячої аудиторії показує гіперактивність медіаспоживання неповнолітніми телевізійного продуктку, і визначає її як окремий сегмент серед потенційної цільової аудиторії українських телеканалів.