ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Журналістика. ЗМІ. Радіо. Преса. Телебачення → Чорнобильська катастрофа: особливости висвітлення в друкованих ЗМІ

2.3 Аналіз публікацій з приводу закриття Чорнобильської АЕС

До 2000 року публікацій про Чорнобильську АЕС вкрай мало. Цього року, як було вже зазначено, ми можемо помітити сплеск кількості публікацій, що пов\'язано з повною зупинкою роботи електростанції. О 13 годині 15 хвилин 15грудня 2000 року відбулася ця визначна подія(закриття останнього енергоблоку), яка викликала нечуваний інтерес до проблеми наслідків Чорнобильської катастрофи і сприяла написанню відразу багатьох матеріалів на дану тему.

14 грудня 2000 року в газеті \"Українське слово\" надруковане інтерв\'ю з Володимиром Шовкошитним, президентом міжнародної організації \"Союз Чорнобиль\". Він розповідає про діяльність своєї організації. У даному випадку про Чорнобиль кажуть більш чесно. Окрім того звертаються і до інших, а не тільки до екологічних, проблем, пов\'язаних зі станцією: \"Якщо прогнозований дефіцит електроенергії ще можна буде погасити за рахунок режиму економії, реконструкції теплових електростанцій, то як бути із питанням працевлаштування і компенсацій? У Славутичі працюють 30 тисяч людей\"; \"Поки ЧАЕС працювала, увага міжнародної громадськості була прикута саме до її екологічної загрози. Відповідно надходила і допомога. А тепер, із закриттям ЧАЕС 15 грудня 2000 року, Україна залишається наодинці з цією проблемою\" [13, с. 6].

До того ж ми знаємо, що за радянський період трагедію показували як ту, що вразила весь СРСР, і не бралися до уваги конкретно негаразди України (УРСР). Після 1991 року навпаки – наслідки катастрофи саме в Україні абсолютизувалися, чому сприяли патріотичні віяння, отримання незалежності тощо. У даному ж матеріалі Україна не виступає, як егоїст. Тут звертають увагу і на проблеми світової спільноти, і конкретно на проблеми Росії: \"От, наприклад, у Росії, та й у нас, намагаються \"обрізати\"Чорнобильські програми. І ми, звертаючись до посольств тієї ж Росії в усіх країнах, де мешкають ліквідатори, намагаємося не допустити зменшення їхнього соціального захисту\" [13, с. 6].

У виданні \"Урядовий кур\'єр\" ми можемо спостерігати відразу кілька публікацій за кілька днів на ту ж тему – тему чорнобильської катастрофи. Таку цікавість журналістів видання до проблеми також викликало припинення роботи станції.

Перший з цих публікацій – репортаж Дмитра Олтаржевського \"Безробітний атом\", надрукована в день закриття – 15 грудня. У своєму матеріалі автор торкається не тільки екологічної точки зору, хоча є й така, а і економічної: \"Залишаючи станцію, я вкотре звернув увагу на бетонний моноліт п\'ятого енергоблока, будівництво якого зупинилося після аварії 86-го. Він був готовий майже на 90 відсотків. Залишалося лише завантажити ядерне паливо і запустити реактор. А нині блок, в який було вкладено сотні мільйонів доларів, перебуває у жалюгідному стані, його обладнання розтягли по кутах. Хто може дати стовідсоткову гарантію, що така сама доля не спіткає три інших, ще укомплектованих його родичів?\" [14, с. 2-3]. Автор наводить можливі версії використання ресурсів ЧАЕС без загрози для людей і середовища: \"Пам\'ятаю, колись пропонувалося створити на основі енергоблоків ЧАЕС паро-газову станцію. Яка різниця, чим нагрівати воду, щоб пар потрапляв на лопаті турбін і виробляв електроенергію. Відтак і енергетичні потужності можна було б зберегти для нашої держави, і працевлаштувати персонал станції, що також нині є величезною проблемою\" [14, с. 3]. Автор говорить про неприпустимість використання зони відчуження в якості міжнародного кладовища відходів, і з ним не можна не погодитись, оскільки це буде \"величезний моральний тиск на українців, що пережили найстрашнішу радіаційну катастрофу\" [14, с. 3].

У замітці \"Чорнобильську АЕС закрито\" від 16 грудня 2000 року (наступного дня від попередньої) також торкаються економічного боку питань, але при цьому абсолютно не чіпають екологічний. Якщо взяти до уваги, що читачі переглядали матеріал \"безробітний атом\", то замітка не дає жодної нової інформації, окрім певних цифр: \"За оцінками фахівців станції, одні тільки витрати, пов\'язані з закриттям ЧАЕС, становитимуть протягом найближчих 15 років щонайменше півтора мільярда доларів\" [15, с. 1].

\"Чорнобильський фактор: єдино правильне рішення\" дає нам детальний аналіз наслідків Чорнобильської катастрофи у сфері міжнародних відносин. \"У роки незалежності Україна послідовно виконувала вимоги МАГАТЕ щодо експлуатації та контролю безпеки на атомних електростанціях. На реконструкцію системи контролю діючого третього енергоблоку ЧАЕС український уряд витратив 264 млн. доларів. Однак уряди індустріально-розвинутих країн дедалі настійливіше вимагали повного закриття атомної станції\" [16, с. 6]. Автор показує, наскільки положення України є залежним від цих 5-ти відсотків електроенергії, і наскільки закордонні спостерігачі на це не зважають. З одного боку автор має рацію – наскільки нам тепер, 8 років потому, відомо, країни, які вимагали закриття станції так і не виконали своїх зобов\'язань – не надали кошти на будівництво інших, екологічно-безпечних станцій, що покрили б витрати електроенергії. Тому таке агресивне ставлення їх до Українського уряду було невиправданим. З іншого боку автор не враховує той момент, що для Українців ЧАЕС несла таку ж загрозу, як і для громадян інших держав.

\"Закриття ЧАЕС – це аварійний захист планети\" – стаття учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а точніше не стаття, а уривки з його книги \"Атомний синдром Чорнобиля\". Тут автор дає оригінальну думку про роль ЗМІ у висвітленні наслідків катастрофи, якої ми не помітили в жодному попередньому матеріалі: \"Та, пам\'ятаю, пройшло лише кілька тижнів з того жахливого атомного самоудару не тільки по начинці четвертого блока, але й по \"начинці\" нашого мозку, як самодіяльні, і перш за все, відомчі цензори знову взялися за старе. Вони терміново з грифом \"блискавка\" розсилали циркуляри стосовно того, про що можна писати з проммайданчика Чорнобильської АЕС, а про що – анітелень\" [17, с.1]. Автор пояснює \"цензуру\" тим, що деякі представники влади заробляли на трагедії гроші: \"Чи не тому тоді, у перший рік постчоннобильських публікацій, читачі так і не дізнались про \"моральних уродів\" різного роду, котрі хотіли нагріти руки на загальнонародній біді. ІЙ, до речі зазначити, добряче таки нагріли – з 130 мільярдів доларів, які Україна вже витратила на подолання наслідків \"трагедії сторіччя\", повідомляла преса, чимало грошей поприлипало до злодійських кишень\" [17, с. 1].