ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Журналістика. ЗМІ. Радіо. Преса. Телебачення → \" Заголовковий комплекс на сторінках газети \"\"Запорізька Правда\"\"\"

По-перше, основне призначення заголовка в газеті полягає в тому, щоб зацікавити читача, залучити його увага до опублікованого матеріалу.

По-друге, заголовок призначений у короткій формі викласти зміст статті (повідомлення) або виділити найбільш важливі факти.

По-третє, заголовок повинен переконати читача, вселити йому основну ідею опублікованого матеріалу.

Розділ 2. ПОНЯТТЯ ЗАГОЛОВКОВОГО КОМПЛЕКСУ

2.1 Суть заголовкового комплексу

Заголовковий комплекс — єдина система рубрики, заголовка, підзаголовка й ліда матеріалу як багатоступінчасте уведення читача в основний текст.

Саме \"жовта\" преса зробила заголовкові комплекси ще наприкінці XIX ст. особливим оформлювальним елементом. Також вона першою звернулася до експлуатації такої особливості заголовкових комплексів, як функція сигналу значимості матеріалу. Інформативні заголовки з однаковим успіхом використовуються й у \"жовтій\", і в якісній пресі. Однак у зв\'язку зі специфікою масових газет їхні інформативні заголовки мають певні відмінності. Саме помітне — оформлювальні [3, c. 41].

У практику ввійшли дезінформаційні заголовки наступних підвидів:

  • Внетекстуальні заголовки. Вони зв\'язані не з конкретним текстом матеріалу, а скоріше із внетекстовою ситуацією, що є більше цікавою, у порівнянні зі змістом тексту.

  • Заголовки, що являють собою один із тез публікації. На відміну від змістовних заголовків якісної преси, бульварні заголовки намагаються не видавати всю суть історії, а лише привертають увагу якою-небудь деталлю.

  • Заголовок, що представляє собою пряме перекручування, підтасування фактів, що втримуються в тексті [2, c. 229-230].

Носієм істотних ознак оформлювального стилю того або іншого видання виступає його заголовний комплекс — певна сукупність літературних і графічних засобів і прийомів, що дає читачеві попередні відомості про зміст номера й окремих матеріалів (публікацій).

Газетний номер складається з безлічі самостійних публікацій, дуже різних по призначенню, обсягу, тематиці, жанрам, авторству, адресованості й іншим інформаційним характеристикам. Не підкреслити їхньої своєрідності не можна, а виходить, і не можна обійтися тільки заголовками й підзаголовками, тобто назвами матеріалів і їхніх частин. Потрібна й значеннєва й графічна диференціація заголовкових засобів у рамках смуги, номеру.

За допомогою заголовних засобів загострюється увага читача на матеріалі. Сам характер змісту й форми газети спричиняється неоднорідну, багатоелементну структуру її заголовної частини. Заголовок і підзаголовок доповнюються іншими елементами: рубрикою, вставкою й т.д.

Значною мірою варіації створюються й за рахунок зорових компонентів — графічних засобів, і прийомів: розмаїтості шрифтового набору, активного використання всіляких образотворчих елементів, лінійок, прикрас, різних композиційних і кольорових рішень. Але заголовна частина в періодиці служить не тільки цілям поділу, диференціації матеріалів, але й цілям їхнього об\'єднання [4, c. 202].

Виростаючи з конкретного змісту конкретного видання, заголовний комплекс несе в собі й головні типологічні характеристики цього видання. Вони стають вихідними при визначенні конкретної моделі заголовного комплексу даного видання: вибору найбільш прийнятних заголовних елементів, прийомів їх літературного й графічного оформлення.

2.2 Заголовкові елементи

У підзаголовку повідомляється, уточнюється або підкреслюється основна тема, проблема або якась інша істотна сторона публікації. Наприклад, заголовок \"Україна продає своє єдиний ракетний крейсер\" доповнили \"Його будівля й зміст виявилися непосильним тягарем\". Часто підзаголовки є продовженням основного заголовка. \"Запоріжжя вибрало\" — заголовок. \"кращого вихователя дитячого садка\" — підзаголовок.

Внутрішні підзаголовки, будучи назвами окремих частин публікацій, також служать доповненням до основного заголовка, допомагають розкрити тему [4, c. 274].

Буває, що у великому матеріалі необхідно дати одразу кілька підзаголовків. Тоді їх виносять на відкриття публікації й подають як єдиний блок – анонс. Анонс використовується для того, щоб підсилити зорово-значеннєвий центр публікації, одразу подати читачеві головні теми й проблеми. У журналах, на відміну від газет, часто анонсуються й майбутні матеріали.

Введення – це особливо виділений вступ до матеріалу, добірці, іноді – цільової сторінки. У горілці дається максимум вихідної інформації про тему, проблему публікації. Характер горілки носить також виділена особливим накресленням шрифту початкова частина тексту [7, c. 211].

Безпосередньо відноситься до тексту й інший заголовний елемент — епіграф, що пояснює характер публікації, її ідею. Частіше як епіграф використовуються цитати різних письменників, але іноді автор сам придумує епіграф.

Вставка — це редакційне доповнення до матеріалу. Вставками можуть бути окремі примітки, коментарі, заклики. Вони відокремлюються графічно або їх ставлять наприкінці тексту [7, c. 213].

Також у пресі можна зустріти утворення, в яких сполучаються всі зазначені елементи. Такі комплекси називаються заголовком —повідомленням.

Вибір заголовних елементів визначається також частотністю їхнього вживання в масштабах видання. Багаторазово може повторюватися тільки рубрика — назва певного розділу газети, журналу, а також її різновид —рубрика-заголовок [4, c. 107].

Заголовні елементи можуть відноситися до однієї публікації або до групи публікацій. Тільки з однією публікацією виступає власне заголовок. Заголовок, що охоплює групу матеріалів (добірку, цільову сторінку і т.п.), називається \"шапкою\". Є й третій різновид цього елемента — \"прапоровий\" заголовок: коли назва найважливішого матеріалу розгортається на всю ширину добірки, цільової сторінки, охоплюючи й інші матеріали.

За способом виконання заголовні елементи можна розділити на складальні й клішировані. Складальні становлять основну масу заголовних елементів, виконуються вони звичайно спеціальними —титульними — шрифтами, тільки горілка або епіграф, рідше рубрика — текстовими видільними шрифтами. Клішировані елементи можна розділити на три групи: текстові, образотворчі й зображально-текстові [20, c. 67].

2.3 Розміщення заголовкового комплексу

Перш ніж ухвалити рішення щодо розміщення того або іншого елемента, оформлювач повинен з\'ясувати, яку площу займатиме весь комплекс, тобто визначити, на якому просторі розташовуватиметься заголовковий матеріал. Це простір дуже важливий.