ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Журналістика. ЗМІ. Радіо. Преса. Телебачення → \" Культурна тематика на шпальтах газети \"\"Міг\"\"\"

— діяльність у сфері художньої культури є істотною частиною журналістики, причому вона відбувається навіть тоді, коли журналістика виконує інші функції (ідеологічні, рекламно-довідкові, рекреативні й інші);

— діяльність журналістики в сфері художньої культури припускає досягнення певного результату — перебудови ціннісних орієнтирів людини для досягнення вимог, пропонованих до ментальності людини нової історичної епохи — постіндустріальної гуманістичної цивілізації з переважним впливом засобів масової інформації [12, с. 347].

У наш час, як правило, знайомство масової аудиторії (практично всього населення країни) з мистецтвом відбувається саме за посередництвом ЗМІ [15, с. 88].

І те, що показує телебачення, пишуть газети й журнали, і про що розповідає радіо, стає критерієм довгострокового відношення масової аудиторії до даного виду мистецтва, твору, автору.

Тобто об\'єктивно ЗМІ заповнюють всю надавану теоретичну імперативну нішу, поза залежністю від того, яка роль їм приділяється. І в цьому значенні імперативним фактором ЗМІ як системи, тобто фактором, що визначає саме існування тієї або іншої системи, є корисний її результат, що здійснюють нею функції, тобто, проповідуєма ідеологія. Поняття ідеологія згадується при цьому в науковому змісті, а саме як вчення про думки й поняття.

Розділ 2. ЗМІСТ І СТРУКТУРА КУЛЬТУРОФОРМУЮЧИХ ФУНКЦІЙ ЖУРНАЛІСТИКИ

2.1 Основні функції культури як критерії змісту культуроформуючих функцій журналістики

При описі механізму реалізації культуроформуючих функцій журналістики неможливо пройти повз основні думки І. Гердера, що затверджував, що культура \"надає форму людині\". Можна спостерігати, що ця думка знаходить широке застосування в сучасної культурології, що тверять, що \"культура однозначно детермінує, тобто, причинно спричиняється просторові зв\'язки соціальних регуляторів життєдіяльності людей\". Тому при розгляді змісту культуроформуючих функцій журналістики неможливо не прийти до думки, що вони в основному повторюють зміст основних функцій культури [10, с. 20].

Концепцій функцій культури досить багато. Ми пропонуємо виділити наступні:

  1. Підтримка єдності й цілісності людської діяльності у двох видах: історичному і структурно-системному — це основна функція культури;

  2. Людинотворча функція — формування адекватної даній суспільній системі типу особистості;

  3. Функція передачі соціального досвіду — обмін досвідом між поколіннями, країнами й народами;

  4. Гносеологічна функція — пізнання навколишнього середовища й самопізнання;

  5. Регулятивна функція — визначення поведінки в тій або іншій ситуації [16, с. 374].

Можна назвати також наступні функції культури:

— освоєння й перетворення світу;

— комунікативна;

— нагромадження й зберігання інформації;

— проективної розрядки (зняття емоційної напруженості за допомогою ритуалізації діяльності) і інші [16, с. 378].

Однієї зі сторін діяльного прояву культури в значенні механізму самосприйняття соціуму є ритуал. Все наше життя, якщо придивитися, є сукупність тісно переплетених ритуалів: вітання при зустрічі, правила гарного тону й поведінки в суспільстві, правила поважного ставлення до старшого за віком, правила взаємин між підлогами.

Дослідники виділяють три основних форми ритуалу:

1. Як принцип міжіндивідуальних повсякденних взаємодій,

2. Як форма адаптивної поведінки,

3. Як ціннісна характеристика особистостей або груп (соціумів) [1, с. 45].

Усяка історично сформована культура є перетинання складних і не завжди зрозумілих непосвяченому ритуалів, чому приклад — церковні ритуали, військові ритуали.

Більше складним проявом функцій культури є міф, що являє собою цілком особливий культурний феномен, оскільки в ньому знаходять висвітлення недоторканних, але прийнятими всіма членами соціуму як абсолютна істина помилкової установки.

У міфі ці помилкові установки тісно переплітаються з реальністю й стають однієї із украй важливих і найчастіше основних рушійних сил суспільства.

Вкрай близькі до міфів з погляду відносини до культури символи.

У самому загальному змісті символ — це якийсь довільний знак, якому в соціумі прийнято привласнювати категоріальні характеристики того або іншого реально існуючого живого або неживого об\'єкта.

Так, наприклад, прапор символізує приналежність до тої іншої політичної партії, до тої або іншої держави, той або інший соціальний стан. Обручка в християнському світі однозначно є символом міцності сімейних уз [22, с. 215].

Символи оточують людину в процесі його самовизначення в соціумі: іграшки — символізують дитинство, книжки — час навчання, мобільний телефон й автомобіль — символ свободи й матеріального благополуччя, онуки — символ гідної старості.

У самому широкому значенні, символи оточують людину, створюючи йому можливість існування в суспільстві, оскільки людина спілкується за допомогою символів-слів і літер.

Ритуали, міфи, символи поведінки й, ширше, життєдіяльності людини, проявляються, в остаточному підсумку, у його стилі життя.

Стиль як спосіб вираження власної культури в мові, одязі, манері поводження, манері виразу власних думок у розмові або на листі є однією із самих індивідуальних характеристик культури. Стиль — це особливе й специфічне в людині і ії поведінці. Зрозуміло, далеко не завжди проходження власноручно обраному або розробленому стилю може бути корисною для даної конкретної людини. Дуже багато людей не вміють або бояться виражати свій власний стиль, перетворюючись у якусь середньостатистичну публіку, що не має ніяких особливих виразних рис. Саме для таких людей існує й бурхливо розвивається індустрія моди, у якій розробляються якісь \"актуальні\" норми й правила в одязі, у манері розмовляти, у манері оточувати своє життя тими або іншими потрібними або марними, але \"моторошно модними\" речами [22, с. 220].

Роль стилістичних функцій культури, тобто тих функцій, у яких, власне й розробляються розумові механізми, що знаходять своє вираження в зовнішньому стилі людини, рівнозначна комунікативним функціям журналістики. З їхньою допомогою людина усвідомлено виражає своє ставлення до навколишнього світу, до устояних правил поведінки, до політичного ладу, нарешті. Не даремно, наприклад, на початку шістдесятих років, у часи \"відлиги\" у країні з\'явилося дуже багато \"стиляг\", що одягалися нарочито \"стильно\", по-чудернацьки. Всім своїм виглядом вони показували, що їм зовсім набридла колишня сталінська сіра одноманітність в одязі й манері поводження. Правда, треба відзначити й той факт, що вдягалися вони хоч й \"стильно\", але несмачно.

З поняттям стилю тісно пов\'язане поняття канону. Канон — це чітко й однозначно прописані у формальних документах, правилах, уставах й інших документах норми творчої діяльності, відступ від яких різко й рішуче припиняється, у тому числі й шляхом остракізму художника, його вигнанням з того або іншого художнього середовища. До середини 80-х років вигнання із Спілки художників, письменників, журналістів означало повне професійне забуття даної людини, для якого залишався лише один шлях — творча смерть або, з кінця 70-х років, еміграція [3, с. 343].