ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Журналістика. ЗМІ. Радіо. Преса. Телебачення → \" Культурна тематика на шпальтах газети \"\"Міг\"\"\"

Діапазон сучасних визначень поняття \"культура\" дуже широка:

— \"культура — це те, що лишається з нами, коли все інше зникає\",

— \"культура — сукупність відносин до природи, до себе подібних і до самого себе\",

— \"культура — форми духовного й соціального функціонування більш-менш однорідних національних або територіальних співтовариств, що спираються на певні моральні й релігійні цінності, втілені в науці, мистецтві й способі життя\",

— \"культура — охоронниця духовного досвіду людства, а тому — ефективний інструмент формування особистості\",

— \"культура — втілення потреби людини до впорядкування життя навколо себе, що виражає в ритуалі, обряді, традиції\",

— \"культура — є динамічна даність, що цементує конкретне співтовариство й повідомляє його існування визначеність і стійкість\",

— \"культура — історично певний рівень розвитку суспільства й людини, виражена в типах і формах організації життя й діяльності людей, а також у створюваних ними матеріальних і духовних цінностях\" [1, с. 155(156].

Існують і досить екзотичні визначення. Так, наприклад, Микола Рерих пропонував уважати культурою \"шанування світла\", \"пахощі, сполучення життя й краси\", \"синтез піднесених і витончених досягнень\" [16, с. 94].

В XX ст. відбулася ще одна подія, що кардинально змінило відношення до культури. Наприкінці 1920-х років Е. Кассірер висунув ідею про те, що культура з регулятивною складового буття людини повинна стати конституціональною, тобто, що творить. Дана точка зору остаточно затвердилася наприкінці XX ст. Культуру перестали розглядати як пасивний феномен, надбудовний і вторинний. Культура стала як характеристика всіх розумоводіяльних якостей людини й суспільства. При цьому нарешті перестали розділяти основні сфери життя суспільства на економічну, соціальну й, в останню чергу, культурну.

Найбільш відповідним сучасним поданням визначенням культури можна вважати наступне: \"Культура — створена людиною матеріальне й духовне середовище перебування, а також процеси збереження, поширення й відтворення норм і цінностей, що сприяють піднесенню людини й гуманізації суспільства\" [16, с. 111].

Можна вважати дане визначення найбільш придатним ще й у силу того, що в науковому середовищі воно є найбільш розробленим, зокрема, у роботах Ю. Лотмана [16]. Образно суть цього визначення виразив хореограф-постановник Габта Ю. Григорович: \"Від того, як танцює балет Великого театру, залежить і те, як виплавляють сталь у Магнітогорську\" [1, с. 180].

Цим визначенням ми й будемо користуватися. Дане визначення особливо значиме, оскільки в ньому виділяється й підкреслюється робочий дуалізм культури (про яке мова йтиме нижче), і показується механізм \"роботи культури\" й її особлива значимість для життя людського суспільства.

1.2 Загальні принципи діяльності ЗМІ в сфері культури

Діяльність журналіста в будь-якій сфері, і в сфері культури зокрема, можлива лише при чіткому дотриманні певної інформаційної політики.

Різноманіття проявів журналістської творчості в сфері культури, а також той факт, що в сучасних умовах ЗМІ найчастіше є основним й єдиним каналом інкультурації масової аудиторії, змушують замислитися про необхідність вироблення критеріїв вивіреної інформаційної політики в сфері культури.

На жаль, на державному рівні справа далі суперечок і розмов не йде. Але на рівні конкретних ЗМІ ситуація інша. З одного боку, існує велика кількість серйозних видань, у яких інформація на теми культури подається актуально, змістовно й цікаво.

Зрозуміло, професійний журналіст повинен уміти працювати в будь-якому типі видань, куди його закине професійна доля. Але треба розуміти, що творче зростання журналіста, що пише на теми культури, залежить від його вміння налагоджувати контакти з діячами мистецтва, від уміння знаходити нове й цікаве, а також від виразного розуміння свого зіткнення з вічністю, у якій можна залишити слід, а можна й \"наслідити\".

Можна стверджувати, що в міру розвитку інформаційної цивілізації й удосконалювання каналів передачі масової інформації колишнє ставлення до масової культури, як до однозначно негативного соціального феномена, може й повинне змінитися усвідомленим використанням її механізмів для створення й трансляції високої, щирої культури в найбільш видатних її формах. Фігурально виражаючись, мова йде про те, що щира культура може й повинна стати масовою.

Для цього треба лише усвідомити, що ті зразки культури, що витримали найжорстокіше випробування часом і не втратили своєї художньої цінності, будучи разтиражованими по каналах ЗМІ, аж ніяк не гублять своєї здатності залишатися явищами щирої культури. Так само, як й художня халтура, виготовлена в єдиному варіанті, не набуде — тільки від факту своєї одиничності — властивостей явища правдивої культури. Тобто, грубо говорячи, фільми О.Тарковского — це, безумовно, явища високої культури, і той факт, що їх подивилися мільйони чоловік по усім світі, аж ніяк не відбився на їхній якості.

Але крім тиражування масової культури журналістика активно \"бере участь\" в інших культурних течіях. Так, безперечно можна говорити, що політична й соціальна орієнтація різних ЗМІ на різні еталони соціально-політичного устрою життя суспільства відображається й на їхнім відношенні до різних субкультурних течій.

Сама по собі культура в силу великої кількості своїх проявів не є якимось самодостатнім і самоідентифікаційним фактором і не може повною мірою гарантувати, що не відбудеться переоцінки ролі й місця того або іншого твору живопису, музики, літератури й т.д. у житті суспільства. І людство не раз ставало свідком, коли така переоцінка відбувалася [6, с. 51-52].

Така прогнозована зміна соціальних, культурних парадигм відносно культури може стати віхою на шляху входження Росії в нову інформаційну постіндустріальну цивілізацію. Очевидно, що найбільш значимим фактором найбільш повної реалізації можливостей цієї цивілізації може й повинне стати надання кожній людині всього необхідного йому обсягу інформації по темі, що цікавить, з метою формування вміння швидко мислити й знаходити правильне рішення серед безлічі запропонованих. Людина повинен уміти вибирати серед величезного обсягу інформації ту, котра йому дійсно потрібна й відповідає всім необхідним критеріям актуальності й об\'єктивності, а також іншим критеріям, висунутими новою цивілізацією.

Очевидно, що ці принципи можна розглядати як сукупність вимог до сучасної людини, здатному самореалізовуватися в умовах інформаційної цивілізації.

Якщо погодитися із припущенням, що результатом діяльності в рамках будь-якої культури або субкультури, або антикультури (контркультури) завжди є зміна основних ментальних установок у сфері мислення й наступного вироблення на цій основі якихось нових діяльних і ментальних установок, то можна представити наступну концепцію управління реалізацією культуроформуючої діяльності журналістики: