ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Журналістика. ЗМІ. Радіо. Преса. Телебачення → Професійне зростання журналіста. Чинники, які сприяють вдосконаленню журналістських навичок

Докторант Інституту журналістики В. М. Владимиров влучно сказав з цього приводу в статті \"Місія журналістики: у порядку постановки питання\", надрукованій у другому томі \"Наукових записок Інституту журналістики\":

\"Уявімо собі редакцію газети в ролі обслуги гармати. Артилеристи вправно заряджають, наводять, стріляють - і снаряди у громові пострілу вилітають з каналу ствола в бік цілі. Нібито все гаразд. Але хіба головне завдання артилеристів - стріляти? Їхня місія - вражати цілі, саме для цього вони існують в арміях усього світу і цим відрізняються від фахівців салютів та феєрверків.

Так само й \"інформування\" - це наше комунікативне посилання, виліт соціально значущої інформації по наших технічних каналах у бік аудиторії.

А що ж відбувається там, на протилежному боці, так би мовити, траєкторії факту?

Просто інформувати суспільство чи просто встановлювати комунікативний зв`язок - цього занадто мало для преси... Що ж до преси соціально відповідальної моделі - то стосовно неї термін \"інформувати\" вступає в непримиренну суперечність з іншим - \"нести відповідальність\" [1].

Організовуючи навчальний процес журналістів так, що акцент робиться виключно на технології передачі інформації, без уваги до наслідків інформування, коли журналіста не вчать журналістської етики, відповідальності за слово, ми таким чином підкладаємо вибухівку під себе ж, бо журналіст без царя в голові, безвідповідальний журналіст - це Чорнобиль у соціальному вимірі.

Один викладач сказав першокурсникам: до Нового року я з вас виб\'ю мораль і етику. Робиться в освіті глобальна помилка, спричинена особливими методологічними й теоретичними підходами до журналістики. Виховання журналіста тільки на технології інформування без урахування соціально-психологічних, морально-етичних, правових засад застосування цих технологій веде до підготовки роботів-кілерів. Доречно тут буде процитувати з газети \"Киевский телеграф\" слова керівника інформаційно-аналітичної служби \"Интера\" Олексія Мустафіна: \"Телебачення... набагато серйозніше впливає на розум громадян, ніж інші засоби масової інформації, відповідно й несе більшу відповідальність\" [2].

Журналістська освіта, як і будь-яка інша, не може нормально існувати, якщо відсутня модель ідеального фахівця, або ідеальна модель журналіста, яка є критерієм оцінювання спеціаліста.

Враховуючи залежність журналістики від суспільного розвитку, ми зможемо вибудувати ідеальну модель журналіста лише в контексті ідеального суспільства. Таким суспільством може бути держава з високорозвиненою демократією, з гарантіями на всі свободи, з ідеальним законодавством, що забезпечує ці свободи й права, з людьми, які дотримуються правил співжиття, найгуманніших принципів духовного буття, з людьми, які є патріотами, мають історичну пам\'ять, окрилені національною ідеєю тощо. Журналіст у такому суспільстві - це об\'єктивний і незалежний спостерігач, який має достатньо інтелекту для неупередженого й глибокого аналізу фактів, який спроможний передати проаналізовані факти у вигляді осмисленого повідомлення й досягнути запланованого результату комунікації. Його соціально-політичний портрет не контрастує з тим соціально-політичним фоном, що створюється людьми, бо журналіст такий самий, як і всі люди в ідеальній державі. У такому суспільстві соціальний портрет журналіста не є актуальним, бо в ідеальному суспільстві всі виховані, чемні, розумні й т. д. На перший план виходить професійний портрет журналіста.

Але ми розуміємо, що реальне життя не таке романтичне. Тому готувати журналістів треба до справжнього життя, з корекцією на реальні соціально-економічні й соціально-політичні умови, не забуваючи при цьому про суспільні ідеали.

Сучасна українська журналістська освіта переживає найкращі часи в тому розумінні, що йде активний пошук істини, що освіта не залишається консервативною, а перебуває на шляху тих же пошуків, що й сама журналістика та наука про неї.

1.3 Журналістика – суспільне явище

Журналістика завжди включена в систему масової комунікації й поза нею не існує. Не треба силувати журналістику й вилучати з неї те, що в неї має бути.

Журналіст не психічно хворий, який просто говорить у вагоні електрички. Журналістика в суспільстві для чогось існує, тобто вона має сенс. А якщо так, то журналістика має призначення, що залежить від соціально-політичних умов, системи цінностей, культури тощо.

Суспільний сенс журналістики не може бути поза взаємодією з суспільством. А ця взаємодія є впливом, тобто осмисленим контактом комунікаторів. І не просто дія, а ВЗАЄМОДІЯ: журналістика впливає на суспільство, а суспільство впливає на журналістику. Бо то є природа спілкування.

Якщо журналістика - суспільне явище, породження суспільної дійсності, то вона не може бути не залежною від суспільного життя, не заангажованою ним. Журналістика така ж розмаїта за своїми цілями, уподобаннями, способами відтворення дійсності, як розмаїте й саме життя. Тому прагнення людства зробити журналіста за образом і подобою терпить крах. Визначення журналіста й журналістики в кожен історичний момент набуває відповідного моментові політичного й ідеологічного зафарбування, через що журналістику (особливо в радянські часи!) й вважали ідеологічною справою.

Журналістика буде такою й не іншою, яким є час! Не треба забувати: наш день таким, яким він є, зробили не журналісти; їм дали можливість певні соціальні сили й обставини наблизити й увіковічнити цей день. Не можна недооцінювати, але не треба й переоцінювати роль журналістів у суспільстві, журналісти, як і всі інші люди, творять життя й формують суспільство у межах і за законами суспільного розвитку, згідно з принципами існування суспільства як організму.

Спокусою є вважати себе Богом, але це гріх. Журналіст, який заявляє, що він абсолютно незалежний ні від кого і, як Всевишній, споглядає за грішними та пише про них, - такий журналіст впадає у великий гріх. Бо він бреше! Бо заявляє про те, чого реально бути не може.

Незалежність - річ відносна. Треба чітко казати від чого чи від кого ти незалежний, але справедливо буде, коли ти скажеш, а від чого чи від кого ти залишився або став залежним. Будучи незалежним від А, ти потрапляєш у залежність від Б. Такий закон суспільного буття.

Це треба пам\'ятати й враховувати, а не займатися побудовою комунікологічно \"неживих\" моделей. Бо якщо не враховувати цей зв\'язок, тоді журналістика й комунікація стає непрогнозованою стихією. Природу не обдурити. Вплив все одно буде, тільки він буде неконтрольованим і безвідповідальним. Це не є закликом до жорсткого контролю за інформацією й до цензури. Ні в якому разі. Це є закликом до відповідальності журналіста за своє слово.