ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Журналістика. ЗМІ. Радіо. Преса. Телебачення → Редагування спецдокументації

Так, редагування - особливо відповідальна справа, і вершити її треба, керуючись не тільки власними смаками й уподобаннями, а, насамперед, добрим знанням природи редакторського процесу, знанням сильних і слабких сторін процесу підготовки рукопису. Такі знання треба брати у наших редакторів-практиків, у вчених і письменників, які частину свого часу приділяли і видавничій роботі. На сьогодні є вже ряд книг з редагування, які здобули загальне визнання, що є результатом роздумів над нашою видавничою практикою і, можливо, зросли на ґрунті творчих суперечок.

1.3.2 Пошуки процесу редагування

У ході цих суперечок критичні та теоретичні пошуки природи редагування йшли кількома напрямами. У напрямі заперечення всього того, що збуджувало зневагу до редагування, до редакторського втручання в текст. Чи не перше слово тут належить досвідченому редакторові, досліднику редакторської роботи Л. Чуковській, яка у другому збірнику „Литературной Москвы\" виступила з великою статтею „Нотатки про редагування художньої прози\".

Другий напрям - це спроба запозичити положення окремої, зокрема лінгвістичної, науки для редакторської практики. Найпомітнішою роботою цього напряму є посібник К. Билинського та Д. Розенталя „Літературне редагування\". У цій досить великій за обсягом книзі редагування тексту фактично підмінене розглядом граматичних та стилістичних огріхів, які трапляються у видавничій та газетній практиці. Звичайно, знання граматичних та стилістичних норм мови - обов\'язкове для редактора, без таких знань немислиме кваліфіковане редагування. Але ж не виключно на мовній бездоганності зосереджується редактор. Обсяг його роботи значно ширший, і природа втручання у виклад цим не вичерпується.

У роботах третього напряму можна виділити дві групи пошуку.

До першої групи варто віднести виступи редакторів-практиків, які пробують узагальнити свій великий практичний досвід і осмислити природу редагування. Серед виступів у цій групі є й такі, які були схвально зустрінуті не лише в нас, а й за рубежем.

Серед робіт третього напряму окремо стоять праці, в яких дослідники прагнуть осмислити природу редагування шляхом вивчення редакторського досвіду видатних майстрів слова та вчених. Саме в працях цієї групи чи не вперше було зроблено спробу нагромадити матеріал щодо природи редагування.

Автори третього напряму, нехай по-різному, пробують відповісти на одне запитання: чому редактор буває змушений втручатися у виклад тексту?

Втручання, виявляється, найчастіше можна пояснити особливостями природи творчого процесу, специфікою становлення твору. Процес творчості має свої сильні і слабкі сторони.

Справді, чому одні письменники пишуть свої твори, так би мовити, за одним присядом, а інші до остаточного варіанту рукопису приходять, подолавши ряд проміжних етапів? Леся Українка, наприклад, „Лісову пісню\" написала, не встаючи з-за столу (доволі часто так писали свої твори М. Коцюбинський та Остап Вишня), а у М. Гоголя становлення остаточного варіанту тексту проходило уповільнено, за свідченням М. Берга, мало кілька етапів. Спершу письменник записував „все якби-як, хоча б і погано, водянисто, але геть все\". Потім відкладав написане. Через деякий час повертався до зробленого, правив, вносив зміни і знову відкладав. М. Гоголь вважав, що так треба повторити вісім разів, адже при багаторазовому перегляді написаного та повторному переписуванні „одночасно з кристалізацією задуму аж до деталей проходить і стилістична шліфовка тексту\". Автор відчуває, як водночас із мужанням стилю, в ході шліфування фраз немовби міцніє і рука, букви пишуться певніше і рішучіше. Довгими пошуками та ваганнями характеризується процес творчості таких письменників, як Л. Толстой, О. Бальзак, Б. Грінченко. Коректура для них - часто завершальний або один із етапів реалізації творчого задуму. А до цього письменники або „одразу накидають всю чернетку задуманої роботи ... не повертаючись до написаного\", або спочатку створюють „схему думки, план у деталях\" і все перевіряють та переписують, а потім „здійснюють генеральну переробку після закінчення всього твору чи підрозділу...\"

Таким чином, виправлення під час шліфовки твору зумовлюється також потребою поглянути на текст не авторським, а стороннім оком і в ході цього погляду переконатися, чи всі складники викладу доступні йому.

У наш час, коли підготовка рукописів до друку вимагає остаточного і сумлінного редагування рукопису з тим, щоб на всіх наступних стадіях він не потребував ніякої авторської та редакторської правки, коли „вичитка коректур має на меті лише виявити, наскільки друкарський набір відповідає оригіналу\", дружня співпраця автора і редактора набирає особливої ваги. Не зверхнє редакторське повчання, а співпраця, коли редактор не диктує, а пропонує, радить, переконує, допомагаючи авторові побачити те, що випало з його поля зору, коли редактор не самовільно править текст, а тільки допомагає авторові уникнути несподіваних відкриттів у своїх творах, які в свій час робив Мирослав Ірчан. У статті „Про себе\" він визнав, що „дуже часто наші критики тлумачать мої твори так, що я, як автор, читаю - і сам собі не вірю. Бо находять таке, чого я, як писав, не мав на думці. Різні вислови пояснюють по-своєму, і я читаючи, ставлю собі питання: невже я дійсно розумів так ту чи іншу подію? І буває навпаки\".

Така критика авторського тексту, така співпраця першого читача і автора, безперечно, піде на користь і творові, і читачеві.

Отже, редакторську роботу повинен проводити читач підготовлений, кваліфікований, озброєний знанням літературної та редакторської техніки. Літературної - щоб уміти виявити причини тієї чи іншої хиби. Редакторської - щоб підказати, як краще виправити допущений огріх. Лише такий редактор зможе „певною мірою вчити автора\".

Обсяг редакторської роботи не обмежується опрацюванням мови твору. Саме виклад часто буває і найкопіткішою і найгроміздкішою частиною редакторської роботи. Проте і питання тематики, композиції, авторської позиції також входять у загальний обсяг роботи редактора видавництва.

1.4 Трансляція повідомлень як наслідок професійного спілкування

1.4.1 Роль редактора як транслятора повідомлень

Трансляція повідомлень полягає в тому, що редактор повинен повідомлення:

а) „перекласти\" з внутрішньої мови автора на зовнішню мову реципієнта;

б) проконтролювати на основі нормативної бази;

в) „прив\'язати\" до конкретних умов акту передачі (часу, місця, обставин тощо);

г) оптимізувати за низкою параметрів.

Трансляція - від латин. мови означає перенесення. Трансляцію здійснюють, вносячи в повідомлення виправлення.

Редактор повинен встановити, в якому відношенні до дійсності перебуває інформація повідомлення;