ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Журналістика. ЗМІ. Радіо. Преса. Телебачення → Основи журналістикознавчих досліджень. Українська школа журналістикознавства та теорії масової комунікації

8. Мова й стиль наукової роботи

1 Мовно-стилістична культура наукової роботи чи не найкраще демонструє загальнокультурний рівень її автора.

Мова і стиль дослідження має відповідати нормам та критеріям сучасної української літературної мови, зокрема її науковому стилю, що склався під впливом так званого академічного мовного етикету, сутністю якого є інтерпретація власної й аналітично опрацьованої запозиченої точок зору з метою встановлення наукової істини.

Найхарактернішою ознакою писемної наукової мови є формально-логічний спосіб викладу матеріалу, що знаходить своє відображення у всій системі мовних засобів. Науковий виклад складається головним чином з роздумів, метою яких є доведення істини, виявлених у результаті дослідження фактів дійсності.

Особливістю наукової мови є відсутність емоційно-експресивної лексики. Звідси домінуюча форма оцінки – констатація ознак, притаманних слову, яке визначають.

2 Науковий текст характеризується смисловою завершеністю, цілісністю й логічною послідовністю. Найважливішим засобом вираження зв\'язків є специфічна фразеологія, що вказує на послідовність розвитку думки (спочатку, насамперед, потім, по-перше, по-друге, отже і т. ін.), заперечення (проте, тимчасом, але у той час як, тим не менше, аж ніяк), причинно-наслідкові відношення (таким чином, тому, завдяки цьому, відповідно до цього, внаслідок цього, крім того, до того ж), перехід від однієї думки до іншої (відтак раніше ніж перейти до, звернімося до, розглянемо, зупинимось на, розглянувши, перейдемо до, необхідно зупинитися на, необхідно розглянути), результат, висновок, підсумовуючи, слід сказати). Засобами логічного зв\'язку можуть виступати також займенники, прикметники, дієприкметники (цей, той, такий, зазначений, названий, вказаний тощо).

Не завжди ці та подібні їм слова прикрашають наукову працю, але вони є своєрідними дороговказами, які попереджають про повороти думки автора, інформують про особливості його творчого шляху. Слова \"дійсно\", \"зрозуміло\", \"насправді\" вказують, що наступний текст повинен бути доведенням, \"з іншого боку\", \"навпаки\", \"але\" готують читача до сприйняття протиставлення, \"бо\", \"оскільки\" – пояснення.

До обов\'язкових вимог об\'єктивності викладу матеріалу належить посилання на джерело повідомлення, автора висловленої думки. У тексті цю умову можна реалізувати за допомогою спеціальних вставних слів і словосполучень (на думку, за даними, за словами, як слушно зазначає).

Інколи зазначені словосполучення не тільки допомагають окреслити хід думки дослідника, а й сприяють удосконаленню композиції роботи. Вони, відіграючи роль невиділених частин, роз\'яснюють внутрішню послідовність викладу, а тому в науковому тексті дуже потрібні.

Фразеологія наукової прози є вельми специфічна. Вона покликана, з одного боку, визначати логічні зв\'язки між частинами висловлювань (\"як показав аналіз\", \"на підставі отриманих даних\", \"підсумовуюче сказане\", \"звідси випливає, що\" тощо), з іншого боку, позначити певні поняття, будучи, по суті, термінами.

3 Серед особливостей наукової мови, котрі суттєво впливають на мовно-стилістичне оформлення дослідження слід відзначити наявність великої кількості іменників із абстрактними значенням, а також віддієслівних іменників (дослідження, розгляд, вивчення тощо.).

У науковій прозі широко використовуються відносні прикметники, оскільки саме вони на відміну від якісних дають змогу з граничною точністю називати достатні і необхідні ознаки понять.

Використовуючи якісні прикметники, перевагу віддають аналітичним формам вищого та найвищого ступенів. Для утворення найвищого ступеня часто використовують слова \"найбільш\", \"найменш\".

Дієслово і дієслівні форми несуть особливе інформаційне навантаження. Дієслівні форми служать для окреслення постійної ознаки предмета (у наукових законах, закономірностях, встановлених раніше або в процесі даного дослідження), вони використовуються також при описі ходу дослідження, доведення, в описі будови приладів і машин.

Широко вживаються також дієслівні форми недоконаного виду минулого часу дійсного способу, бо вони не фіксують відношення до дії, яка описується, на момент висловлювання. Рідше – дієслова умовного і майже ніколи – наказового способу. Часто використовуються зворотні дієслова, пасивні конструкції, що обумовлено необхідністю підкреслити об\'єкт дії, предмет дослідження ( \"У цій статті розглядаються\").

У науковій мові особливо поширені вказівні займенники \"цей\", \"той\", \"такий\". Вони не тільки конкретизують предмет, але й визначають логічні зв\'язки між частинами висловлювання (наприклад, \"Ці дані служать достатньою підставою для висновку...\"). Займенники \"щось\", \"дещо\", \"що-небудь\" через неконкретність їх значення в науковій роботі не використовуються.

За традицією у наукових працях замість \"я\" використовувати \"ми\", з огляду на те, що вираз суб\'єкта авторства як колективу додає об\'єктивізму. Справді, вираз авторства через \"ми\" дає змогу відобразити власну думку як думку певної групи людей, наукової школи чи наукового напряму.

4 Синтаксис наукового стилю також має свої особливості. Окремі речення і частини складного синтаксичного цілого, всі компоненти (прості та складні), як правило, дуже тісно пов\'язані один з одним, кожен наступний випливає з попереднього або є наступним ланцюжком. Для тексту дослідження, який потребує складної аргументації й виявлення причинно-наслідкової залежності, властиві складні речення різних видів з чіткими синтаксичними зв\'язками. Звідси розмаїття складених сполучників підрядності: завдяки тому, що; між тим як; тому що; замість того, щоб; з огляду на те, що; зважаючи на те, що; внаслідок того, що; після того, що; в той час, як тощо.

У науковому тексті частіше зустрічаються складнопідрядні, ніж складносурядні речення, оскільки підпорядковуючі конструкції відбивають причинні, часові, наслідкові, умовні зв\'язки, а окремі частини у складнопідрядному реченні тісно пов\'язані між собою. Частини ж складносурядного речення немов би нанизуються одна на іншу, утворюючи своєрідний ланцюг, окремі елементи якого мають незалежність і легко піддаються перегрупуванню.

Безособові, неозначено-особові речення вживаються при описі фактів, явищ та процесів.

Писемна форма наукової мови має й суто стилістичні особливості. Об\'єктивність викладу – основна її риса. Звідси наявність у тексті наукових праць вставних слів і словосполучень на позначання ступеня достовірності повідомлення. Завдяки таким словам той чи інший факт можна подати як достовірний (дійсно, насправді, зрозуміло), припустимий (треба гадати, як видно), можливий (можливо, ймовірно).