ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Журналістика. ЗМІ. Радіо. Преса. Телебачення → Основи журналістикознавчих досліджень. Українська школа журналістикознавства та теорії масової комунікації

Будь-яка інформація, зафіксована в друкованому чи рукописному тексті, на фото- чи кіноплівці, на цифрових носіях тощо – документальна інформація. У журналістикознавстві поняття документації відрізняється від загальновживаного (документи – матеріали офіційних органів).

Класифікація документів. За способом фіксування інформації розрізняють письмові, статистичні, іконографічні (кіно-, фотодокументи, картини тощо), фонетичні (магнітофонні записи, грамплатівки, CD-записи тощо), технічні (креслення, технічна творчість). Розрізняють цільові документи, тобто обрані самим дослідником, та наявні документи. За ступенем персоніфікації документи поділяються на особисті й безособові. Особисті – це документи індивідуального обліку (листи, щоденники, заяви, медичні картки, мемуарні записи та ін.). Безособові – статистичні або інші архіви, матеріали преси, протоколи зборів тощо.

Залежно від статусу документи поділяються на офіційні (протоколи, урядові матеріали, постанови, заяви, комюніке, стенограми офіційних засідань, дані державної та відомчої статистики, архіви, звітність тощо) і неофіційні (особисті документи, а також складені приватними громадянами безособові документи, наприклад, статистичні узагальнення, виконані якимсь дослідником на основі власних спостережень).

За джерелом інформації документи поділяються на первинні та вторинні. До первинних належать, наприклад, записи прямого спостереження. До вторинних – обробка даних прямого спостереження, узагальнення чи опис на основі первинних джерел.

У журналістикознавстві документи є головним джерелом інформації, яку доповнюють дані опитувань, спостережень чи експериментів. Матеріали ЗМК (газети, журнали, програми радіо і телебачення, кінофільми) є особливою групою документів.

4 Методи дослідження текстів. Традиційні – визначають тему й ідею, аналізують образи, жанри, оцінюють художньо-стилістичні засоби тощо.

Новітні базуються на психологічних особливостях людини, що відображається в її мові: на рівні граматики (перевага відмінків, часових форм, форми стану), чи лексики (наприклад, переважне вживання конкретного слова з ряду синонімів).

Психіатричний метод виявляє в тексті характеристики його автора, що мають ту чи іншу акцентуацію (переважну спрямованість) – параноїдну, демонстративну (істероїдну), депресивну, збудливу, гіпертимну.

Психоаналітичний підхід оцінює наявність у тексті лексики, яка належить до сексуальної символіки, до прихованої агресивності тощо.

Мотиваційний аналіз визначає вираженість у тексті предикатив мотивації за чотирма групами мотивів: фізіологічні, влади, особистих досягнень і приналежності.

Емоційно-лексичний аналіз дає змогу оцінити емоційну насиченість тексту, структуру оцінки за найбільш значущими емоційно-оцінними критеріями, а отже, визначити емоціогенність тексту.

Фоно- і кольоросемантичний виявляє неусвідомлювані фонетичні, ритмічні, колірні, асоціативні та інші емоційні компоненти тексту. Діагностика мета-програм передбачає оцінку задіяних у тексті каналів репрезентації; аналіз суб\'єктивної організації простору, часу і руху; оцінку мовного втілення категорії \"свій/чужий\" тощо.

Контент-аналіз досліджує значеннєвий зміст тексту, морфологічний – його зовнішню форму. Ці методи придатні й для дослідження розмовної мови об\'єкта інтересу. Спільне їх використання дає змогу доволі повно намалювати психологічний портрет автора тексту. Такий аналіз базується на кількох принципах психологічного плану.

Кожна людина індивідуальна, отже, створюючи якийсь текст, вона обов\'язково привнесе в нього особисте: інформацію про себе (життєве кредо, досвідченість, професійний і загальноосвітній рівень). Завдання в тому, щоб правильно розшифрувати приховане між рядків: будь-який текст відбиває поточний стан автора, його психіки й емоцій. Кожна людина проектує себе на те, що пише. От чому важко ідентифікувати тексти, написані формалізованою казенною мовою. Чим текст ближче до стереотипу, тим важче зрозуміти сутність його автора. І навпаки, чим далі текст відходить від шаблона, тим більше різної інформації про його автора можна одержати.

Оскільки мета цього методу – формалізація змісту й засобів його вираження, потрібна адекватна мова опису, адекватний інструментарій. Найпридатнішим інструментарієм для цього можна вважати контент-аналіз (аналіз змісту) писемних творів. Його можна віднести до кількісно-змістових методів дослідження. Він передбачає пошук у тексті мовних індикаторів, оцінювання співвідношення з іншими одиницями й зі змістом усього твору.

Контент-аналіз – це метод збирання кількісних даних про досліджуване явище чи процес, які містяться в документах. Тут під документом розуміється все написане або вимовлене, усе, що стало комунікацією. Контент-аналізові піддають книги, газетні чи журнальні статті, оголошення, телевізійні виступи, кіно- та відеозаписи, фотографії, гасла, етикетки, малюнки, інші твори мистецтва, а також, зрозуміло, й офіційні документи.

Основне завдання контент-аналізу діагностичне: на основі масиву текстів реконструювати картину світу автора (газети, телеканалу тощо), виділити значущі елементи опису тем та інтерпретувати їх.

Контент-моніторинг. З появою текстів в електронному вигляді розвивається контент-аналіз інформації великих обсягів – баз даних та інтерактивних медіа-засобів. Для автоматизованого пошуку інформації в Інтернеті застосовують моніторинг ресурсів, який ґрунтується на контент-аналізі й має назву контент-моніторинг. Поява такого різновиду контент-аналізу спричинена насамперед потребою систематичного відстеження тенденцій і процесів у постійно оновлюваному інформаційному середовищі. Контент-моніторинг – це змістовий аналіз інформаційних потоків, який відбувається постійно протягом тривалого часу й має на меті отримання певних якісних і кількісних зрізів. При цьому сучасні методи контент-аналізу дають змогу здійснювати не лише аналіз значення текстів (статистична семантика), а й аналіз значення символів (семіотика), у тому числі контент-аналіз зображень. Контент-моніторинг лежить в основі системи автоматичного реферування.

Останнім часом пізнавальні можливості контент-аналізу розширюються; цей метод дедалі ширше використовують не лише для опису, а й для якісно нової інтерпретації змісту текстових повідомлень. За допомогою контент-аналізу розробляють так звані \"сітки смислових категорій\" досліджуваних текстів. Такі сітки дають змогу визначити закладені в тексті цінності, установки, моделі поведінки, вияви, які норми впроваджуються у свідомість реципієнтів. Якщо при цьому знати, на кого зорієнтоване те чи інше повідомлення, то, враховуючи характеристики цільових груп, можна спрогнозувати ефективність його впливу.

Контент-аналіз можна використовувати і як основний метод, спрямований на отримання важливої інформації про досліджуване явище і як допоміжний метод або процедуру обробки даних, отриманих в інших дослідженнях або як один із методів у комплексі з іншими.