ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Журналістика. ЗМІ. Радіо. Преса. Телебачення → Основи журналістикознавчих досліджень. Українська школа журналістикознавства та теорії масової комунікації

Від журналіста він вимагав глибокого розуміння конкретної соціальної ситуації. Актуальність (основна ознака публіцистики), за Франком, – це відгук на ту чи іншу суспільно-політичну подію. Завдання автора – побачити в ній значне соціальне явище і проникнути у саму її суть.

У гостропубліцистичній статті \"Наша публіка\" він розкриває своє бачення взаємозв\'язків: видання – журналіст – публіка та відстоює право читача отримувати різноманітну і правдиву інформацію, яка б задовольняла \"економічні, громадські чи духовні\" потреби [Т.18, 89 – 98].

Завдання публіцистики – впливати на громадськість, торкатися життєвих проблем читача, цікавити його. Вчений був переконаний: найголовніше знаряддя журналіста – слово.

Франко вважав, що цінність видання визначається не кількістю передплатників, а його якістю: змістом, тематикою, актуальністю, те, яке \"не нехтуючи високими вселюдськими і народними ідеалами, вміє промовляти до широкої громади зрозумілою для неї мовою, вміє зацікавити, зігріти її до тих ідеалів\".

Франко першим визначив принцип міжпартійності преси. Характеризуючи \"Літературно-науковий вісник\", який редагував з 1898-1906 рр., він писав, що це видання не могло бути органом \"ані жодної політичної партії, ані жодної літературної школи: навпаки, задля свойого становища як одинокий літературно-науковий орган українсько-руської нації мусив давати місце різним поглядам\" [Т.34, 494-495].

Значне місце у журналістикознавчому доробку вченого відведене ролі редактора, який повинен цінувати різні погляди та різні літературно-естетичні уподобання: \"Всякий літературний твір, у кому видно іскру таланту та працю автора, всякий публіцистичний чи критичний голос, продиктований любов\'ю до рідного слова й його поваги та щирим змаганням, автора до вияснення речі, а не якихось особистих, побічних цілей знаходив і знайде й на ділі місце на сторінках нашого видання (Л.-н. в.). Редакція, шануючи права своїх співробітників на свобідний вислів думки, особливо коли вони підписані і власною особою відповідають за неї\" [Т.34, 495].

Торкався Франко й проблеми добору та вивчення фактів. Про їх важливість йдеться у повісті \"Лель і Полель\" [Т.17, 283 – 473].

Серед важливих чинників журналістської діяльності дослідник називає особистість журналіста, його моральні і людські цінності: чесність, порядність, відповідальність тих, у чиїх руках знаходиться друкований орган. Питання журналістської етики Франко порушує у статті \"Дещо про нашу пресу\" [Т.31, 62 – 68, 174 - 188]. Вказував він і на необхідність існування \"пресового закону\", про що йдеться в статті \"Наша публіка\" [Т.18, 89 – 98].

Отже, Франко одним із перших в Україні визначив завдання журналістики:

інформувати читачів про поточні події. Інформація має бути оперативною, систематичною, об\'єктивною, правдивою. Від якості інформації залежать успіх і популярність газети;

формувати громадську думку шляхом загострення уваги до актуальних суспільних проблем та ведення публічної дискусії;

головний і визначальний принцип журналістики – принцип міжпартійності, що є запорукою об\'єктивності та правдивості преси;

мати тісний контакт з політичним життям. Журналіст – літописець суспільних подій, активний їх учасник, аналітик соціальних явищ;

дотримуватися морально-етичних норм суспільного життя.

4. Методологія наукової діяльності

1 Методологія наукової діяльності – це процес, який передбачає сукупність конкретних прийомів, підходів, способів, дій, спрямованих на отримання нових наукових результатів, досягнення поставленої мети та виконання запланованих завдань. Методологія – сукупність методів дослідження, що застосовується в науці відповідно до специфіки об\'єкта її пізнання.

Метод – спосіб пізнання явищ природи чи суспільного життя, прийом або система прийомів, що застосовуються в якій-небудь галузі діяльності (науці, виробництві тощо). Існує багато методів наукових досліджень. Серед найголовніших можна назвати такі: описові, аналізу документальної інформації, дослідження текстів.

2 Описові методи.

Історичний метод передбачає вивчення розвитку об\'єктів дослідження в хронологічній послідовності. Вирізняють порівняльно-історичний та компаративний методи, коли шляхом порівняння виявляють загальне й особливе, а також причини цих подібностей і розходжень, зміни, що відбулися; зіставляють рівні розвитку досліджуваного об\'єкта, визначають тенденції розвитку.

Біографічний метод передбачає дослідження подій на основі свідчень очевидців. Його використання можливе за умови, що зібрана інформація буде достатньою й панорамною.

У журналістикознавстві переважають три напрями біографічних досліджень: дослідження соціальних механізмів регулювання життя індивіда, соціальної зумовленості долі окремої людини; реконструкція соціального досвіду і його смислових структур, зокрема колективної історичної свідомості, субкультурних стильових форм.

Класифікація. Для з\'ясування зв\'язків і закономірностей розвитку досліджуваних об\'єктів використовується класифікація, основним чинником якої є групування, що дає змогу поділити цілісну сукупність об\'єктів або даних на однорідні групи так, щоб розходження всередині групи були менші, ніж між групами. При групуванні важливо забезпечити однорідність і порівнюваність ознак, за якими здійснюється розподіл.

Класифікація за певними ознаками й критеріями дає змогу виявити загальні закономірності в різних явищах дійсності, окреслити можливі причинно-наслідкові зв\'язки між різнорідними фактами. Саме класифікація дає змогу побачити наявність причинно-наслідкових залежностей.

Типологія – метод (результат) наукового пізнання, систематизації, класифікації (зокрема газет, журналів, телерадіопрограм) на основі загальних для них ознак і властивостей. Цей метод зорієнтований на пошук стійких ознак і властивостей досліджуваних об\'єктів. Центральне поняття типології – тип як модель, що відбиває деякі істотні ознаки певної кількості явищ, але свідомо ігнорує несуттєві ознаки.

Типологізація – виявлення подібності й розходження досліджуваних соціальних об\'єктів чи явищ, пошук надійних способів ідентифікації їх, а також критеріїв групування в межах прийнятої дослідником моделі. Її результатом є виділення певних типів досліджуваних об\'єктів чи явищ. Типологія відрізняється від класифікації: \"клас\" – це та чи інша сукупність реальних об\'єктів, тоді як \"тип\" – деякий ідеальний об\'єкт, сконструйований дослідником на основі поєднання ряду ознак.

Типологічний аналіз передбачає аналіз кожного видання на фоні вже існуючих, розгляд досліджуваного ЗМІ з погляду того, чи має видання свою нішу й наскільки точно в неї вписується, наскільки відповідає поточній масово-інформаційній ситуації.

3 Методи аналізу документальної інформації.