ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Журналістика. ЗМІ. Радіо. Преса. Телебачення → Основи журналістикознавчих досліджень. Українська школа журналістикознавства та теорії масової комунікації

Шостий період (70-80-ті роки ХХ ст.). Відбувається процес поглиблення наукових досліджень з історії, теорії та практики журналістики, вивчаються проблеми радіо і тележурналістики та особливості функціонування ЗМІ.

2 Зачинателями української науки про журналістику є Іван Франко та Осип Маковей. Їх ідеї розвинули М. Возняк, В. Щурат, І. Кревецький, В. Ігнатієнко, М. Грушевський.

Українську періодику досліджували М. Бернштейн, О. Дей, П. Федченко, В. Дмитрук, М. Шестопал, І. Дорошенко, В. Рубан, Л. Суярко, Й. Цьох, М. Нечиталюк, О. Мукомела, І. Крупський.

Проблемам теорії масової комунікації й практики журналістської діяльності присвячені наукові доробки Ю. Лазебника, В. Здоровеги, Д. Прилюка, В. Рубана, І. Прокопенка, Д. Григораша, Й. Цьоха, В. Полковенка, Є. Бондаря, І. Дем\'янчука, А. Москаленка, В. Качкана, В. Шкляра, Б. Чернякова, В. Демченка, І. Михайлина, О. Олександрова, В. Лизанчука, В. Іванова, В. Різуна та багатьох інших.

Серед основних праць із різних проблем слід назвати дослідження історико-журналістського процесу такими вченими, як І. Франко \"Симптоми розкладу в галицькій суспільності\" (1878), \"Українська альманахова література\" (1887), \"З останніх десятиліть ХІХ ст.\" (1901), \"Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р.\" (1910), О. Маковей \"П\'ятдесятилітній ювілей руської публіцистики\" (1898), Б. Грінченко \"Тяжким шляхом: Про українську пресу\" (1906), В. Щурат \"Львівський тижневик з 1749 р.\" (1907), \"Початки української публіцистики (В соті роковини \"Украинского вестника\")\" (1916), М. Возняк \"З зарання української преси в Галичині\" (1912), \"З-за редакційних куліс віденського Вісника та Зорі Галицької\" (1912).

Теоретичним питанням журналістики присвячені праці: І. Франко \"Альманах чи газета\" (1891), \"Поза межами можливого\" (1900), \"Журнал і публіка\" (1900), \"Принципи і безпринципність\" (1903), \"Дещо про нашу пресу\" (1905), \"Новини нашої літератури\" (1907), \"Передмова (до збірки \"В наймах у сусідів\")\" (1914), М. Грушевський \"До наших читачів в Галичині\" (1906), \"Наша газета\" (1907), \"До наших читачів в Росії\" (1907), \"До наших читачів\" (1907, 1908), \"На українські теми. Видавнича криза\" (1909), цикл статей \"Відгуки з життя та письменства\" С. Єфремова, написаних протягом 1906–1907 років.

Зародження української періодики в основі таких досліджень: І. Брик \"Початки української преси в Галичині і львівська Ставропигія\" (1921), М. Ясинський \"До питання про початок української преси\" (1923), В. Ігнатенко \"Історія української преси та її вивчення\" (1923), \"Українська преса (1816–1923 рр.): Історико-бібліографічний етюд\" (1926), І. Кревецький \"Перша газета на Україні (Gazette de Leopol із 1776 р.)\", \"Початки преси на Україні, 1776–1850\" (1927).

Українська преса, яка виходила протягом ста років, склала \"Бібліографію української преси (1816-1916)\" (1930) В. Ігнатенка.

Питання формування історії української преси покладені в основу таких досліджень: П. Федченко \"Матеріали історії української журналістики: Випуск І. Перша половина ХІХ століття\" (1959), О. Дей \"Українська революційно-демократична журналістика. Проблеми виникнення і становлення\" (1959), М. Бернштейн \"Журнал \"Основа\" і літературний процес кінця 50-х – початку 60-х років ХІХ століття\" (1959), В. Дмитрук \"Нарис з історії української журналістики ХІХ століття\" (1969), колективна \"Історія української дожовтневої журналістики\" (1983) та \"Історія партійно-радянської преси в Україні\" (1989).

Проблемам публіцистики присвячені такі праці: Ю. Лазебник \"Проблеми літературної майстерності в журналістиці\" (1963), \"Публіцистика в літературі. Літературно-критичне дослідження\" (1971), В. Здоровега \"Мистецтво публіциста: Літературно-критичний нарис\" (1966), \"У майстерні публіциста. Проблеми теорії, психології, публіцистичної майстерності\" (1969), \"Пошуки істини, утвердження переконань. Деякі гносеологічні та психологічні проблеми публіцистики\" (1975), \"Слово тоже есть дело. Некоторые вопросы теории публицистики\" (1979), \"Питання психології публіцистичної творчості\" (1982).

Загальних питань журналістської творчості торкаються праці: Д. Прилюк \"Теорія і практика журналістської творчості. Методологічні проблеми\" (1973), \"Теорія і практика журналістської творчості. Проблеми майстерності\" (1983), довідник Д. Григораша \"Журналістика у термінах і виразах\" (1974).

3 Іван Франко, будучи журналістом європейського рівня, став одним із перших в Україні теоретиком журналістики. Він не залишив окремої теоретичної праці про журналістику, разом з тим в багатьох працях торкається журналістикознавчих проблем. Статті: \"Альманах чи газета\" (1891), \"Поза межами можливого\" (1900), \"Журнал і публіка\" (1900), \"Принципи і безпринципність\" (1903), \"Дещо про нашу пресу\" (1905), \"Новини нашої літератури\" (1907), \"Передмова (до збірки \"В наймах у сусідів\")\" (1914), \"Кілька слів о тім, як упорядкувати і провадити наші людові видавництва \" (1895) та монографія \"Іван Вишенський і його твори\" (1895) – складають чітку систему поглядів на журналістику як важливий чинник суспільного і культурного життя. Франко теоретично обґрунтував принципи і функції публіцистики, визначив її властивості й внутрішні закономірності. Він створив свою концепцію історії української журналістики, змалював цілі етапи розвитку української преси, дав характеристику багатьох періодичних видань від \"Русалки Дністрової\" (1837) до періодики початку ХХ століття, вказавши на їхню роль у політичному та культурному житті. Це такі праці, як \"Симптоми розкладу в галицькій суспільності\" (1878), \"Українська альманахова література\" (1887), \"З останніх десятиліть ХІХ століття\" (1901), \"Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р.\" (1910).

Визначаючи шляхи розвитку української журналістики, Франко використав науковий метод історико-літературних досліджень, який передбачає розгляд культурних явищ залежно від національної свідомості народу, насиченості політичного життя та інших чинників.

Роздуми Франка – це ціла система наукових поглядів на журналістику (яку він вважав \"вчителем і просвітителем суспільства\") як соціальний інститут.

Одним із головних положень журналістикознавчої спадщини Франка є осмислення публіцистики, з\'ясування її природи. Основне для публіциста – підтримка постійного контакту з життям суспільства, тобто критерієм будь-якого журналістського матеріалу є суспільно-політична функція опублікованого тексту. Головною функцією Франко вважав формування громадської думки, а основним завданням публіциста – \"показати, крім моментального освітлення біжучих справ, також розвій найважливіших суспільно-політичних питань у короткій, по змозі популярній формі\" [Т.39, 262].