ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Журналістика. ЗМІ. Радіо. Преса. Телебачення → Періодичні видання Східної України початку ХХ століття у фондах Національної бібліотеки України ім. В.І. Вернадського: надходження, зберігання, вивче

Через декілька місяців після „Злого духа\" з\'явилися такі харківські сатиричні журнали, як „Брызги\" та „Буфф\". Проте, вони вже не выдрызнялись гостротою своїх статей і тому були прийняті в місті доволі спокійно. Існують документи, які підтверджують, що обидва видання перестали виходити у світ після перших номерів без втручання місцевої влади.

У другій половині 1906 р., коли у найбільших містах України уже майже не існувало сатиричної періодики, у Миколаєві з\'явився журнал „Оса\", який відрізнявся високим художнім рівнем карикатур. Головним художником „Осы\" і редактором-видавцем наступного миколаївського журналу „Паяц\" став професійний художник Н. Лепетич. Для видання „Осы\" було обрано саме найближче місто від Одеси, яке мало свою типографію. Кліше для малюнків готувалися в Одеській цинкографії „Новак и Побуда\".

У фондах НБУВ зберігаються номери таких сатиричних журналів:

  1. „Звон\" − № 2 за 1905 р.;

  2. „Злой дух\" − № 1 за 1906 р.(відділ рідкісної книги);

  3. „Гвоздь\" − № 2 за 1906 р. та № 1 за 1907 р.;

  4. „Оса\" − № 1, 3, 21 за 1909 р.; № 2 за 1910 р. та № 21 за 1912 р.

Сатиричні журнали зберігаються у газетному фонді НБУВ.

2.4.1 Перший україномовний сатиричний журнал „Шершень\"

Першим київським сатиричним журналом був „Шершень\". Цей гумористично-ілюстрований тижневик виходив від 6 січня до 14 липня

1906 р. в Києві. Його видавцем і редактором був В. Лозинський. За цей період з\'явилося 26 чисел, з них три були подвійні. Було встановлено, що причиною виходу у світ подвійних номерів була конфіскація матеріалів, в основному малюнків, що готувалися до наступних випусків. Перший подвійний номер „Шершня\" (16 − 17) вийшов 28 квітня 1906 р. Досі не встановлено який саме матеріал № 16 потрапив під заборону, але було зрозуміло, що подальше видання журналу було під загрозою. Боючись заборони видання „Шершня\", редакція вирішила негайно отримати дозвіл на випуск іншого аналогічного видання. Ним мав стати ілюстрований гумористично-сатиричний журнал „Чміль\". Дозвіл на його видання отримав секретар журналу „Шершень\" А. Коваленко 15 квітня. Але „Шершень\" не заборонили і дозвіл на новий журнал залишився невикористаним [13, с. 48].

Над випускоми „Шершня\" працювали такі автори ілюстрацій та політичних карикатур, як І. Бурячок, Ф. Красицький, В. Масляников, П. Наумов, В. Різниченко, О. Сластіон та інші, а також літературні постаті: М. Коцюбинський, А. Кримський, І. Липа, І. Франко, Л. Українка, О. Маковей, В. Стефаник та інші.

На обгортці першого номера „Шершня\" − малюнок Ф. Красицького, родича Т. Шевченка. Малюнок без назви і супровідного тексту, але його

зміст зрозумілий. Художник висвітлив класовий поділ суспільства та його

боротьбу. Через проломану тюремну стіну молодий робітник лівою рукою передає ув\'язненій українській дівчині прапор з написом „Воля\". Біля неї лежать на бруку тіла вбитих. А далі зображені фабрики, оточені густим чорним димом [41, с. 3].

Ф. Красицькому належать й інші гострі карикатури, в яких зображував в\'язня, котрий через ґрати дивиться на ластівки, що звили гніздо, або п\'яного довговусого і череватого пана-росіянина, що солодко спить на мальованій печі, а в дверях товпляться селяни, чекаючи його наказів про розподіл роботи. На сторінках „Шершня\" були і деякі карикатури Красицького на слова Т. Шевченка, котрими осміює царських міністрів Вітте, Дурнова, Ігнатьєва, Побєдоносцева та інших, викриваючи їхні брехливі обличчя.

Активним співпрацівником „Шершня\" був І. Бурячок. Його карикатура „Потоп\", що надрукована у першому номері журналу, зображувала величезну хвилю, що котилася на берег і несла на собі човен з вітрилом і написом „Воля\" на ньому. Гострою сатирою відзначаються наступні малюнки Бурячка: „Під сучасним режимом\" („Шершень\", число 6), „Од молдаванина до фінна на всіх язиках все мовчить... благоденствує\" („Шершень\", число 9), „Весняний мотив\" („Шершень\", число 12).

Боротьбі простого робітника за восьмигодинний робочий день І. Бурячок присвятив малюнок „Сон буржуя\", а знущанню царських поліцаїв та земських діячів над селянською масою, що голодує, він призначив карикатуру „В голодній губернії\".

Володимир Різниченко, закінчивши Харківський університет 1890 р., був поетом і письменником, але як художник працював у галузі політичної карикатури, спрямованої проти захисників царату. Його сатиричні малюнки з номера в номер друкувалися на сторінках журналу. Слід навести заголовки таких його малюнків: „Геть з царатом!\", „Після скасування кріпацтва\",Обніміте, брати мої, найстаршого брата\" і „Весна\". Весну В. Різніченко зображує у вигляді тендітної дівчини, яку супроводжують амури з луками і стрілами, а поліція тягне її до дільниці. Образ весни тут сприймається як символ революції, а інколи і як визволення [ 41, с. 6].

Український сатиричний журнал „Шершень\" згуртував навколо себе групу двох поколінь художників. До молодшого покоління належав Павло Наумов (псевдонім Заступець), який навчався у Київській школі Миколи Мурашка та Петербурзькій академії мистецтв. Найбільш відомі його карикатури − це „Взявшись за плуг, назад не оглядайся!\" та „Ми в раю пекло розвели...\". Перша робота, базована на народньому прислів\'ї, закликає селянство боротися за кращу свою долю і за визволення з-під царського гніту.

Журнал друкував графічні праці Михайла Яковлева під назвами: „Село прокидається\", „Слов\'янський бог Перун\", „Друкарня чорної сотні\", „Наша дума, наша пісня...\", „Суд Сатира\" та деякі інші.

Видання \"Шершня\" припинилося у липні 1906 р. без офіційного розпорядження з боку влади. Постійні переслідування, штрафи, конфіскації зломали наполегливість та силу осіб, які готували та видавали журнал.

В українській політичній журналістиці періоду революції 1905 – 1907 рр. журнал „Шершень\" займає провідне місце. Це єдиний із сатиричних журналів України, який неодноразово привертав увагу філологів, мистецтвознавців та істориків. На сьогоднішній день цей журнал є найбільш вивченим і достатньо яскраво висвітленим у літературі як орган політичної сатири досліджуваного періоду.

У фондах НБУ ім. В. І. Вернадського, у відділі рідкісної книги зберігаються всі номери журналу „Шершень\", окрім останнього (№ 26) за 1906 р.: № 1 – 25.