ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Журналістика. ЗМІ. Радіо. Преса. Телебачення → Проблеми вивчення історії української журналістики

Підсумовуючи, можна заявити, що питання наукознавства в журналістиці ще не розроблені настільки глибоко, щоб можна було чітко сформулювати концепцію історичного розвитку української преси.

На початках ХХ ст. порушувалась ще одна важлива для формування історичної науки про українську пресу проблема - про час і місце її зародження. Вона й досі дискусійна. У 1912 році в статті \"З-зарання української преси в Галичині\", надрукованій у \"Записках Наукового товариства ім. Шевченка\" (т.У), М.Возняк спробував уточнити періодизацію О.Маковея і посунути вглиб початки галицької преси. На його думку, \"українські альманахи в Галичині з-перед 1848 року приготовили в нас грунт під пресу\" (3; 140); такими він вважає два випуски альманаху \"Вінок русинам на обжинки\" І.Головацького з 1846 і 1847 років.

Ніби у відповідь на \"галицький варіант\" початків української періодики відомий галицький дослідник і журналіст В. Щурат (до речі, постійний опонент М. Возняка) у ювілейній статті \"Початки української публіцистики\"(13) першим пресовим виданням оголосив харківський журнал \"Украинский вестник\", виданий у 1816 році. Згодом цю думку заперечив І. Брик, виступивши у 1921 році в \"Збірнику Львівської Ставропігії\" з вагомим науковим обґрунтуванням газети \"Зоря Галицька\" як першого часопису в Україні (2), на що одержав принципову відповідь у брошурі І. Кревецького \"Початки преси на Україні\" (Львів, 1927) (8), у якій автор відстоював концепцію про іншомовну пресу як зачинателя української преси в Галичині. Першою такою газетою автор уважав французьку \"Gazette de Leopol\" (\"Львівську газету\"), яку видавав протягом 1776 року французький комерсант Шевальє де Оссуді за зразком аналогічних французьких газет у Варшаві (1758) та Відні (1759-1788). І. Кревецький звернув увагу на численну польську періодику, яка заполонила Галичину разом з німецькою пресою аж до появи \"Русалки Дністрової\" у 1837 році. Ці факти підштовхнули його до такого висновку: \"Львів аж до 1812 р. був одиноким на всю Україну містом, де раз-у-раз появлялися часописи і яке під сим оглядом на 35 літ випередило всі інші міста України\" (8; 6). Щодо Східної України, то першою газетою у Харкові він називає російськомовний \"Харьковский еженедельник\" (1812), в Одесі - три журнали французькою мовою (\"Messager de la Russia Meridional\" - 1820, \"Troubadur d\'Odessa\" - 1822, \"Journal d\'Odessa\" - 1824\") і два - російською (\"Вестник Южной России\" - 1821, \"Одесский вестник\" - 1828), у Києві - нездійсненний проект іноземця Фрідріха Моріца \"Киевская газета\" (1834). Таким чином, за І.Кревецьким, проблема початків української преси розв\'язується на користь не національної, а іноземної періодики. З цього випливало, що іноземна преса, особливо в Галичині, мала потужний вплив на українського читача і цим стримувала прагнення мати свою українську національну пресу, задовольняючи його інформаційні потреби.

Перед істориками преси вже давно постала проблема - \"Що вважати за українську пресу?\". Так її уперше сформулював відомий український бібліограф, історик і теоретик преси В. Ігнатієнко у двох статтях та брошурах: \"Українська преса (1816-1923): Історико-бібліографічний етюд\" (1926) і \"Бібліографія української преси (1816-1916)\" (1930). На поставлене запитання він відповідає так: \"... до визначення \"що вважати за українську пресу\" мусимо прикласти принцип територіально-етнографічний, комбінований з принципом мови... можемо вважати за українську пресу всю пресу, що виходила на території України та по інших землях, заселених українцями, друковану всіма українськими діалектами, говорами та всіма правописами (ярижкою, фонетикою). Але до цього, - продовжує він, - треба додати й ту пресу, що виходила іншими мовами (російською, французькою, німецькою, англійською) та обстоювала і відбивала інтереси української культури\", і уточнює, що пресу іншими мовами або двомовну \"треба вилучити в окрему групу і розглядати як окреме явище українського життя\" (7; 7).

А тепер спробуємо якось поєднати ці рекомендації з навчально-методичною літературою нашого часу. У сучасних навчальних програмах і посібниках з історії української журналістики двомовна та іншомовна преса не відокремлюються від української, а розглядаються в одному хронологічному контексті. Так, у робочій програмі курсу у темі № 2 \"Зародження української преси\" виділено два питання:

1) Перший тижневик французькою мовою у Львові;

2) Польська преса у Львові. У навчальному посібнику \"Історія української дожовтневої журналістики\" (Львів, 1983) є окремий параграф \"Іншомовна журналістика в Галичині\" з такою оцінкою: що в цій пресі \"життя українського населення знаходило слабке відображення; за незначними винятками, українські проблеми, питання мови та культури на їх сторінках не ставились\".

Це, звичайно, дуже загальна й апріорна характеристика, як свідчення недослідженості польської преси в Галичині. Дуже мало мовиться про іншомовну пресу в Україні і Галичині у курсі А. Животка \"Історія української преси\". У параграфі \"Народження преси на українських землях\" є згадка про першу французьку газету, але жодної - про численну польську; ще одна згадка є про дві німецькі газети, що видавалися у Відні з 1901 року (\"Ruthenische Revue\" i \"Ukrainische Rundschau\"). Який же висновок? Історія іншомовної преси в Україні та за її межами до сьогодні найменш досліджена.

У зв\'язку з перебудовними процесами в Україні на початку 90-х років дещо пожвавилося наукове вивчення історії української преси та видавничої справи, яку розгорнув Науково-дослідний центр періодики ЛНБ ім. В. Стефаника НАН. Перед наукою на цьому етапі постали нові проблеми. Одними з перших визначились методологічні проблеми, і зрозуміло чому. Догматичні підходи і принципи до вивчення та пояснення журналістських фактів минулого, які панували у доперебудовні часи, стримували можливості виявлення і залучення до наукового досліду усієї численної спадщини національної преси. Треба було відмовитись від штучного, тенденційного поділу її, як було раніше, на прогресивну і реакційну, на революційно-демократичну і націоналістичну з наданням переваг першим над другими. Необхідність переоцінки методологічних принципів-догм минулого була очевидною для всіх.

Ось чому на передній план наукової дискусії виступила проблема періодизації історико-журналістського процесу, навколо якої зав\'язалася очікувана дискусія (з участю І. Моторнюка, С. Костя, О. Мукомели), яка, на мій погляд, змусить замислитись і ще раз взятися до вирішення цього питання. Цю дискусію я спробував підсумувати у своїй статті \"На шляху до багатотомної історії української журналістики\", але думаю, що це ще не вирішення справи в принципі. Було б дуже бажаним, коли б питаннями періодизації зацікавились учені-суміжники (історики, філософи, соціологи). Словом, розроблену колективно періодизацію історії української журналістики слід удосконалювати.