ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Журналістика. ЗМІ. Радіо. Преса. Телебачення → \" Журнал \"\"Дукля\"\" (Словаччина, 9953–254 рр.): організаційний, проблемно-тематичний та жанровий аспекти авто\"

У підрозділі 2.3. \"Літературно-критична публіцистика\" досліджується процес поглиблення критичного мислення в контексті журнальної публіцистики.

Критичні тексти часопису \"Дукля\" засвідчили еволюцію в розумінні основних літературознавчих питань: від публіцистичних, ідейно-змістових аспектів літератури як одного з виявів дійсності (\"літературно-критичної публіцистики\") до естетичних законів творення письменства як специфічної форми пізнання й зображення довкілля (\"публіцистичної критики\")3.

Публіцистичність критичного мислення найбільше увиразнилася протягом перших років існування журналу, передусім при розгляді розуміння суті літератури, її суспільних функцій і закономірностей творення. У період культу особи Сталіна, домінувала ідеологема літератури як \"частини загальнопролетарської справи\" розбудови нового суспільства, яка скеровувала головне завдання письменника на ілюстрування \"прогресивних\" ідей, слушності партійних рішень, далекоглядності великих ідеалів і прищеплювання їх читачам.

На межі 50-х–60-х років парадигмою ставало розуміння літератури як художньої творчості, якій притаманні свої внутрішні закони розвитку. Поступово увиразнювалося питання про художність твору, про право авторів на експериментування у галузі архітектоніки і жанру, наполегливо артикулювався формат формально-стильових пошуків. На сторінках \"Дуклі\" розгорнулася полеміка щодо місцевих літературних традицій, яка резюмувала міркування про місце письменницької спадщини і міру її використання у розвитку словесності краю. Розвиток критики видання закладав основи теорії літературної критики.

Центральною проблемою критичної діяльності авторів журналу була система критеріїв художності літературних творів. Повоєнне пряшівське письменство творили й оцінювали за \"місцевими критеріями\", відповідно до яких усе написане у формі віршів, п\'єс, оповідань вважалося художньою літературою. 60-ті роки закріпили міцні позиції літературознавчих критеріїв, чинних на терені всієї словесності. Художні твори схвалювалися за їх естетичні вартості. Літературно-критичні метаморфози 70-х–80-х років звели нанівець усі досягнення минулого десятиліття. Аналітичне мислення часопису модифікується у XXI столітті, коли першочерговим завданням критиків надалі залишається належна оцінка дотеперішнього письменницького доробку пряшівчан, для чого передусім переформульовується система мистецьких критеріїв.

Публіцистичний голос критиків журналу найвиразніше звучав у публікаціях, присвячених взаємозв\'язку письменника з читачами, сприймання літературного твору. Актуальність проблеми читацтва для дописувачів \"Дуклі\" активізувалася потребою популяризувати свою творчість, розширювати коло власної читацької аудиторії та пропагувати часопис. Критики підкреслювали діалектичний характер зв\'язку письменника й читача і застерігали проти сліпого пристосування до смаків окремої групи людей.

Третій розділ \"Жанрові особливості публікацій журналу \"Дукля\" присвячено аналізові генології публіцистики видання.

У підрозділі 3.1. \"Специфіка жанру рецензії\" відзначено, що рецензії складали найчисленнішу групу жанрів серед публікацій журналу.

Процес розвитку рецензентської практики видання не був рівнозначний, а зумовлювався динамікою духовного життя української спільноти.

Протягом перших трьох років існування альманаху Ф. Ковач, І. Волощук, Ю. Муличак, А. Шлепецький, М. Мольнар виступили з бібліографічними замітками й анотаціями, міні-рецензіями, звичайними журнальними рецензіями й виступали тільки реєстраторами літературних фактів у численних інформаційних повідомленнях про вихід з друку нової книжки, про її тему, ідею, здогадний авторський задум, стисло передаючи зміст.

До початку шостого десятиліття в дуклянських рецензіях Ю. Бачі, І. Галайди, М. Мольнара, В. Хоми, А. Червеняка зміцнювалися основи критичних традицій, формувався кардинально інший підхід до оцінки художніх текстів, усталювалася нова система критеріїв пряшівського письменства. Відтепер рецензування прагнуло осмислити художній світ твору через висвітлення рівнів структури, специфіки мистецького моделювання дійсності, особливостей індивідуального стилю автора, його формальних пошуків.

Запальна дискусія на сторінках альманаху \"Дукля\" розгорнулася навколо роману М. Шмайди \"Тріщать криги\" в рецензіях В. Хоми, М. Гиряка, Ю. Бачі.

Серед критичного доробку журналу рецензія кількісно переважала і протягом 70-х–80-х років, проте знову розгорталася в руслі публіцистичної критики, зводячи літературний аналіз до соціально-політичних характеристик.

Окрему групу в журналі складали рецензії на перекладні твори. Рецензії на прозові видання носять, зазвичай, інформативний характер, у них мало уваги якості перекладу Рецензії на поетичні переклади проблематизують перекладацтво, знання мов, важливість розуміння задуму.

У рецензіях прози більше заідеологізованих суперечок та полеміки, натомість рецензії на поетичні твори акцентували увагу на формально-стильовому аспектові аналізу. Характер видання, домінуючий ідеологічний аспект при аналізі текстів зумовив структурований, \"монологічний\" виклад рецензій, у якому періодично проглядалася діалоговість.

У підрозділі 3.2. \"Особливості портретного нарису\" дисертант враховує, що в журналі \"Дукля\" домінували різновиди літературно-критичного портрета – від оповіді про життєвий шлях письменника, яка дає оцінку творів крізь призму фактів біографії та своєрідності світосприймання автора, до розкриття творчої індивідуальності митця шляхом пильного аналізу його творів.

Авторами більшості портретних нарисів виступали фахівці-критики (Л. Бабота, З. Ґеник-Березовська, Ф. Ковач, М. Мольнар, М. Роман, О. Рудловчак, А. Шлепецький), які писали переважно ювілейні публікації та некрологи, присвячені відтворенню творчої постаті пряшівських письменників чи авторів сусідніх літератур.

Портретним різновидам жанру властивий високий ступінь суб\'єктивності, який проявляється в установці, з якою критик підходить до творення праці, у доборі й компонуванні матеріалу, у композиції публікації, у структурі й логіці аналізу творчості чи окремих творів.

У 90-х роках переосмислюється суть і значення мистецтва слова, місце автора, твору й читача у літературному процесі. Відтак, у портретах-бесідах журналу переглядалася творчість письменників старшого покоління, по-новому оцінювалися спроби молодих літераторів, зверталася увага на важливі філософсько-моральні та етичні проблеми загальнолюдського формату, поглиблювався психологізм у змалюванні персонажів, стильові пошуки.

Позиція автора, тип його мислення зумовили гнучку композицію викладу матеріалу, перемежовану ліричними відступами, особистісними оцінками, публіцистичними оглядами, екскурсами в минуле, окресленням теоретичних проблем, використанням порівнянь, прийому аргументації від протилежного, паралельного використання елементів наукового та художнього стилів.