ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...


Джерельна база та хронологічні межі дослідження.Матеріалами дослідженняє дефініції, концепції, наукові підходи до вивчення своєрідності газетного видання, окремих складників, що формують його специфіку, – у журналістикознавстві, мовознавстві, літературознавстві, текстознавстві, лінгвістиці тексту, теорії й практиці комунікації. Усього опрацьовано 352 наукових джерела, що дало змогу виявити характерні тенденції в осмисленні досліджуваного явища.

Емпіричні дослідження здійснено на основі текстів сучасних українських газет – \"Газета по-українськи\" \"Голос України\", \"День\", \"Дзеркало тижня\", \"Україна молода\", \"Молодь України\" за період 2000 – 2006 рр. Усього проаналізовано понад 500 текстів. Загальний обсяг проаналізованого текстового масиву – понад 150 ум. друк. арк.

Наукова новизна дисертації визначається комплексним вивченням ідіостилю газетного видання за відсутності відповідних досліджень у сучасному журналістикознавстві. У дисертації виявлено сукупність інтегрувальних чинників формування ідіостилю газети, запропонована наукова дефініція самого явища, окреслено його когнітивно-прагматичні аспекти, вперше побудовано теоретичну модель експлікації та вивчення ідіостилю газетного видання.

У праці вперше проаналізовано функціонування розмовної, просторічної та сленгової лексики з погляду комплексного дослідницького підходу, сформульовано критерії виявлення й оптимізації ідіостилю, на цих засадах встановлено деякі риси читацької кваліфікації ідіостилю окремих видань.

Практичне застосування одержаних результатів полягає в актуалізації можливих підходів до творення ідіостилю газетного видання на основі розглянутої моделі, які можуть використати в редакціях газетних видань. Результати дослідження корисні для вивчення навчальних дисциплін з мовної підготовки фахівців зі спеціальностей „Журналістика\" й „Видавнича справа та редагування\", а також для створення спеціальної науково-дидактичної літератури – посібників, підручників, текстів лекцій, словників і довідників.

Особистий внесок здобувача. Дисертація, автореферат і публікації, в яких викладено основні положення роботи, виконані самостійно.

Апробація результатів дослідження представлена доповідями на таких конференціях: ХІ Міжнародній науково-практичній конференції \"Вплив ЗМІ на мовну свідомість сучасників\" (Київ, 2005), Шостих міжнародних науково-практичних читаннях \"Українське народознавство: стан і перспективи розвитку на зламі віків\" (Київ, 2005), Міжнародній науково-практичній конференції \"Журналістика – 2005 у контексті сучасних професійних стандартів та трансформації журналістської освіти\" (Київ, 2005), ХІІ Міжнародній науково-практичній конференції \"Текст як засіб комунікації\" (Київ, 2006), ХV Міжнародній науковій конференції ім. проф. Сергія Бураго \"Мова і культура\" (Київ, 2006), ІІ Міжнародній науковій конференції „Сучасний інформаційний простір: журналістика і медіаосвіта\" (Алушта, Крим, Україна, 2006), ІV Тикторівських читаннях \"Видавнича справа в Україні: міст між минулим і майбутнім\" (Львів, 2006), ХІІІ Міжнародній науково-практичній конференції з проблем функціонування і розвитку української мови \"Мовні процеси в сучасному медіапросторі\" (Київ, 2007).

Результати дослідження обговорено на кафедрі мови та стилістики Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Публікації. Основні положення й результати дисертації викладено в дев\'ятьох наукових статтях, з них шість опубліковано у фахових виданнях, затверджених ВАК України, три – в інших наукових збірниках.

Структура дисертації. Дисертацією є рукопис загальним обсягом 179 сторінок, який складається зі вступу, трьох розділів, що містять сім параграфів, висновків, списку літератури (352 позиції).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступівмотивовано вибір об\'єкта дослідження, обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено теоретичну й практичну цінність дослідження. Також накреслено основну мету та завдання, означено й розмежовано предмет і об\'єкт дослідження, описано методи дослідження, зазначено джерельну базу й сформульовано, в чому полягає новизна одержаних результатів. Подано відомості про апробацію положень дисертації.

У першому розділі „Ідіостиль газетного видання в науковому дискурсі\" здійснено історіографічний аналіз наукових джерел, які безпосередньо торкаються теми дисертації.

Перший підрозділ „Ідіостиль газетного видання в парадигмі мовознавчих та літературознавчих наукових підходів\"репрезентує мовознавчі та літературознавчі погляди на ідіостиль як термін, що набув у цих галузях теоретичного обґрунтування й є базовим для формулювання нової дефініції – \"ідіостиль газетного видання\".

Термін „індивідуальний стиль письменника\" відомий давно. Першопочатки цього поняття було закладено ще в 20-40-х рр. на основі „принципу загальної образності\", який орієнтувався на цілісність мови художнього твору, але ще не акцентував домінанту індивідуального стилю – роль автора в цілісності мовних засобів (Н.Сологуб).

Термін „ідіостиль\" співвідносний з терміном „ідіолект\". Часто науковці вживають їх як синонімічні. Проте спостереження змісту та структури розглядуваних дефініцій зумовлюють необхідність їх розмежування. Різниця між ідіолектом та ідіостилем полягає в системності останнього, тобто ідіолект становить собою просто сукупність видільних ознак мовлення окремого носія, у той час як ідіостиль передбачає створення системи.

Для дослідження важливими є результати як мовознавчих, так і літературознавчих праць, що торкаються особливостей стилю письменника. Якщо мовознавчі дослідження пропонують системний розгляд проблеми (дослідження мови як системи), виявляючи теоретичну модель стилістичних особливостей тексту з огляду на функціонування лексичних, фразеологічних, синтаксичних засобів тощо, то літературознавчі праці вивчають мовлення конкретного письменника, розкривають його творчу лабораторію, передбачають дихотомію автора, з одного боку, й сприймача з іншого. У коло наукового аналізу потрапляє ідейно-змістовий зріз інформації. Як наслідок – особливості стилю виявляються не лише з погляду естетичної довершеності твору, а й специфіки засобів відображення світу митцем.