ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Журналістика. ЗМІ. Радіо. Преса. Телебачення → Моральний та юридичний аспекти свободи преси

Свобода преси як одна з політичних свобод здійснюється в площині громадянин-держава через інститут вільних ЗМІ і, як виділяють дослідники, включає в себе:

  1. свободу доступу до інформації;

  2. свободу поширення інформації;

  3. свободу дотримування своєї думки, не зазнаючи зовнішнього втручання [28].

Один із провідних дослідників преси на Заході професор В. Ґаґеманн сформулював такі умови здійснення свободи преси:

  1. безпристрасна, всебічна інформація;

  2. коментування, незалежне від напрямків громадської думки та партійних поглядів;

  3. видання масової преси в живій, близькій народу формі, але з повним дотриманням відповідальності;

  4. духовна незалежність талановитих журналістів. Які мають сміливість і мужність відстоювати істину;

  5. вивільнення преси від необхідності враховувати урядові інтереси, але при суворій відповідальності;

  6. високий діловий рівень видавців, їх повага до духовної свободи журналістів [1].

Федеральний суддя Ірвінг Кауфман (США) констатував, що свобода преси залежить від захисту трьох аспектів комунікаційного процесу: 1) збору інформації; 2) обробки інформації; 3) поширення інформації [17].

Питання про свободу преси є надзвичайно важливим, бо, за словами О. Лосєва, структура – це найповніше, адже без структури немає ніякої роздільності (...). Називаючи свободу синонімом незалежності та аналізуючи структуру поняття „свобода преси\", один із теоретиків вітчизняної преси В. Владимиров виділяє такі основні компоненти цієї свободи:

  1. економічна самостійність ЗМІ;

  2. правовий захист свободи журналістської діяльності;

  3. політична незаангажованість редакцій, їх орієнтація на загальнолюдські цінності;

  4. творча свобода журналістів [4].

Структуруючи поняття „свобода преси\", дослідники журналістики зазначають, що воно включає такі основні положення : 1) ЗМІ та юридичні рамочні умови їх існування; 2) ЗМІ та економічні рамочні умови їх існування; 3) ЗМІ та становище журналіста; 4) відносини між ЗМІ і політикою, напруженість цих відносин; 5) ЗМІ та підготовка і підвищення кваліфікації журналістів [5].

Під час семінару „Перешкоди свободи слова в Україні та шляхи їх подолання\", який відбувся у Києві в 1996 році, зазначалося, що взагалі є дві свободи слова:

  1. свобода слова як абсолютна цінність;

  2. свобода слова як політичний аргумент.

Під час парламентських слухань з проблем свободи слова у 1997 році О. Мороз виділив два аспекти свободи слова:

  1. свобода слова як правова категорія;

2) свобода слова як моральна категорія [22].

Узагальнюючи дослідження вчених у галузі журналістики можемо виділити вісім аспектів проблеми свободи преси: 1) правовий (юридичний); 2) економічний; 3) історичний; 4) філософський; 5) політичний; 6) моральний; 7) психологічний; 8) технічний.

Проте стверджувати однозначно, який з них є найважливішим досить важко. Тому їх розташування у цьому списку досить умовне.

З розвитком суспільства, ускладненням його політичної структури, з усвідомленням цінності демократичного шляху історичного руху проблема свободи слова висунулася в число першорядних проблем. Це сталося у XVIII столітті. Найбільш чітко сформулював загальні ідеї щодо цього теоретик і практик американської революції XVIII століття Томас Джеферсон ( 1743-1826). „Наша свобода залежить від свободи преси, – твердив він ,– а цю останню не можна обмежувати, не загубивши її цілком. Свобода не така небезпечна, як її придушення\" [18].

2.4. Юридичні гарантії свободи преси

Свобода преси вважається однією з основних конституційних свобод. Найбільш важливою передумовою існування свободи преси та інших політичних свобод є саме конституціоналізм, бо „регулювання основних засад журналістики правом здійснюється через конституційні норми\" [22]. Конституційні гарантії свободи преси є невід\'ємною ознакою системи ЗМІ.

Законодавство України забезпечує широкі можливості для творчої реалізації журналіста, гарантує йому право на свободу слова, преси та творчості, визнані міжнародними нормами і закріплені в міжнародних правових документах.

М. Драгоманов розглядав свободу слова ґк одну з обов\'язкових конституційних норм, причому зробив вагомий внесок у реалізацію цього принципу (...). Прагнучи, за словами професора Р. Іванченко, допомогти визвольному рухові знайти правильну теорію побудови демократичного суспільства. Драгоманов розробив у 80-х роках XIX століття федеральну конституцію, у проекті якої наголос робиться на саме на свободу слова, інші демократичні свободи та їх гарантії [10].

Параграф 17 Конституції УНР (1918) проголошував, що „...громадянин УНР і ніхто інший на території її не може бути обмежений в правах слова, друку...\" [28]. Однак, розділ VIII цього документа передбачав: „У випадку державної необхідності (під час війни або внутрішніх заворушень) можуть громадянські свободи бути частю обмежені, частю припинені... Котрі громадянські свободи і в якій мірі мають бути тоді припинені. Має означати спеціальний закон, виданий звичайним порядком\" [17].

На сьогоднішній день основні засади свободи преси сформульовані безпосередньо у законодавчих актах держави й у міжнародних правових документах. У „Декларації прав людини\", що була прийнята на Генеральній Асамблеї ООН 10 грудня 1948 року й виконання якої перебуває під міжнародним контролем, у статті 19 зазначено: „Кожна людина має право на свободу переконань і на вільне висловлювання їх, це право включає свободу безперешкодно дотримуватися своїх переконань і свободу шукати. Одержувати й поширювати інформацію та ідеї будь-якими засобами й незалежно від державних кордонів [18].

Загальновизнані міжнародні норми щодо свободи слова, преси і творчості увійшли в нову Конституцію України [18].

Щоправда, формулювання щодо свободи слова в Конституції України є далеко не досконалими й не бездоганними. Вона визначає політико-правовий зміст свободи слова. У статті 34 Основного Закону записано, що кожному гарантується право на свободу думки, слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно. Письмово або в інший спосіб – на свій вибір [14].

Зауважимо, що Конституційні гарантії свободи слова в Україні базуються на відповідних нормах міжнародного права, являють собою їх своєрідне логічне продовження. Зафіксовані в Конституції України принципи, норми і положення щодо прав на свободу слова загалом відповідають загальноприйнятим стандартам, міжнародним конвенціям з прав і свобод людини.

У другій частині статті 34 Конституції України встановлені обмеження на здійснення цих прав на підставі окремого закону. „...в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочином, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров\'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя\" [14].

Така невизначеність у законодавстві може призводити, і як свідчить практика, нерідко призводити до того, що публікація у ЗМІ (навіть достатньо обґрунтована) щодо корумпованості окремих представників державної влади може розглядатися як загроза національній безпеці, або як така, що підриває авторитет правосуддя.