ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Головна Журналістика. ЗМІ. Радіо. Преса. Телебачення → \" Журнал \"\"Мирний труд\"\" як зразок чорносотенної журналістики\"

Другий період. Андрій Сергійович Вязігін закликав згуртуватися навколо царя-батюшки перед язичницькою японською загрозою (статта єпископа Стефана \"Провіденційні завдання і кінцеві цілі Росії\").

Єпископ розвивав в ній ідею російського месіанізму. Завдання Росіі – протистояти мусульманству і язичництву, привести до Христа \"народи, що не відають істинного Бога, - Китай, Персію, Афганістан, Індію\". \"Кінцевою метою\" Росії оголошувалося встановлення світового панування й обернення всього людства в православну віру.

Головною інформаційною кампанією Андрій Сергійович Вязігіна стала війна з вільнодумством в університетах, носіями якого були вчорашні співробітники часопису. У статті \"Необхідність перетворень\" Андрій Сергійович Вязігін стверджував, що \"викладання поставлене неправильно і ведеться малоосвіченими вчителями\", що \"вилучення літери \"ять\" принесе шкоду\". Автор пропонував \"зосередити всі помисли на створення Російської школи\". Пізніше він назвав цей процес \"націоналізація російської школи\". За Андрієм Сергійовичем Вязігіним у Міністерстві Народної Освіти не відчувався державний вплив, але настав час його забеспечити.

У статті \"Оновлення\" А.С. Вязігін доносив Вищому Начальству, що \"декотрі \"вихователі\" займалися підготовкою майбутніх борців за визволення, проповідували космополітичну і соціалістичну маячню\". Він пропонував очистити школу від таких \"начальників\".

Українське питання в журналі - українці сприймалися як частина єдиного російського народу. Журнал ігнорував наявність української науки, літератури, театру.

В статті московського історика М.М. Павлова \"Учена праця пана професора Грушевського: Нарис історії українського народу\". Словянські народи мисляться як місцеві складові єдиного російського народу. Хохли, запевняє він, ніколи не творили російську історію, вони увіходили в неї. Ця обурлива маячня друкувалася як наукова критика. Таким чином, \"Мирний труд\" оголосив неіснуючими всі східнословянські мови.

У белетристичному відділі \"Мирного труда\" А.С. Вязігін надрукував роман князя Д.П. Голіцина \"На Русі\".

Видавець і редактор журналу \"Мирний труд\" А.С. Вязігін

У 1902 р.А.С. Вязігін як редактор заснував журнал \"Мирний труд\", який був присвячено розвитку наукового російського націоналізму.

Мобілізуючи всі сили для боротьби з революцією А.С. Вязігін організував переклад для \"Мирного труда\" праці Іполита Тена \"Історія французької революції\", яка доводила згубність і безплідність революційних переворотів.

У 1906 р.А.С. Вязігін створив друкарню журналу \"Мирний труд\". В книжках протиреволюційного змісту, які продавалися редакцією журналу \"Мирний труд\", містилися провідні статті журналу \"Мирний труд\", оформлені як брошури. Незабаром редакція отримала стільки замовлень на безкоштовну поставку виданої нею літератури, що Андрій Сергійович Вязігін був змушений вмістити оголошення: редакція не має можливості безкоштовно надсилати літературу. Закликав робити добровільні пожертви. Назвав \"Мінінська копійка\". Але згасання революції викликало різке скорочення надходжень від пожертв.А.С. Вязігін у всякий спосіб намагався приховати падіння \"патріотизму\".

Виникли труднощі з надходжеенням матеріалу.А.С. Вязігін скоротив випуск журналу (появилися спарені числа), заповнював журнал цікавими перекладеними творами.А.С. Вязігін сам був змушений зайнятися перекладацтвом. За підписом \"переклад А.В. \" опублікував роман французької письменниці маркізи де Понтевес-Сабран \"Священник\". Одним із способів подолоння кризи журналу стало запрошення до участі в ньому широких кіл духівництва.

До публіцистики належала стаття редактора Вязігіна \"Особлива думка про вшанування Т.Г. Шевченка\", де він почав з того, що з дитинства добре знайомий з \"Кобзарем\", а закінчує твердженням про неможливість до шанобливого ставлення до Шевченка. На думку А.С. Вязігіна, Шевченко підриває головні засади християнства. Ця стаття була єдиним відгуком в \"Мирному труді\" на українську літературу, цілком демаскувала чорносотенну ідеологію часопису і послужила підставою для заборони святкувати ювілей столітніх роковин Шевченка.

На хвилі розгулу реакції Андрій Сергійович Вязігін був обраний депутатом до Третьої Державної Думи. Але авторитет чорної сотні в Росії швидко падав. На наступний термін Вязігін вже обраний не був. Він розумів, що з політичною діяльністю приходиться прощатися, в журналі \"Мирний труд\" подав публікацію \"Думські виступи А.С. Вязігіна\". Тут він пропонував читачам передруки зі звітів засідань Державної Думи третього скликання, звідки вибрав свої виступи.

Стаття Г. Юрського \"Праві у Третій Думі\": боротьба фракції А.С. Вязігіна проти будь-яких змін у державно-політичній системі Росії.

Позбавлений урядового фінансування \"Мирний труд\" загинув наприкінці 1914 р. Листопадове число містило оголошення: \"У звязку з хворобою редактора передплата на 1915 р. відкрита не буде\". Так Андрій Сергійович Вязігін виправдав своє бажання припинити видання журналу.

Життя Андрій Сергійович Вязігін завершилося трагічно: він був розстріляний органами ЧК в червні 1919 р.

Висновки

\"Мирний труд\", незважаючи на свою чорносотенну програму, був істотним інформаційним проектом у Харкові:

1) як тільки журнал було позіціоновано як чорносотенний, Андрій Сергійович Вязігін залишився в громадській ізоляції з невеликим гуртом однодумців;

2) Андрій Сергійович Вязігін доводилося залучати письменницькі й публіцистичні сили з обох столиць й регіонів Росії;

3) визначивши собі роль теоретичних розробників ідеології російського монархізму, харківські чорносотенці не допустили в Харків антиєврейських погромів;

4) спираючись на урядову фінансову підтримку, \"Мирний труд\" програв у конкуренції з демократичною журналістикою;

5) поразка журналу була зумовлена його антиукраїнською позицією.

Використана література

  1. Черная сотня. Историческая энциклопедия 1900-1917. Отв. редактор О.А. Платонов.М., Крафт+, Институт русской цивилизации, 2008.

  2. И. Михайлин. История журналистики Харьковской губернии. - 2007.