ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Аналітичні жанри → Курсова робота


збуджувати інтерес аудиторії, розповідати їй про події, процеси, що відбуваються в суспільному житті;

відстоювати передові точки зору і сприяти удосконаленню \"особистої стратегії\" громадян;

виявляти в явищах їх сутність, показувати протиріччя дійсності;

через з\'ясування сутнісних зв\'язків, визначення лінії розвитку явищ, прогнозувати, осмислювати хід суспільного розвитку;

сприяти практичному рішенню проблем суспільства.

Визначення цих функцій жанру допомагає змалювати загалом предмет огляду. Його складають загальні питання політики, економіки, характерні соціальні явища і тенденції їхнього розвитку, питання способу життя і міжлюдських стосунків і багато чого іншого. Предметом огляду можуть бути ідеї, що взяті з філософії, історії, літератури. Для предмету огляду характерний просторово-часовий чи тематичний зв\'язок явищ, що оглядаються. Не випадково огляди мають строгу періодичність виходу у світ (щоденні, щотижневі, щомісячні). Вони як би підбивають підсумок визначеного періоду життя, діяльності в тій чи іншій сфері суспільного буття. Саме зазначена особливість зв\'язків предмету огляду дозволяє головним чином відрізнити огляд від статті (для предмета останньою характерною рисою є причинно-наслідковий зв\'язок відображуваних феноменів).

Оскільки огляди публікуються з визначеною періодичністю, то це позначається і на виборі тем, характері, глибині аналізу. Чим рідше публікуються огляди, тим більше в автора можливостей знайти в потоці подій факти, найбільш цікаві для аудиторії, проаналізувати їх, узагальнити. Разом з тим тривалі проміжки часу між виходами оглядів призводять до того, що аудиторія вже досить багато знає про ті події, що стають предметом огляду, з оперативних публікацій (репортажів, звітів, кореспонденції й ін.). Це припускає, що оглядач, що має досить часу для міркування, аналізу, може знайти в цих подіях взаємозв\'язок, ще невідомий аудиторії, що залучить її увагу до опублікованого огляду.

Прогноз. Становлення жанру \"прогноз\" відбувалося протягом останніх десяти років і прямо зв\'язано з процесами реформування суспільства. Бажання довідатися, що чекає надалі, і викликало вал пророкувань, пророцтв, прогнозів, що захлиснув сторінки вітчизняної преси, що стали, мабуть, одним з найбільш помітних і постійних для неї з тих пір явищ. Та й чи не завдання журналіста, використовуючи можливості \"жанру\" Касандри (саме ця міфічна богиня володіла даром пророкування в досконалості), допомогти своєї аудиторії довідатися щось про завтрашній день? Тому що, як говорить прислів\'я, \"хто попереджений – той озброєний\".

Пророкування чи прогнози – це судження про майбутнє. Прогноз, що завжди збувається, називають \"пророцтвами\". Іноді поняття \"прогноз\" журналісти заміняють поняттям \"гіпотеза\". Гіпотеза, як і прогноз, у ряді випадків може розглядати деякі явища віднесені в майбутнє. Але вона може бути звернена й у минуле. Прогноз же завжди зв\'язаний тільки з майбутнім тих чи інших явищ. Крім того, прогноз завжди розглядає майбутній стан вже існуючих явищ. На відміну від нього в гіпотезі може йти мова про явища, що ніколи не існували чи не існують у даний момент. Не зовсім вірно ототожнювати прогноз із версією. Версія – це можливий варіант розвитку події. За допомогою версій звичайно намагаються пояснити факти, що вже здійснилися. Але іноді версія викладає варіант розвитку якогось явища в майбутньому. У цьому випадку поняття \"версія\" і \"прогноз\" можуть збігатися.

На сторінках сьогоденної преси журналісти як автори прогнозів виступають відносно рідко. Найчастіше їх складають фахівці, експерти, учені відповідної сфери діяльності. Так відбувається, коли видання має на меті дати серйозний прогноз. Причиною звертання журналістів саме до таких людей є, зрозуміло, ті знання якими вони володіють. В оптимальному випадку – це точні знання. Спираючись саме на них і можна зазирнути в майбутнє. Але точність знань про сучасний стан прогнозованого явища – не гарантія точності передбачення його майбутнього.

Версія. Такого роду публікація базується на неповних доказах, на припущеннях автора. Версія виключає категоричність висновків, виводів. Основним фактором, що породжує жанр версії, є метод дослідження дійсності, обумовлений як \"домисел\", \"вимисел\". Цей метод є ведучим у літературно-художній творчості. Оцінюючи роль даного методу в мистецтві і літературі, письменник Костянтин Паустовський стверджував, що факт, поданий літературно, зі згущенням декількох характерних рис, освітлених світлом вимислу, відкриває сутність речей яскравіше, ніж інший, скрупульозно складений звіт.

У журналістиці на відміну від літератури цей метод пізнання дійсності звичайно вважається негожим, оскільки він дає необґрунтоване чи недостовірне знання. Це насамперед треба віднести до випадків неправильного, недоречного його використання. Однак без застосування домислу взагалі журналіст обійтися не може, мова йде про \"дозоване\" застосуванні його.

Домисел стає неминучим, коли журналіст реконструює невідомі деталі якогось у цілому вірогідно відомого явища, події. Цей метод дає аудиторії можливість більш яскраво побачити подію, про яку повідомляє журналіст, а сам автор за допомогою деталізації події одержує додатковий шанс привернути увагу аудиторії до свого виступу. Застосовуючи домисел, створюючи версію тих чи інших подій, автор повинен обов\'язково вказати на умовний характер своїх тверджень. Це вбереже його від обвинувачень з боку \"героїв\" публікації в наклепі.

Експеримент. Даний жанр \"проявився\" у вітчизняній журналістиці в якості самостійного на початку 90-х рр. Однак по суті своїй матеріали, подібні тим, що зараз часто можна зустріти під рубрикою \"експеримент\" (це поняття, як відомо, позначає один з методів дослідження дійсності), публікувалися на сторінках преси протягом десятиріч. Тільки виходили вони у світло під іншими \"іменами\" – чи то нарису, чи то кореспонденції, чи то фейлетону тощо.

Виділення, що спостерігається в останні роки, в самостійну групу (родину) публікацій, що базуються на проведених їхніми авторами експериментах, мабуть, викликано прагненням журналістів підкреслити саме ту обставину, що при зборі інформації, використаної потім у публікаціях, ними був застосований саме даний, а не якийсь інший метод. Не в меншій мірі це прагнення – відповідь на актуальні інформаційні очікування частини сучасної аудиторії ЗМІ, орієнтованої на одержання \"живої\", сенсаційної інформації.