ReferatFolder.Org.Ua — Папка українських рефератів!


Загрузка...

Библиография → Курсова робота


Зміст

Вступ

1. Походження терміна бібліографія

2. Бібліотекознавство у системі суміжних наук

Висновок

Список літератури

Вступ

Бібліографія є невід\'ємною частиною такого виду суспільної діяльності, як книжкова справа, або з урахуванням сучасних досягнень культури й науково-технічного прогресу - інформаційна діяльність (комунікація, спілкування). Соціальна сутність інформаційної діяльності обумовлена необхідністю цілеспрямованого виробництва, поширення, зберігання й використання інформації у суспільстві. Значення інформації в сучасному суспільстві різко зростає. Не випадково сучасний етап соціально-економічного й культурного розвитку визначають як інформаційний. Це пов\'язане з тим, що інформованість стає невід\'ємною характеристикою сучасної людини, його свідомості, активності світогляду й діяльності. Володіння інформацією й всіма методами, формами й методами її виробництва, поширення, зберігання й використання - це об\'єктивна необхідність для кожної людини, тим більше фахівця в області інформації, книжкової справи.

Цим пояснюється та велика увага, що як і раніше приділяється такої важливої частини інформаційного спілкування (комунікації), як книга й книжкова справа, печатка. Друкована книга - це універсальні метод інформаційного спілкування. Не випадково книгу називають графічною пам\'яттю людства, графічною моделлю культури. Вона й у сучасних умовах відіграє домінуючу роль, особливо у системі масової інформаційної комунікації. Зберігає вона своє значення й у системі спеціальної, або наукової, комунікації, науково-інформаційній діяльності, де особливо активно зараз іде впровадження новітніх коштів електронно-обчислювальної техніки.

У даній роботі будуть розглянуті такі питання: \"Походження терміна бібліографія\" та \" Бібліотекознавство у системі суміжних наук\"

1. Походження терміна бібліографія

Історично поняття \"бібліографія\" виникає на певному етапі становлення інформаційної діяльності, коли усвідомлюється необхідність у цілеспрямованому розвитку цієї найважливішої сфери суспільної діяльності, культури. У наш час ми можемо з повною визначеністю говорити про чотири основні періоди в історії бібліографії: I період - виникнення у Стародавній Греції бібліографії (V в. до н.е.) як книго писання, як праці (\"бібліографа\"); II період - виникнення бібліографії ( XVII-XVIII ст.) як узагальнюючої науки про книги й книжкову справу (інформаційну діяльність) та як особливого літературного жанру; III період - виникнення бібліографії (кінець XIX - початок XX ст.) як особливої науки книгознавчого (інформаційного) циклу; IV період (сучасний) - усвідомлення бібліографії як особливої області книжкової справи зі своєю специфічною дисципліною - бібліографознавством.

У розробку походження й історії розвитку бібліографії за кордоном свій внесок внесли російські науковці, особливо А.Н. Деревицкий, А.И. Малеин, А.Г. Фомін, М.Н. Куфаев і К.Р.Симон.

Перший період, як встановив на початку XX ст.. А.И. Малеин, пов\'язаний з появою й функціонуванням самого слова \"бібліографія\" у Давній Греції у V ст. до н.е. Основним значенням цього слова було \"не книгоописання а переписування книг, тобто створення або поширення книги за допомогою єдиного доступного античності способу для цього - писання або переписки\" Інакше кажучи, бібліографія із самого початку своєї появи позначала те, що ми тепер називаємо \"книжкова справа\", або ширше - \"інформаційна діяльність\".

Другий період пов\'язаний з формуванням у Європі XVII ст. системи наук, яка існує з деякими змінами й доповненнями дотепер. Слово \"бібліографія\" поряд з іншими - бібліологія, бібліософія, й т.п. - стало позначати науку про книгу (книжкову справі, інформаційну діяльність). Як вважає К.Р.Симон, слово \"бібліографія\" могло бути або запозичене з вже наявного досвіду, або придумано заново за зразком аналогічних назв наук (наприклад, географія). Пальма першості в цьому питанні належить французьким науковцям. Саме у французькій інтерпретації бібліографія як наука з\'явилася у Росії на початку XIX ст.

Тут варто зазначити, що російські науковці не просто запозичили основи бібліографічної науки, але, опираючись на свій багатовіковий історичний досвід, привнесли багато оригінального. І доводиться тільки шкодувати, що багато досягнень історії вітчизняної бібліографії або недостатньо вивчені, або просто ігноруються на догоду самостійним, псевдонауковим побудовам.

Особливе новаторство російської бібліографії виявилося в наступний третій період її розвитку на початку XX в. Російські бібліографи у своїх наукових розробках ішли тепер урівень із західноєвропейськими й, виходить, усього світу. Досить послатися на російську участь у роботі Міжнародного бібліографічного інституту у рюсселі, на співзвучність ідей Н.М. Лисовского, А.М. Ловягина й Н.А. Рубакина з ідеями П. Отле (одного із засновників названого інституту). Більше того, російські нуковці у багатьох аспектах, особливо теоретичних, випереджали закордонних дослідників.

Головне з вітчизняних досягнень розглянутого періоду полягає у тому, що була усвідомлена специфічна роль бібліографії як діяльності в більше широкій системі інформаційної діяльності (книжкової справи, документації), а бібліографії як науки - у системі книгознавства. Зокрема, стало зживати себе горезвісна відомість бібліографії до книгописання. Особливо цьому сприяло трактування так званих видів бібліографії, запропоноване Н.А. Рубакіним, а потім Н.В. Здобновим. Методологічно це було показано у роботах А.М. Ловягина, які дотепер замовчуються - або нарочито, або через незнання. А він розвивав серед багатьох інших наступні дві, можна сказати, що видаються ідеї. Перша стосується визначення бібліографії (книгознавства) як науки про спілкування людей, тобто про книжкову справу, інформаційну діяльність, комунікацію. Друга пов\'язана з використанням і конкретизацією стосовно до завдань бібліографії такого діалектичного методу, як сходження від абстрактного до конкретного. На противагу технократическому підходу Н.М.Лисовского (\"книгопроизводство - книго А.М. Ловягин трактував інформаційне спілкування як сходження, як методологічну редукцію від опису до аналізу, а від нього до синтезу (згадаємо гегелівську формулу \"теза - антитезис - синтез\"). Причому бібліографія займає тут серединне положення, тому що синтез її результатів, піднесення їх на загальнокультурний рівень можливі тільки за посередництвом методології більше загальної науки - книгознавства (або можливої тепер більше широкої науки про інформаційну діяльність). І серединне, центральне місце бібліографії тут не можна вважати випадковим, тому що інформаційне спілкування - це діалектичний процес зі зворотним зв\'язком, коли, відповідно до поглядів того ж А.М. Ловягина, потрібне постійне пожвавлення - по собі мертвої - паперової культури, тобто впровадження на кожному діалектичному витку інформаційної діяльності всього самого коштовного, соціально значимого в культурно-історичному розвитку суспільства. У цьому зв\'язку примітно, що П. Отле у своїх теоретичних побудовах пішов ще далі, уважаючи бібліографію метанаукой стосовно документації, тобто системі всіх наук інформаційно-комунікативного циклу.